Економічна теорія - Білецька Л.В. - Глава 7. Ринок, його функції і структура

Однією з найважливіших складових частин сучасної економічної теорії є мікроекономіка, яка вивчає господарську діяльність різних економічних суб’єктів (їх поведінку в економіці) і механізм досягнення мети. До економічних суб’єктів відносять споживачів і виробників, робітників, землевласників, вкладників капіталів тощо, фактично будь-яких індивідів, які відіграють певну роль у функціонуванні економіки. Якщо йдеться про державу, то мається на увазі та частина її діяльності, в якій вона виступає як виробник і споживач матеріальних благ.

Економічні суб’єкти в мікроекономіці поділяються за видами цілей і мети їх досягнення на споживачів (домашні господарства) і виробників (фірми). Мета споживача - максимально задовольнити свої потреби, мета виробника - максимізувати прибутки.

Вперше мікроекономіка була започаткована в працях економічної класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Дж. Міль та ін.). Становлення ж мікроекономіки як науки пов’язано з розвитком неокласичного напряму (праці Г. Госсена, К. Менгера, А. Маршалла, Л. Вальраса, В. Парето).

Узгодження господарських цілей економічних суб’єктів відбувається за допомогою формування системи рівноважних цін. Таким чином, мікроекономіка відображає логіку ринкового ціноутворення. Тому можна сказати, що предметом мікроекономіки є механізм ринкового ціноутворення (ринковий механізм).

У вивченні мікроекономіки поряд з понятійним змістом предмета широко використовуються математичні методи аналізу і графічне подання економічних явищ, що дозволяє органічно поєднувати глибину і доступність матеріалу, який вивчається.

Глава 7. Ринок, його функції і структура

У процесі історичного розвитку ринкового (товарного) господарства змінилося розуміння ринку і ринкового механізму, їх суті, змінився і сам ринок, його механізм і його роль в економіці.

Ринок - це найбільш розповсюджена категорія в економічній теорії і часто застосовується як усім відоме, що не потребує будь-яких пояснень. Але в дійсності існує багато тлумачень ринку як у нашій, так і зарубіжній літературі, тому що у міру розвитку виробництва і обміну це поняття збагачувалося і змінювалося.

Спочатку ринок вважався місцем обміну товарів, базаром, ринковою площею. Ринок в такому вигляді з’явився ще в доісторичний період, коли обмін між общинами став порівняно регулярним, набуваючи форми товарного обміну, який здійснювався у визначеному місці і у визначений час. З появою міст торгівля помітно розширюється, за ринками закріплюються певні території, ринкові площі. Але це спрощене поняття ринку, яке сьогодні практично зводиться до поняття "торгівля". Однак, не слід змішувати поняття "торгівля" і "ринок".

Поняття "ринок" більш складне і пов’язане, насамперед, з економічними відносинами виробників і споживачів стосовно обміну суспільного продукту.

Таке розуміння категорії "ринок" склалося в процесі розвитку товарного виробництва. З подальшим поглибленням суспільного поділу праці і розвитку товарного обміну ринок дедалі більше ускладнюється. Французький економіст-математик XVIII ст. А. Курно під ринком розумів будь-яку територію, де відносини покупців і продавців вільні і ціни вирівнюються легко і швидко. Згодом виникає нове розуміння ринку як форми товарно-грошового обігу (обміну).

З точки зору суб’єктів ринкових відносин ринок - це сукупність продавців і покупців. Англійський теоретик XVIII ст. В. Джевонс у якості основного критерію ринку висунув "тісноту" відносин між продавцями і покупцями, а сам ринок, на його думку, являє собою групу людей, що вступають у ділові відносини і укладають угоди з приводу будь-якого товару. Але це не повне визначення ринку, тому що воно обмежується тільки відносинами обміну і не охоплює відносини виробництва, тоді як саме ринок поєднує перші з другими.

Більш об’єктивне і правомірне визначення ринку пов’язане не лише з товарами для особистого споживання, але й із засобами виробництва і робочою силою, тобто з виробничими ресурсами, які також свій рух здійснюють через ринок. Таким чином ринок стає умовою виробництва, визначаючи форму поєднання виробничих факторів (технологію виробництва) за умов високорозвиненого товарного виробництва.

Між розумінням ринку як сфери товарного обігу і сфери сукупності конкретних економічних відносин існує принципова відмінність: у першому випадку виділяється об’єкт ринкових відносин - сам продукт у формі товарів і послуг, а у другому - відносини між людьми з приводу цього продукту, що відображає суть економічної категорії "ринок". Тому ринок варто розглядати як певний тип господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи. Існує два типи господарських зв’язків:

1) натурально-речові - безоплатні у відповідності з обсягом і структурою потреб;

2) товарні, які здійснюються через ринок.

Ринкові зв’язки здійснюються тільки на основі вільної купівлі-продажу товарів і послуг. Ринок функціонує на основі товарних відносин, що відображають як прямі (виробництво-ринок-споживач), так і зворотні господарські зв’язки. Механізм зворотних зв’язків є неодмінною умовою стійкості і ефективності економічної системи (визначають обсяг і структуру виробництва). Спроба замінити зворотні зв’язки адміністративним командуванням неминуче веде до деформації ринку і усієї економічної системи. Як результат - товарний дефіцит, знижується мотивація господарської діяльності, економічні потреби та інтереси втрачають роль рушійної сили економічного розвитку. Діє закон "бери, що дають".

Таким чином, ринок є формою (способом) організації і функціонування економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, а також суспільною формою функціонування економіки, яка забезпечує взаємодію виробництва і споживання через обмін з прямими і зворотними зв’язками.

Ринок - це складний механізм. Тому формою організації господарської діяльності, яка ґрунтується на ринкових відносинах, є ринкова економічна система або ринкова система господарювання (ринкова економіка).

До об’єктивних умов існування ринку відносять:

- товарний характер виробництва;

- суспільний поділ праці;

- економічну відокремленість виробників, основу якої складає приватна власність на засоби виробництва.

До умов функціонування ринку належать:

- незалежність економічних суб’єктів;

- існування ринкової конкуренції;

- наявність ринкової інфраструктури - стійкої фінансово-грошової, банківської і біржової систем;

- відповідне економічне середовище, наявність ринкової психології населення, правової бази.

Суть ринку найбільш повно визначається його функціями. Функції ринку:

- саморегулювання економічної системи (підтримання балансу попиту і пропозиції товарів за обсягом і ціною);

- стимулювання виробництва з найменшими витратами і максимумом прибутку, тобто зростання ефективності виробництва;

-регулювання пропорційності у виробництві і обміні - між регіонами, галузями і сферами економіки;

- виявлення величини вартості товарів і забезпечення еквівалентності обміну через ціноутворення;

- визначення міри діяльності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з дією принципів раціональності і доходності виробництва;

- стимулювання НТП;

- демократизація господарської діяльності, яка полягає у звільненні суспільного виробництва від нежиттєвих його елементів (див. схему "Найважливіші функції ринку").

Історичний аналіз ринку дозволяє виділити кілька його типів: нерозвинений, вільний, регульований і деформований.

Нерозвинений ринок характеризується випадковістю ринкових відносин, товарним (бартерним) характером обміну.

Вільний (класичний) ринок - це безліч господарюючих суб’єктів на грунті економічної (досконалої) конкуренції, свобода у виборі виду господарської діяльності, необмежена свобода руху виробничих ресурсів, мобільність, принципи раціональності господарювання, стандартизований продукт, відсутність суб’єктивного впливу на ціноутворення, ціни встановлюються стихійно у ході вільної (досконалої) конкуренції, відсутність монополії і державного регулювання (вільний ринок сьогодні - абстракція і в дійсності повністю вільним ніколи не був).

Регульований (цивілізований) ринок - результат еволюції ринкової економіки. Регулювання здійснюється двома способами:

- через співвідношення попиту, пропозиції (механізм ціноутворення, саморегулювання ринку);

- через втручання в економічні процеси держави (податки, державне замовлення, соціальна допомога, інвестиції тощо).

Сучасна ринкова економіка прагне до оптимального співвідношення обох способів регулювання. Держава намагається забезпечити умови функціонування ринку, виконуючи такі функції:

1)законодавчу;

2) стабілізуючу (підтримання економічної рівноваги, високої зайнятості);

3) розподільчу (соціальний захист населення, перерозподіл доходів, забезпечення виробничими ресурсами).

Надмірне втручання держави у ринкові процеси веде до деформації ринку. Найважливішим чинником деформації ринку виступає монополія - економічна чи державна.

Монополізований ринок:

- ринкова влада одного виробника або одного покупця (моноп-сонія), яка виявляється у контролі над ціноутворенням;

- незначна кількість виробників;

- утруднений доступ до виробничих ресурсів, обмеження конкуренції;

- дефіцит інформації про ринок;

- узгодження дій економічних суб’єктів.

Особливо значна деформація ринку відбувається за умов командно-адміністративної системи (державної монополії), що проявляється у такому:

- монополія державної власності;

- надмірна централізація виробничих ресурсів, товарів і послуг;

- відсутність самостійності у виробничій і комерційній діяльності;

- незбалансованість попиту і пропозиції, існування товарного

дефіциту;

- централізоване суб’єктивне ціноутворення;

- порушення законів грошового обігу;

- існування бюджетного дефіциту;

- заміна товарно-грошових відносин товарним (бартерним) обміном;

- відсутність економічної свободи у вирішенні фундаментальних господарських питань (що, як, для кого і за якою ціною виробляти);

- відсутність мотивації до праці;

- деформація економічних інтересів усіх суб’єктів ринкових відносин;

- розвиток "тіньової" економіки, нелегального ринку;

- розвал загальнонаціонального ринку;

- відсутність конкуренції;

- планове регулювання економічної системи (політичне керівництво).

1. Система і структура ринків. Ринковий механізм і його елементи. Попит, пропозиція і ціна

Структура ринку - це внутрішня будова, порядок розташування окремих його елементів, їх частка у загальному просторі ринку.

Сукупність усіх ринків, розчленованих на окремі елементи за різноманітними критеріями, утворює систему ринків (див. схему "Загальна структура ринку").

Ринковий механізм - це механізм взаємозв’язку і взаємодії основних елементів ринку: попиту, пропозиції, ціни, конкуренції і основних економічних законів ринку. Ці елементи є найважливішими параметрами ринку, якими користуються виробники і споживачі у своїй економічній діяльності. Це стрижень ринкових відносин, ядро ринку.

Ринковий механізм діє на основі економічних законів: попиту, пропозиції, рівноважної ціни, конкуренції, корисності, вартості, прибутку тощо (див. статті і графіки: "Крива попиту", "Крива еластичності попиту", "Еластичність попиту. Графічне подання", "Перехресна еластичність", "Еластичність попиту від доходу", "Крива пропозиції" "Еластичність пропозиції", "Рівновага попиту і пропозиції", "Миттєва, короткострокова і тривала рівновага", "Стійкість ринкової рівноваги, концепція типу А. Маршалла").

Важливо зазначити, що ринковий механізм проявляється як примусовий механізм, оскільки змушує підприємців, які переслідують одну ціль - отримання прибутку - діяти врешті-решт на користь споживачів.

Дія цього механізму заснована на природному бажанні людини підвищити свій добробут. Тому для реалізації ринкового механізму не потрібно нічого, крім свободи виробників і споживачів. Чим повніша свобода, тим ефективніше функціонує механізм саморегулювання ринкової економіки. Якщо уважно вивчити названі вище статті, то стане зрозумілою суттєва особливість ринкового механізму у якому кожний його елемент дуже тісно пов’язаний з ціною, котра слугує основним інструментом, що діє на попит, пропозицію і конкуренцію.