Економічна теорія - Білецька Л.В. - Фонди підприємства та їх рух у виробництві

Однією з найважливіших категорій економічної теорії є витрати виробництва "С" (англ. costs - витрати), тому що за умов ринкової економіки вони виявляють чітко визначений вплив не лише на величину прибутку підприємства і можливості розширення виробництва, але й на вирішення питання про те, чи залишиться взагалі фірма на даному ринку, чи змушена буде покинути його через надмірні витрати.

У вітчизняному господарському обліку нині застосовують два підходи до визначення витрат підприємства: старий, традиційний, що ґрунтується на марксистських уявленнях, і новий для нас, але давно обґрунтований західною економічною теорією підхід, що найбільш вдало пояснює витрати підприємства за умов ринку і конкуренції і який надто повільно завойовує позиції на нашому господарському ринку. При розгляді питань даної теми основний акцент буде робитися на методологію сучасної зарубіжної економічної науки.

Фонди підприємства та їх рух у виробництві

Витрати виробництва це витрати на придбання основних факторів виробництва, тобто робочої сили, засобів виробництва, найманої праці, капіталу і праці підприємців, яка вимірюється величиною прибутку або підприємницьким доходом. Розгляд проблем розпочнемо із фондів підприємства.

У процесі виробництва продукту підприємство використовує основні фонди. До фондів підприємства відносять усі матеріальні засоби і грошові кошти фірми. Вони можуть мати як виробниче так і невиробниче призначення.

Фонди підприємства втілені у будинках і спорудах виробничого призначення, дорогах, транспорті, машинах, механізмах, обладнаннях, інструментах, сировині, матеріалах, паливі, енергії, готовій продукції, виробничих запасах, грошових засобах які належать підприємству або закуповуються ним для здійснення виробництва продукту відносяться до виробничих фондів.

До невиробничих фондів підприємства відноситься житло, що належить фірмі, а також об’єкти соціально-культурного призначення, такі як: лікувальні і оздоровчі заклади, спортивні споруди, кінотеатри, радіо і телецентри тощо. Від ефективності використання фондів підприємства залежить результат його діяльності, розмір прибутку. У процесі виробництва фонди підприємства здійснюють свій кругообіг.

Кругообіг капіталу - це безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з грошової форми на продуктивну, з продуктивної на торговельну, яка знову трансформується у грошову з прибутком.

Кругообіг фондів підприємства охоплює один виробничий цикл і розпочинають свій рух з грошової форми. Грошові фонди підприємства авансуються на придбання виробничих ресурсів - праці, засобів виробництва, підприємницьких послуг. При цьому грошові фонди перетворюються у виробничі фонди в результаті чого утворююся товарні фонди підприємства. Після реалізації товарних фондів підприємство одержує грошові фонди з прибутком і кругообіг фондів починає здійснювати свій наступний цикл.

Щоб виробництво працювало безперервно фонди підприємства повинні одночасно перебувати в усіх трьох формах: грошовій, виробничій і товарній. (Детальніше див. г. 12. Капітал: сутність і форми. Кругообіг і оборот капіталу).

Отже, кругооборот підприємства охоплює один виробничий цикл: авансування грошових засобів використання виробничих ресурсів у виробництві, реалізацію виробленого продукту і повернення грошових засобів їх власникові - фірмі.

У процесі відтворення фондів їх кругооборот постійно повторюється. Кругооборот фондів підприємства як періодично повторювальний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї висхідної форми називається оборотом фондів.

Одночасно з кругообігом фонди підприємства здійснюють свій оборот (оборот означає завершений рух, що свідчить про закінчення якогось певного етапу). Оборот фондів не співпадає з кругооборотом. У результаті кожного кругообороту підприємству повертається в грошовій формі лише частина авансованих коштів; повний оборот фонди здійснюють тільки тоді, коли вся капітальна вартість повертається до власника у своїй початковій, тобто грошовій формі. Отже, фонди здійснюють свій один оборот, коли повертаються підприємству у повній грошовій вартості. Оборот фондів характеризується часом і швидкістю.

Час обороту фондів - це період, протягом якого фонди, здійснивши кілька кругооборотів, повертаються до свого власника у грошовій формі у повному обсязі і бажано з прибутком.

Час обороту фондів складається з часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва включає:

-робочий період, під час якого відбувається безпосередній вплив виробничих факторів на предмети праці і створюється продукт виробництва;

-період дії сили природи на майбутній продукт (наприклад, виробництво вина);

- технологічні перерви і простої у виробництві; -час перебування продукту у виробничих запасах. Час обігу фондів включає в себе такі періоди:

- час транспортування засобів праці і сировини до місця виробництва і готового продукту на ринок збуту;

- час перебування продукту у товарних запасах у сфері обігу (на товарних базах, у магазинах тощо);

-час купівлі продажу товару.

Швидкість обороту фондів вимірюється кількістю їх оборотів на рік.

Кількість оборотів на рік =_¹²_

Час обороту фондів

Щоб прискорити оборот фондів з метою отримання додаткового прибутку, підприємства намагаються скоротити робочий період (за рахунок зростання продуктивності праці, технічного і організаційного удосконалення виробництва поглиблення поділу праці, впровадження новітніх технологій тощо), технологічні простої і перерви, час дії природних сил тощо.

У процесі обороту фондів підприємства виробничі фонди (і лише вони) розпадаються на основні і оборотні. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від швидкості перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.

Основні виробничі фонди (основний капітал) - це ті елементи виробничих фондів, які повністю беруть участь у виробництві, але довго зберігають свою фізичну форму, переносячи свою вартість на продукт частинами (порціями). Вартість основних фондів поступає у виробництво після кожного виробничого циклу (одного кругообороту) не повністю, а частково, і, відповідно, повертається після реалізації продукту частинами. Уся вартість цієї частини виробничих фондів може повернутися після цілого ряду актів виробництва й обігу. До основних фондів підприємства відносять:

- виробничі будинки й споруди, комунікації, що належать підприємству;

-машини, механізми та інші активні засоби праці; -інструменти, засоби контролю, охорони тощо.

Виділяють активну частину основних виробничих фондів до якої відносяться фонди, що беруть безпосередньо участь у виробничому процесі, тобто у виготовлені продукту - це машини, устаткування та пасивну - це основні фонди, які не беруть безпосередньої участі у переробці сировини, напівфабрикатів, а лише створюють умови для нормального ходу виробничого процесу (будівлі, виробничий та господарський інвентар).

Оборотні виробничі фонди (оборотний капітал) - це ті елементи виробничих фондів, які повністю беруть участь у виробництві та їх вартість повністю переноситься на готову продукцію і повністю повертається після кожного виробничого циклу. При цьому оборотні фонди змінюють свою форму, складаючи матеріальну основу майбутнього продукту. До оборотних фондів підприємства належать:

-сировина, матеріали та інші предмети праці;

-паливо, електроенергія;

- вартість робочої сили (праці).

Швидкість обороту оборотного капіталу повинна бути значно вищою ніж швидкість обороту основних фондів, тому, що основні фонди на відміну від оборотних довго зберігають свою матеріальну форму і служать протягом багатьох виробничих циклів. Слід відмітити, що різні частини основних фондів підприємства мають різну швидкість обороту, так оборот виробничих споруд дуже повільний, його час складає десятки, а іноді і сотні років оборот машин і обладнання складає кілька років, а інструментів - ще менше. Тому слід розрізняти загальний і реальний оборот фондів.

Загальний оборот фондів - це оборот фондів за вартістю, а реальний оборот фондів - це оборот за натуральною формою.

Загальний оборот фондів здійснюється швидше, ніж реальний. За час загального обороту повертається повна вартість (у грошовому виразі) авансованих фондів, Ала при цьому різні частини фондів здійснюють різну кількість оборотів - одні фонди уже обернулися кілька разів, а інші ще не здійснили й одного обороту. Реальний оборот завершиться тоді коли відбудеться загальний оборот усіх частин виробничих фондів підприємства. Щоб здійснити один реальний оборот, фонди повинні зробити кілька загальних оборотів.

На основні і оборотні фонди поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є фондами обігу.

Фонди обігу - це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, банку, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

Оборотні фонди і фонди обігу, виражені в грошах - це оборотні засоби підприємства.

У процесі виробництва і перенесення своєї вартості на готовий продукт, основні виробничі фонди зношуються. Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів.

Фізичне зношування - це матеріальне зношування машин, обладнання, комп’ютерів, інструментів. Споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-економічних властивостей, своєї споживної вартості.

Чим довше вони функціонують у процесі виробництва, тим більша їх зношеність. Навіть тоді, коли засоби праці не використовуються, вони зношуються під впливом навколишнього середовища (вітру, дощу, сонячного світла, тепла, чи холоду). Фізичне зношування настає також під впливом експлуатаційних навантажень, завдяки чому деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні.

Фізичне зношування поступово зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації, що потребує їх заміни, або капітального ремонту. Капітальний ремонт полягає у заміні важливих елементів, відновлення технічних можливостей і вартості основних фондів. Вартість капітального ремонту приєднується до початкової вартості фондів і переноситься на продукт так само, як і первісна вартість основного капіталу, тому вартість капітального ремонту включається у вартість основних фондів.

Вартість поточного і профілактичного ремонту повертається разом із вартістю оборотних фондів, тому вона і включається у вартість останніх. Основні виробничі фонди в Україні фізично зношенні в середньому на 60 %.

Поряд з фізичним відбувається і моральне зношування основних фондів. Моральне зношування - це техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці, тобто їх знецінювання проходить незалежно від фізичного зношування. Відбувається зменшення вартості навіть фондів, які ще ніколи не функціонували, тобто зовсім нових.

Розрізняють моральне зношування першого і другого видів. Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці. Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу.

Загроза знецінення основного капіталу внаслідок морального зношування змушує підприємства приймати заходи стосовно того, щоб його вартість повернулася (окупилася) задовго до фізичного зношення: ефективно і раціонально використовувати усі елементи основних фондів, зменшувати простої і технологічні перерви, збільшувати кількість змін для безперервної експлуатації техніки тощо. Це дозволяє зменшити час обороту основних фондів (прискорити амортизацію). Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95 %. Через це наша держава має приблизно 0,5 % конкурентноздатної продукції на світових ринках.

Процес поступового перенесення вартості засобами праці, в міру фізичного зношування їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення заміщення, відновлення) засобів праці називається амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються відповідні кошти, які зосереджуються у амортизаційному фонді.

Амортизаційний фонд слугує для заміни основних фондів після їх повного зношування, а також для їх капітального ремонту. До цього моменту в амортизаційному фонді підприємства нагромаджується достатня сума, щоб закупити основні фонди на заміну вибулих, і розпочати їх експлуатацію.

Співвідношення річної суми амортизації і початкової вартості основних фондів називають нормою амортизації.

Річна амортизація

Норма амортизації --_:-- x100,

Повна вартість основних фондів

Амортизаційні відрахування включаються у ціну продукту, а тому їх джерело - виручка від реалізованого товару, тому чим більше продукції вироблено на одиницю основних фондів, тим швидше вони амортизуються і тим вища норма амортизації. Процес амортизації постійно зменшує залишкову вартість основних фондів, сума якої утворює балансову вартість основних фондів.

Основні і оборотні визначають витрати підприємства.

Сучасна економічна наука вважає витрати виробництва платою підприємства за залучені фактори. Витрати виробництва розглядаються під кутом зору підприємця, котрий прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти мети - одержання рівного доходу на одиницю затрат на виробничі ресурси.

Зіштовхуючись з тим, що ресурси обмежені, виробник робить вибір між альтернативними способами їх використання. Так виникають альтернативні витрати - затрати ресурсів за найкращого альтернативного варіанту їх застосування. Тому існує ціна економічного вибору. Підприємець, приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляється від виробництва інших товарів і послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.

Витрати підприємства класифікуються за ознакою належності факторів виробництва. Тому виділяють зовнішні і внутрішні витрати підприємства.

Зовнішні витрати - це виплати фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам, тобто витрати на працю, сировину, матеріали, паливо, енергію, транспорт тощо.

Внутрішні витрати - це витрати на власні і самостійно використовувані виробничі фонди. Ці витрати - неоплачені витрати. Вони не набувають цінового виразу, не є грошовими виплатами, це втрачена вигода, тобто вони могли б утворювати дохід, якби використовувалися самостійно. Наприклад, якщо підприємство має власну виробничу споруду (цех), воно втрачає дохід від неї, не віддаючи її в оренду. Внутрішні витрати з’являються і тоді, коли фірма застосовує власні грошові фонди, власну працю і підприємницьку діяльність, відмовившись від заробітної плати і жертвуючи процентом, який могла б мати, запропонувавши ці ресурси іншим фірмам на найвигідніших умовах.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат підприємства утворює так звані економічні витрати, які ще називають імпліцитними або зумовленими. Вони знаходять своє вираження у кривій виробничих можливостей підприємства (див. графік "Крива виробничих можливостей, або крива трансформації"). Існують і бухгалтерські витрати підприємства. Це усі зовнішні витрати, тобто реальні грошові виплати, що проходять через бухгалтерські рахунки підприємства.

Витрати підприємства класифікуються і за іншим критерієм: взаємозв’язку між обсягом виробництва і витратами, які поділяються на залежні і незалежні від обсягу виробництва.

Витрати, які не залежать від масштабів виробництва фірми, називають постійними "FC" (англ. fixed costs - постійні витрати). Це вартість обладнання, оренда, процент, позика, податки, амортизаційні відрахування, заробітна плата управлінців, затрати по охороні.

Витрати, які залежать від обсягу виробництва, називають змінними "VC" (англ. variable costs - змінні витрати). Це вартість сировини, заробітна плата робітників.

Сума постійних і змінних витрат утворює загальні "ТС" (англ. total costs - загальні, повні витрати), повні витрати підприємства. Загальні витрати - це сума грошових виплат на виробництво певного обсягу продукції.

Величина витрат, розрахована на одиницю продукту, утворює середні витрати підприємства "АС" (англ. average costs - середні витрати). Розрізняють середні загальні витрати (АТО) - це частка від ділення загальних витрат на кількість випущеного продукту, середні постійні витрати (AFO) - це результат ділення постійних витрат на кількість продукції, середні змінні витрати (AVO), які визначаються діленням обсягу змінних витрат на обсяг виробництва.

Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють з ринковою ціною одиниці даного товару. Якщо вони нижчі від ринкової ціни, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто праця є рентабельною.

Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару у порівнянні з існуючим обсягом виробництва називають граничними витратами підприємства "МС" (англ. marginal costs - граничні витрати). Це витрати на межі виробничих можливостей. Вони відіграють особливу роль у виробничій стратегії фірми.

Для того, щоб легше засвоїти цей матеріал, всі види витрат у підручнику подані в графічному зображенні (див. статті до графіків: "Криві постійних, змінних і валових витрат", "Криві середніх постійних, середніх змінних і середніх повних витрат", "Крива виробничих можливостей, або крива трансформації").

Характер витрат підприємства змінюється залежно від періоду виробництва. У сучасній економічній науці вбачають суттєву різницю між короткостроковим (коротким) періодом і довгостроковим (тривалим) періодом виробництва.

Довгостроковий період визначається часом, протягом якого підприємство може змінити свої виробничі можливості шляхом зміни обсягу усіх факторів виробництва, тобто коли усі витрати фірми стають змінними.

Короткостроковий період - це такий відрізок часу, протягом якого фірма не встигає змінити свої постійні витрати у відповідь на зміну умов господарювання, а тому реагує лише зміною змінних витрат.

У короткому періоді виробничі можливості фірми завжди фіксовані, незмінні (незмінна кількість виробничих факторів або фондів підприємства), а у тривалому періоді виробничі можливості змінні. Короткий період надто малий, щоб підприємство встигло змінити свої виробничі фактори, але достатній для зміни ступеня інтенсивності їх використання за рахунок поєднання незмінних (фіксованих) факторів (основних фондів) із змінними (оборотними фондами). Тому лише у короткостроковому періоді виробництва витрати підприємства поділяються на постійні і змінні. У довгостроковому періоді усі виробничі фактори стають змінними.

Ці періоди відрізняються швидше концептуально, ніж за відрізками часу. Тому щоб було легше їх розрізнити і зрозуміти, вони подані в підручнику в графічному вигляді (див. статті до графіків "Криві постійних, змінних і валових витрат", "Крива граничних витрат", "Крива довгострокових середніх витрат", "Віддача від масштабу та прибутковість фірми").

Зворотнім боком витрат є дохід. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Дохід є джерелом і мотивом діяльності підприємства (фірми). Підприємство приводить в рух всі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси, підприємницькі здібності для створення продукту, його наступної реалізації і утворення доходу.

Дохід підприємства - це отримання ним будь-яких грошових коштів, а також матеріальних ресурсів чи послуг, що мають грошовий вимір. Підприємство може отримувати дохід і від операцій на ринку засобів праці та фінансових активів. Це визначає існування таких форм доходу підприємства як звичайний, капітальний і дивідендний.

Звичайний дохід підприємства формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності (реалізації товарів і послуг) та за рахунок продажу активів (майна, цінних паперів тощо).

Із звичайного доходу здійснюються відрахування, що складають:

- змінні витрати виробництва (УС);

- витрати обігу (збуту);

- адміністративні витрати;

- витрати на комунальні послуги;

- процент за кредит;

- амортизаційні відрахування;

- нерозподілений дохід (прибуток підприємства).

Капітальний дохід утворюється від перепродажу активів підприємства - землі, майна, що здається в оренду, інших ресурсів, а також акцій і облігацій, але не раніше, ніж через півроку після їх придбання.

Дивідендний дохід підприємства - це сума дивідендів від акцій інших корпорацій, якими володіє дана фірма.

Сума звичайного, капітального і дивідендного доходів утворює валовий (загальний) дохід підприємства (див. статтю до графіка: "Крива валового доходу").

Валовий дохід підприємства використовується на покриття усіх витрат, амортизаційні відрахування, виплату процентів за кредит. Те, що залишається після цього, утворює нерозподілений або чистий дохід підприємства.

Чистий дохід - це прибуток підприємства, тобто різниця між валовим доходом і сумою витрат фірми.

Якщо фірма господарює неефективно, то замість чистого доходу може одержати чисті збитки (коли витрати перевищують грошові доходи). При неспроможності подолати загальну збитковість протягом тривалого часу фірма банкрутує, втрачає статус юридичної особи і суб’єкта підприємницької діяльності та випадає із ринкової конкуренції.

За марксистською концепцією валовий і чистий дохід також формуються із грошових надходжень підприємства. Однак валовий дохід при цьому визначається як різниця між грошовою виручкою і матеріальними затратами на виробництво і збут продукції (витрати на засоби і витрати праці). У цьому випадку чистий дохід - це різниця між валовим доходом і витратами на оплату праці за виконання всіх господарських операцій.

Згідно даного підходу, валовий дохід утворюється вартістю, створеною виключно живою працею найманих робітників підприємства. Капіталові ж відводиться пасивна роль - він вважається лише умовою приведення в рух робочої сили і створення нею нової вартості.

Сучасна економічна наука розглядає загальний дохід підприємства як результат функціонування усіх виробничих факторів. Тому грошова виручка підприємства містить у собі факторні доходи: заробітна плата - дохід на працю, процент - на капітал, рента - на землю, підприємницький дохід (чистий дохід) - на підприємницькі здібності. Однак лише чистий дохід утворює прибуток підприємства, а заробітна плата, рента і процент - це витрати.

Важливе значення в оцінці діяльності фірми відіграє граничний дохід.

Граничний дохід - це величина зміни сукупного (валового) доходу у результаті додаткового продажу одиниці товару (див. статтю до графіку "Граничний (додатковий дохід) MR").

Для фірми, що функціонує на конкурентному ринку, граничний дохід MR (Marginal Revenue) завжди дорівнює ринковій ціні одиниці товару (Р), тобто MR = P. Така фірма може продати товару стільки, скільки забажає, за діючою у даний момент ринковою ціною. Але вплинути на ціну вона ніяк не може, адже ринок конкурентний.

Ситуація змінюється на неконкурентному ринку. Наприклад, на ринку чистої монополії ціна не дорівнює граничному доходу фірми. Щоб збільшити обсяг продажу, монополіст повинен знизити ціну, тому граничний дохід стає меншим від ціни. Кожна додаткова одиниця товару буде додавати до валового доходу свою, ще меншу (в міру зростання продажу) ціну.

Ці тенденції, що існують на конкурентних і неконкурентних ринках, визначають чистий дохід або прибуток фірми. В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено тенденцією до самозростання капіталу (див. статті до графіків "Максимізація прибутку. Точка оптимального прибутку фірми", "Середній і граничний продукти. Продуктивність праці").

А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результат функціонування капіталу.

Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

За К. Марксом, прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість т - це функція змінного капіталу /(У), який авансується на робочу силу тобто т = /(У). Прибуток Р - це функція авансованого капіталу: Р = /(С + У), де С - капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

Багато західних вчених при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал.

Наприклад, прибуток вони розглядають як дохід від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва, і таким чином відрізняють дохід на капітал від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію трьох факторів виробництва, К. Маркс обґрунтував положення, що нову збільшену вартість створює жива праця. Він показав, що продуктивність праці залежить від технологічної оснащеності праці, родючості, розташування земельних угідь тощо. Разом з оснащеністю праці та родючістю землі зростає якість праці, отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Так капітал і земля сприяють створенню більшої вартості.

Величина прибутку, за Марксом, залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу

Мр = РКа,

де Мр - маса прибутку; Р - норма прибутку; Ка - розмір авансованого капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було й ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягти коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фактично розглядалася як адміністративний норматив, то прибуток був продуктом нормування. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо закласти рентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4-5 %. Згідно з цим здійснювалося ціноутворення на практиці. У 60-і роки в централізовану ціну почали закладати рентабельність до 15 %.

В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і норма прибутку є головним орієнтиром, і водночас показником стану виробництва, критерієм його ефективності.

Особливе значення в умовах нестабільної економічної системи має прогнозування такого економічного показника, як величина прибутку, в результаті чого виникає проблема виявлення чинників, що визначають розмір прибутку. Систему поглибленого фінансового аналізу діяльності підприємства зробив П. Дюпон, який дослідив спроможність підприємства ефективно створювати прибуток, реінвестувати його, нарощувати обороти. Розщеплення ключових показників на чинники, що їх складають, дозволяє визначити і надати порівняльну характеристику основних причин, які впливають на зміну того чи іншого показника і визначити темпи економічного зростання компанії.

В наукові економічній літературі широко відома формула Дюпона - розщеплення рентабельності капіталу на добуток рентабельності обороту і оборотності активів, причому кожний із чинників є самостійним змістовим фінансовим показником. В моделі Дюпон використовуються такі ключові коефіцієнти, як рентабельність продажів, оборотність чистих активів, рентабельність чистих активів, рентабельність власного капіталу, показник економічного зростання компанії, середньозважена вартість капіталу.

Рівняння П. Дюпона - це співвідношення між:

-коефіцієнтом віддачі на використаний капітал;

-рентабельністю обороту;

- обертання активів.

Це коефіцієнт віддачі на використаний капітал, тобто це добуток рентабельності обороту і оборотних активів. Модель П. Дюпона передбачає деталізацію показника "коефіцієнт рентабельності активів" на декілька часткових взаємозалежних фінансових коефіцієнтів його формування яка зображається такою формулою:

_{Р -} Пч _- Пч ор_(Дв___В_Пд±Пп1 {Ое+.Оеі

^- А _ Ор А Ор Ор Ор ^ [ Ао Ап)’ де Р - рентабельність активів;

Пч - сума чистого прибутку;

А - середня сума активів за певний час;

Ор - обсяг реалізації продукції;

Дв - валовий дохід від реалізації продукції;

В - сума витрат на виробництво реалізованої продукції;

Пд - податки сплачувані з доходу від реалізації;

Пп - податки сплачувані з прибутку;

Ао - середня сума оборотніх активів;

Ап - середня сума позаоборотніх активів.

Рентабельність чистих активів характеризує результат операційної діяльності підприємства. Цей показник дозволяє контролювати ефективність бізнесу, зв’язати баланс та звіт про прибутки та збитки, оцінити бізнес не тільки на підставі отриманого прибутку.

Рентабельність чистих активів визначається співвідношенням операційного прибутку та чистих активів. Рентабельність власного капіталу є найбільш важливим з точки зору акціонерів компанії. Він характеризує прибуток, що приходиться на власний капітал. Цей коефіцієнт містить у собі такі важливі ефекти, як сплати відсотків за кредит, податок на прибуток, а також ефект від використаної суми кредитів. Величина власного капіталу може використовуватися у розрахунках показника, що характеризує межу, до якої може бути покращена діяльність компанії за рахунок кредитів банків - фінансового важелю.

Основним критерієм оцінки ефективності фінансового важелю є ставка банківського кредиту. Якщо кредитна ставка нижче показника рентабельності чистих активів, то збільшення долі кредитів у структурі постійного капіталу приводить до зростання показника рентабельності власного капіталу і навпаки, якщо банківська ставка вище рентабельності чистих активів, то збільшення долі кредитів у структурі капіталу призводить до зниження рентабельності власного капіталу.

У світовій практиці для характеристики швидкості економічного зростання компанії, спроможності нарощувати оборот застосовується показник рівня зростання, що можна досягти, який дорівнює приросту виручки (обороту) за період до величини виручки за попередній період. Близьким по суті до цього показника є показник економічного зростання компанії, що характеризує кількість прибутку, яку реінвестує підприємство на протязі одного календарного року як процент до власного капіталу, який був у підприємства на початку року; це показник того максимуму зростання у продажах, якого може досягнути компанія при збереженні пропорцій свого фінансового стану.

За допомогою цього показника можливо оцінити ринки власних продуктів, безпосередньо продукти, а також фінансову діяльність підприємства та ефективність її підтримки виробничих та маркетингових планів. Коли фінансова стратегія повністю співвідноситься з виробничою та маркетинговою стратегіями, тоді можна говорити про максимальну цінність бізнесу.

(Глибше зрозуміти цей матеріал допоможе графічне зображення даних економічних категорій, яке подано у частині II підручника "Графіки та формули економічної теорії").