Економічна теорія - Білецька Л.В. - 3. Фінансові форми макроекономічного регулювання

Фінанси - це грошові фонди, які відображають функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Держава через фінансову систему і економічну фіскальну (лат. fiscus - державна скарбниця) політику впливає на співвідношення попиту і пропозиції, обсяг національного продукту, рівень зайнятості, матеріальний добробут населення, рівень ефективності і стабільності економіки.

Потрібно зазначити, що мобілізацію фінансових ресурсів державою і їх розподіл одні автори називають фіскальною економічною політикою, а інші - фінансовою. Ці поняття варто розглядати тотожними як і поняття фінансових і фіскальних відносин. У фінансовому (фіскальному) економічному регулюванні виділяють дві сторони - податкову і бюджетну політику. Податки і бюджет (державні фінанси) - інструменти державного регулювання, яке називають фінансово-бюджетним регулюванням.

Фінанси - це система економічних відносин з формування і використання фондів грошових засобів на основі перерозподілу національного продукту і національного доходу.

Суть фінансів більш повно виявляється у виконуваних ними функціях: розподільчій, регулюючій і контролюючій.

Розподільча функція полягає в активній ролі фінансів у розподілі і перерозподілі ВВП і національного доходу, через фінанси держава контролює виробництво, розподіл і обіг національного продукту.

Взаємозв’язок сфер і ланок фінансових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються фонди фінансових ресурсів, складає фінансову систему країни.

Фінансова система - це сукупність форм і методів утворення, розподілу і використання фондів грошових ресурсів держави і суб’єктів господарювання: фірм і домашніх господарств.

Фінансова система включає такі елементи:

- фінанси фірм і організацій;

- державні фінанси;

- фінанси страхування (соціальне, індивідуальне і майнове);

- фінанси системи кредитування (грошові ресурси кредитних установ);

- фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств - це грошові фонди, що формуються з доходів домашніх господарств. За допомогою фінансів підприємств (фірм) створюється національний продукт, який є джерелом фінансових ресурсів населення і держави. Проте основна роль в регулюванні економіки належить фінансам держави - сукупності грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їм функцій.

Державні фінанси зосереджуються у бюджеті держави і бюджетах місцевих органів влади.

Державний бюджет - це фінансовий план доходів і витрат держави на рік, який складається міністерством фінансів. Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди має дві частини: доходна частина - показує джерела і величину доходів держави; витратна частина - бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходи і витрати бюджету - особливі економічні форми, на основі яких відбувається перерозподіл створених в економіці фінансових ресурсів.

Вплив на фінанси здійснюється через фінансову політику.

Фінансова політика - це сукупність державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою її функцій.

Фінансове регулювання полягає у використанні доходів і витрат бюджету як важелів впливу на економіку.

Серед доходів бюджету найважливішу роль відіграють податки з фірм і домашніх господарств (податки становлять більше як 90 % надходжень державного бюджету і 70 % місцевих бюджетів), а також митні збори, державна казна, процентні платежі державі. У фінансовому регулюванні особливу роль відіграють прямі податки (прямі відрахування від доходу).

Податки - обов’язкові платежі, які примусово вилучаються державою у підприємств, установ і населення. Оподаткування і збір податків - форма економічного забезпечення функціонування держави, її органів, виконання нею визначених функцій.

Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів у бюджети різних рівнів і внесків у державні цільові фонди, які стягуються у встановленому порядку, становлять податкову систему. Головне призначення податкової системи - забезпечення надходжень коштів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Податки виникли разом з державою. Відомо, що чим більше функцій виконує держава, тим більше коштів вона потребує. Податки є основним джерелом у мобілізації фінансових ресурсів держави. Американський президент Б. Франклін, характеризуючи роль і значення податків, сказав: "У житті людини є лише дві неминучі речі - смерть і податки".

Податки характеризуються такими основними ознаками: обов’язковістю, відсутністю соціальної компенсації (вони збираються безоплатно), збором на основі податкового законодавства, всезагальністю (податки сплачують усі без винятку, починаючи із визначеної суми доходу).

Окрім цього формування податкової системи у цілому повинно визначатися також принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян.

Податки поділяються на два види:

- прямі (прямі вилучення з доходів - прибутковий і подоходний податки, а також майновий податок, відрахування у соціальні фонди - пенсійний, допомоги по безробіттю, митні збори);

- непрямі (державні надбавки до ціни - акцизи, податок на додаткову вартість).

Податки виконують дві основних функції:

- фіскальна - головна, вона полягає у поповненні державного бюджету за рахунок податків;

-розподільча функція тісно пов’язана з фіскальною і полягає у тому, що через збір податків держава перерозподіляє доходи в економіці.

Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, одержує змогу стимулювати або обмежувати розвиток тих чи інших галузей, підприємств чи фірм.

Регулюючий вплив на економіку здійснюється передусім через податкові ставки. При обгрунтуванні податкової політики необхідно чітко визначити межі оподаткування. Основним принципом при визначенні цих меж є спроможність підприємств, організацій і населення здійснювати податкові платежі і зберігати можливості для поліпшення свого становища.

Питання пошуку критичної точки оподаткування сягає в далеку історію. Його намагалися вирішити ще в античний період. А відомий французький філософ XVIII століття Монтеск’є писав: "Ніщо не вимагає стільки мудрості і розуму як визначення тієї частини, яку у підданих забирають, і тієї, яку їм залишають".

Здійснюючи податкову (фіскальну) політику, держава впливає на збільшення чи зменшення обсягу національного продукту шляхом маніпулювання податковими ставками і здійснення державних витрат. Теоретичним обгрунтуванням фіскальної політики стали розрахунки американського економіста А. Лаффера, який довів, що результатом зниження податків стає наступне економічне зростання і збільшення державних фінансових доходів (див. статтю до графіка "Крива Лаффера").

Ставка прямого оподаткування є основним регулятором економіки. Доведено, що найвищими темпами розвивається економіка при мінімальному оподаткуванні прибутку. Водночас варто враховувати, що низька податкова ставка (менше 10-12 %) веде до утворення грошових заощаджень, що уникають інвестицій. Тому при встановленні податкових ставок потрібно враховувати такі обставини:

- надмірний податковий тиск (максимальна ставка прибуткового податку понад 45 %) на підприємства спотворює структуру цін і веде до згортання виробництва;

- помірні податкові ставки сприяють посиленню ділової активності, економічному зростанню, що обертається зростанням доходів домашніх господарств, фірм, держави і нації в цілому.

Одна з найголовніших вимог до податків - їх стабільність протягом тривалого періоду (не менше п’яти років). Тільки за таких умов підприємства мають змогу прогнозувати доходи і витрати на перспективу, а стабільність податкової системи дозволяє також правильно прогнозувати і планувати доходи і видатки державного бюджету.

Таким чином, важливою передумовою сталого економічного зростання є правильна фіскальна політика і фінансове регулювання. Перешкодою для економічного розвитку України стала недосконала податкова система.

Становлення податкової системи в Україні розпочалося в 1991-1992 роках. У цей період були прийняті основні закони, що регулюють процеси оподаткування: Закон України "Про систему оподаткування" (05.07.1991); Закон України "Про прибутковий податок з громадян України та осіб без громадянства" (05.07.1991); Закон України "Про державне мито" (18.12.1991); Закон України "Про податок на додану вартість (20.12.1991); "Митний кодекс України" (12.12.1991); Декрет Кабінету Міністрів України "Про податок на додану вартість" (26.12.1992); Закон України "Про акцизний збір" (18.12.1991); Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (28.12.1994) тощо.

У 1997 році Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування". У ньому було визначено 19 видів загальнодержавних податків і зборів, 2 місцеві податки і 14 місцевих зборів.

Основними видами прямого оподаткування юридичних осіб в Україні є податок з прибутку підприємств, а також внески до Пенсійного фонду та до Фонду соціального страхування. Для фізичних осіб серед прямих податків найважливішим є прибутковий податок з громадян. Непрямі податки у нашій країні представлені акцизними та митними тарифами.

Існування впродовж тривалого часу недосконалої податкової системи в Україні породило ряд негативних наслідків і проблем, серед них найбільш суттєвою стала проблема податкових неплатежів, з якою зіштовхнувся уряд України. Неплатежі до бюджету набули масового характеру. Це призвело до недостатнього фінансування суспільного сектора господарства, порушення конкуренції, відпливу капіталів за кордон та інших негативних наслідків. Тому удосконалення податкової системи України повинно іти у напрямку зниження податкового тягаря. Певні кроки у цьому плані вже зроблені. Так, з 1 січня 2004 року ставки оподаткування прибутку підприємств,₁ які оподатковуються на загальних підставах, знижені з 30 до 25 % (до 1997 року цей показник складав 75 %) можна розцінювати як позитивний фактор. Поряд з цим потрібно ретельно налаштовувати податкове законодавство на потреби забезпечення його транспарентності (англ. transparent - прозорий, зрозумілий, очевидний) і відвернення податкової дискримінації, підвищувати ймовірність виявлення фактів ухилення від сплати податків, вдосконалювати демократичні інститути, активізувати боротьбу з корупцією, усунути ганебні явища, коли політики та чиновники вкупі з олігархами, зловживаючи владою в особистих корисливих інтересах, прикривають існування різноманітних посередницьких структур, порушують правила чесної ринкової конкуренції, домагаючись податкових пільг і різного роду преференцій "своїм" підприємствам, територіям, галузям.

Витрати бюджету (державні видатки на соціальні програми, оборону, утримання апарату державного управління, державні інвестиції тощо) також використовуються для економічного регулювання. Державні витрати можуть значно переважати над доходами, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.

Державний борг - це сума державної позики, нагромадженої за увесь час існування країни. Державний борг може бути внутрішнім (заборгованість комерційним банкам і населенню своєї країни) чи зовнішнім (заборгованість міжнародним банкам). Тому виникає необхідність управління державним боргом, що є одним з напрямів фінансово-бюджетного регулювання.

Управління державним боргом - це комплекс заходів уряду з погашення і регулювання суми державної позики, а також із залучення позики нових кредиторів.

Погашення державного боргу відбувається або з бюджету, або шляхом рефінансування - емісії нових цінних паперів, щоб розрахуватися із власниками старих. Інший шлях покриття бюджетного дефіциту - емісія незабезпечених кредитних грошей, що веде до стрімкого росту інфляції.

Дефіцит державного бюджету виникає за рахунок надмірних витрат на військові цілі, роздутий апарат чиновників, державних закупівель (насамперед військової техніки і озброєння) за завищеними цінами тощо. Хронічний дефіцит бюджету веде до зростання державного боргу, інфляції. Це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний дохід через свій бюджет має межі. Сьогодні економічна політика провідних ринкових країн спрямована на досягнення бездефіцитного бюджету і зменшення державного внутрішнього боргу.

Так, якщо внутрішній державний борг США у 1980 році перевищував астрономічну суму у 3 трильйони доларів, то у 1988 році держава розрахувалася зі своїми боргами. Цьому сприяла економічна політика адміністрації Р. Рейгана, яка одержала назву "рейгономіки", і наступних президентів США.

В Україні у 1991 році дефіцит бюджету становив 12 % ВВП, у 1996 - до 6 % ВВП, а з урахуванням невиплаченої заробітної плати та інших статей - майже 20 % ВВП. У наступні роки він був знижений, у 2000 році становив 0,7 %, проте існував прихований дефіцит у формі заборгованості із зарплати.

Дефіцити бюджету покриваються за рахунок державних позик і грошової емісії. Так, в Україні бюджетний дефіцит у 1991-1994 роках покривався за рахунок емісії грошей, що призвело до гіперінфляції. У наступні роки таке покриття здійснювалося із зовнішніх джерел та за рахунок випуску цінних паперів. За рахунок зовнішнього фінансування в Україні у 1998 році покривалося понад 26 % бюджетного дефіциту, за рахунок державних облігацій - майже 74 %, за участю НБУ - менше 1 %. В 1995 році дані відповідно становили 20, 7 і 73 % .

У США в окремі роки за рахунок державних позик покривали понад 50 % витрат бюджету, а в 1993 році - 70 % таких витрат. Щоб отримати ці позики, держава випускала цінні папери - облігації, векселі державної скарбниці тощо.

Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, спричинює кризу державних фінансів, грошової системи, обмежує кредитні ресурси тощо. Тому більшість держав світу намагаються формувати якщо не бездефіцитний, то хоча б якомога менш дефіцитний бюджет.

Уряд України, підтримуючи тенденцію до бездефіцитного бюджету, у Державному бюджеті на 2004 рік встановив такі показники: доходи держбюджету - 60702390,9 тис. гривень, видатки - 64192219 тис. гривень, гран₂ичний розмір дефіциту держбюджету - 3429532,4 тис. гривень². Бюджет 2004 року перший в історії України збалансований бюджет економічного розвитку.

Залежно від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною і недискреційною (автоматичною).

Дискреційна фіскальна політика - це маневрування податками і державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва, контроль за рівнем зайнятості і темпів інфляції. Вона вимагає постійного суб’єктивного впливу держави.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика пов’язана з автоматичною дією економічних регуляторів, які "вмонтовуються" в економічну систему і не вимагають додаткових політичних заходів. Таким економічним стабілізатором є податкова ставка, яка автоматично змінюється пропорційно обсягу національного доходу. Автоматичні стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміну сукупного попиту. Вони включаються автоматично і не потребують суб’єктивних дій.

Державний борг і бюджетний дефіцит впливають на економіку неоднаково в різних періодах економічного розвитку.

У короткостроковому періоді (до трьох років) урядові видатки можуть витіснити приватні інвестиції і стимулювати ділову активність. Так, урядові витрати на реалізацію великих проектів (будівництво доріг, ліній електропередач, газопроводів тощо) збільшують ВНП, призводять до інфляції, зростання процентних ставок, а зменшення кредиту сприяє витісненню інвестицій. З іншого боку, зростання ВНП сприяє збільшенню приватних інвестицій, адже фірми потребують більше машин і обладнання, повніше використовують стан устаткування.

У довгостроковому періоді (понад три роки) державний борг уповільнює зростання потенційного обсягу виробництва у зв’язку із необхідністю додаткового оподаткування для обслуговування державного боргу.