Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин

Без докорінних катаклізмів у Європі, та й в усьому світі, завершилася на початку 90-х років "холодна війна". Завершення "холодної війни" вселило у народів світу надію на стабілізацію становища у світі, на стабільний характер тенденції до мирного вирішення конфліктних ситуацій, до погодженості інтересів різноманітних політичних сил на світовій арені. Разом з тим, уже в сучасних умовах ясно, що припинення протиборства Сходу і Заходу зняло лише частину суперечностей у світовій політиці. Безпосередньо з ліквідацією біполярної системи міжнародних відносин зв' язані та відбуваються в ряді регіонів Землі зміни: зникли з політичної карти ряд держав в Європі, Азії та Латинській Америці, розпущена Рада Економічної Взаємодопомоги, припинила існування Організація Варшавського Договору, сталися зміни зовнішньополітичної орієнтації новоутворених і переорієнтація держав, що існували, включаючи радянських партнерів у "третьому світі", виведення військ з чужих територій та ін., а також поява інтеграційних тенденцій у Східній Європі та Співдружності незалежних держав. Стабільність всередині військово-політичних союзів, що існували в період "холодної війни", підтримувалася саме блоковим поділом світу. Ситуація, що склалася після розпаду ряду воєнно-політичних блоків в різноманітних регіонах та в світі, розгортання процесу суверенізації ряду національних держав, розпаду імперій привели до підвищення конфліктності та виникненню на Землі десятків "гарячих точок", до окремого використання військової сили (Нагірний Карабах, Осетія, Абхазія, Чечня, Придністров'я, Таджикистан, Югославія, Афганістан та ін.). В Європі знову стає реальністю вирішення спірних питань силою. Якщо в період "холодної війни" суперництво та протиборство між Заходом і Сходом створювало для багатьох держав можливість маневру та можливість триматися на плаву, то звуження поля дій викликає певну занепокоєність, настороженість у відносинах між Північчю і Півднем.

Якщо раніше важливим компонентом атлантичної солідарності, візитною карткою США виступав на самому Заході антисо-ветізм і антикомунізм, то із завершенням "холодної війни" у міжнародному житті виникає проблема мотивації військово-політичного партнерства США в Європі та ширша проблема пошуку обличчя для американської політики у світі. У "холодній війні" перемога одержана Сполученими Штатами Америки та їх прихильниками - великими державами світу, створивши об' єктивну можливість встановлення в світі панування обмеженої групи держав - Великої сімки. Новий світовий порядок, як система міжнародних відносин, складається, формується після завершення "холодної війни", встановлення дружніх партнерських відносин між США та Росією, між Україною та США, між Росією і Україною та іншими державами Співдружності. Глибоке скорочення ядерних і звичайних озброєнь та ін. Ожила і стала цілеспрямованішою діяльність ООН та її структур. При повній одностайності постійних членів - США, Англії, Франції, Китаю та Росії, працює в сучасних умовах Рада Безпеки. З початку 90-х років відбулася інституалізація Ради безпеки та співробітництва в Європі, поширено її функції аж до можливості здійснення операції підтримання миру в міждержавних конфліктах. НАТО й Рада Європи реорганізують свої структури з урахуванням змін, що сталися, й здійснюваних перетворень в країнах Східної Європи. Вісь світової політики дедалі більше зміщується в напрямку Північ - Південь. Без нового підходу до проблем міжнародної безпеки неможливо ані скоротити 30-40-кратне відставання в рівнях життя розвинених і країн, що розвиваються, ані вирішити багато глобальних проблем сучасності. Намітилося рішуче зрушення й в питаннях роззброєння. На передній край висунулася проблема нерозповсюдження зброї масового знищення. Якщо раніше режим нерозповсюдження ядерної зброї передбачав недопущення до атомної зброї Німеччини, Італії та Японії, то в сучасних умовах в багато чому переорієнтовано на країни "третього світу". Передбачається продовження терміну дії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Триває глобальний процес: перерозподіл могутності держав. У Центральній Європі ііісля об'єднання Німеччини виник новий центр світових сил. Йдуть бурхливі інтеграційні процеси в регіоні Канада - США - Мексика. Триває транснаціоналізація економіки світу. На рубежі XXI століття в світовій політиці відбуваються складні, цікаві процеси і події, що змінюють світ.

Зовнішня політика - курс держави в міжнародних справах, що забезпечує специфічними засобами і методами захист її суверенітету і незалежності, досягнення життєво важливих національних інтересів та мети. Кожна держава будує зовнішню політику, виходячи з власних національних інтересів та інтересів своїх партнерів. Зовнішньополітична мета історично конкретна і змінюється в залежності від економічних, науково-технічних, внутріполітичних та інших факторів. Формується зовнішня політика багатьма факторами, зумовленими географічним розташуванням, історичними зв' язками і менталітетом нації, її релігійними, моральними, особливостями світогляду.

Зовнішня політика визначається: по-перше, усвідомленим, наміченим власним курсом, спрямованим на досягнення мети держави на міжнародній арені; по-друге, об'єктивним, іноді випадковим або взагалі ненавмисним виносом у зовнішню політику якихось внутрішніх процесів та явищ, що існують та розвиваються в державі і суспільстві; по-третє, необхідністю для держави так або інакше враховувати об' єктивні умови, що існують або здатні виникнути в системі міждержавних відносин; по-четверте, потребами якось впливати на інших суб' єктів міжнародних відносин або, навпаки, реагувати на їх дії. Американський політолог Ганс Морген-тау підкреслював: "Суть міжнародної політики ідентична політиці внутрішній. І внутрішня, і зовнішня політика є боротьба за силу, що модифікується лише різними умовами, які складаються у внутрішній і міжнародній сферах". Австрійський соціолог Людвіг Гумплович досить чітко вказував, що "внутрішній розвиток держави обумовлюється розвитком її зовнішніх сил: на перший випадає службова роль стосовно останнього". Виявляється це в тому, що у влади перебуває соціальна група, "якій найбільше на руку зовнішнє, міжнародне становище держави... Такий зв'язок існує між внутрішнім розвитком держави і зовнішньою, міжнародною історією. Причина в тому, що внутрішня історія є простим доповненням зовнішньої, обумовлюється нею".

Зовнішня і внутрішня політика реально, об' єктивно існують і, природно, взаємно залежать одна від одної. Суть і зміст зовнішньої політики змінюється в залежності від внутрішнього становища держави і від міжнародної обстановки. Стратегічна мета зовнішньої політики передбачає необхідність забезпечення національної безпеки держави; зростання її загальної могутності (потенціалу); підвищення ролі міжнародних позицій і престижу держави. З особливостями зовнішньої політики - специфічної сфери діяльності держави тісно поєднані її мета і функції. Основна мета зовнішньої політики будь-якої держави: забезпечення її безпеки, суверенності, цілісності та недоторканості. Це пов' язано з захистом та охороною прав і інтересів країни, а також її громадян за межами державних кордонів. Захисна функція полягає у пристосуванні зовнішньополітичної стратегії держави до системи міжнародних відносин. Реалізація захисної функції спрямована на запобігання загрози для держави, на пошук мирних політичних рішень спірних питань і проблем. Найважливіше завдання зовнішньої політики є посилення економічного і політичного потенціалу держави. Зовнішня політика має сприяти ефективному функціонуванню економіки, зростанню добробуту суспільства, тим-то її завданням стає забезпечення для держави вигідної участі в поділі праці, пошук дешевих ресурсів (сировинних і трудових), забезпечення вигідних умов збуту продукції, збереження стратегічних ресурсів країни. Представницька функція зовнішньої політики реалізується з допомогою впливу на суспільну думку і політичні кола тих або інших країн, щоб забезпечити сприятливі умови для успішного вирішення зовнішньополітичних завдань. Інформаційно-представницька функція реалізується в межах культурних і наукових обмінів, проведення переговорів, укладання міжнародних договорів. Регулююча функція зовнішньої політики спрямована на створення сприятливих зовнішньополітичних умов для діяльності держави.

З метою реалізації зовнішньої політики держави використовуються чотири види засобів: політичні, економічні, військові та інформаційно-пропагандистські. Політичними засобами, насамперед, є дипломатія. Дипломатія - офіційна діяльність держави через спеціальні інститути і за допомогою спеціальних заходів, методів з позицій міжнародного права, що мають конституційно-правовий статус. Дипломатія здійснюється через переговори, візити, спеціальні конференції і наради, зустрічі, підготовку і укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, дипломатичного листування, участі в міжнародних організаціях. Економічні засоби зовнішньої політики мають на увазі використання економічного потенціалу країни для досягнення зовнішньої політичної мети. Держава, що має сильну економіку, фінансову могутність, займає і відповідне становище на міжнародній арені. Навіть територіально невеликі держави, небагаті матеріальними і людськими ресурсами, можуть відігравати важливу роль на світовій арені, якщо в них сильна економіка, що базується на передових технологіях і які здатні поширювати досягнення далеко за свої кордони. Дієвими економічними засобами є ембарго, або навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позичок, іншої економічної допомоги чи відмовлення в її наданні. Військові засоби зовнішньої політики - військова могутність держави, що має армію, її чисельність і якість озброєння, моральний стан, наявність військових баз, володіння ядерною зброєю тощо. Військові засоби можуть використовуватися як засіб прямого так і непрямого впливу (війни, інтервенції, блокади та ін.). Інформаційно-пропагандистські засоби - весь арсенал сучасних засобів масової інформації, пропаганди й агітації, що використовуються для зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливим партнерів. За допомогою засобів масової інформації формується у світовій громадськості позитивного образу держави, почуття симпатії до неї, а в разі потреби - антипатії й осуду стосовно інших держав.

Реалізація мети зовнішньої політики будь-якої держави здійснюється на певних принципах. Основним міжнародно-правовим документом сучасності, де сформульовані принципи міжнародного права й передбачені заходи їх дотримання, є прийнятий 1945 році 50 державами Статут Організації Об'єднаних Націй, "Декларація про принципи міжнародного права". Важливу роль у розвитку міжнародних відносин відіграв Заключний акт Наради з безпеки й співробітництва в Європі (1975 рік). Конкретизації та визначенню процедур здійснення принципів зовнішньої політики значно сприяють двосторонні угоди держав про співробітництво. При здійсненні зовнішньої політики держави керуються схваленими світовим співтовариством принципами: мирне співіснування, суверенність, рівноправність держав, рівноправність народів та їх права, самостійне визначення долі, незастосування сили або загрози силою, непорушність державних кордонів, територіальна цілісність держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи держав, сумлінне виконання міжнародних зобов' язань, загального поважання прав людини й основних свобод.