Економічна теорія - Чепінога В.Г. - ТЕМА 7. Підприємництво і підприємство (фірма)

Мікроекономіка пов'язана з діяльністю окремих економічних суб'єктів - домогосподарств, підприємців або фірм. Мікроекономіка пояснює, як і чому приймаються рішення на первинному рівні економіки, а саме: як споживачі приймають рішення про купівлю товару і як на їх вибір впливає зміна цін та їх доходів, яким чином фірми планують чисельність і як працівники вирішують, де і скільки їм працювати.

Отже, мікроекономіка вивчає механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами, досліджує взаємодію споживачів і фірм, займається прогнозуванням економічних явищ. На її основі визначається, яка альтернатива краща для фірми і суспільства. Ця наука досліджує ринки і поведінку на них покупців та продавців. Чітке розуміння мікроекономіки необхідне для прийняття управлінських рішень, пов'язаних з функціонуванням фірми: як мінімізувати витрати виробництва, яким чином досягти максимуму прибутку, як здійснювати ціноутворення тощо. На думку одного з відомих економістів Н. Григорі Манківа, мікроекономіка - це наука, яка вивчає процеси ухвалення рішень домогосподарствами і фірмами та їх взаємодію на ринку. Фундаментальний принцип економіки полягає в тому, що фірми і домогосподарства оптимізують свої рішення, тобто вони обирають найкращі з можливих рішень з огляду на свої цілі і можливості.

ТЕМА 7. Підприємництво і підприємство (фірма)

Функціонування ринкової економіки нерозривно пов'язане з її центральними суб'єктами - економічною людиною (homo economicus) із притаманними їй раціональною поведінкою, власними інтересами, активним прагненням до реалізації особистості, активним бажанням ризикувати і брати на себе відповідальність. Економічна, господарська діяльність є сферою, де така людина реалізує ці прагнення. В сучасних умовах таку діяльність найчастіше називають бізнесом або підприємництвом. Вияснимо її суть.

7.1. Суть підприємництва та умови його здійснення

Поняття "підприємець" має французьке походження. Його запровадив французький банкір-економіст Р. Контільйон на початку XVIII ст. У його трактуванні підприємцем була людина з нефіксованими прибутками або суб'єкт, який займався економічною діяльністю в умовах нестабільності цін, а отже, брав на себе пов'язаний з нею ризик. Представники різних течій економічної теорії неоднозначно тлумачили цей термін, але в сучасних умовах більшість економістів вважають, що підприємець - це людина, здатна зрозуміти структуру потреб та узгоджувати це своє розуміння із знаннями в галузі управління виробництвом з метою створення благ. Підприємець здатний творчо розв'язувати завдання узгодження потреб з виробничими ресурсами, розпоряджається капіталом і здійснює витрати, необхідні для організації діяльності з реалізації цих завдань. Характерною рисою такого суб'єкта економічної діяльності є підприємливість. Остання характеризується такими ознаками:

а) самостійність і нестандартність суб'єктів господарювання;

б) новаторство у досягненні мети з опорою на власні сили;

в) сміливість та винахідливість;

г) змагальність і наявність господарського ризику;

г) орієнтація на досягнення найвищих результатів, ефективне використання ресурсів.

Слід зазначити, що в економічній літературі розрізняють поняття "підприємець" і "бізнесмен". Бізнесмен - це людина, яка займається якоюсь економічною діяльністю, метою якої є прагнення одержати максимальну вигоду, тобто насамперед під цим розуміють дохід, прибуток. Це нерідко діяльність, яка не потребує якихось новацій і здійснюється за усталеними принципами та звичками. Тому таких бізнесменів називають репродуктивними бізнесменами. А підприємець є бізнесменом, який постійно генерує нові ідеї в економічній діяльності, формує нові ресурси, ринки, управлінські рішення. Тому і міра ризикованості підприємців набагато вища, бо їх діяльність відбувається в умовах невизначеності, багатоальтернативності. З огляду на це діяльність підприємця часто розглядається як самостійний, четвертий фактор виробництва.

Визначення підприємницької діяльності дається у Господарському кодексі України. У статті 42 цього Кодексу зазначається, що це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку. Суть цієї діяльності полягає у формуванні попиту на продукти, послуги, роботу і його задоволенні шляхом продажу відповідних продуктів, послуг, робіт як товару. При цьому не важливо, чи продавець організовує виробництво цих товарів самостійно, чи виступає як посередник між виробником і споживачем. Одна з головних ознак такої діяльності - прибуток, виражений різницею між ціною, яку покупець сплачує за товар, що задовольняє попит, і затратами на його задоволення. Цей прибуток відрізняється від доходу на власність. Власник одержує дохід на власність у вигляді дивіденду на акції, відсотка на депозити та облігації, орендної плати за оренду землі чи іншої нерухомості. Підприємець організовує діяльність (зі своєю чи чужою власністю), в результаті якої і одержує дохід як надлишок над авансованим капіталом. Отже, підприємництво - це особлива сфера економічної діяльності, суть якої полягає у постійному перетворенні економічних ресурсів на капітал, тобто на те, що приносить у результаті такої діяльності прибуток, дохід.

Суть підприємницької діяльності повніше проявляється у тих функціях, які вона виконує (див. схему 7.1).

Творча функція (її ще називають інноваційною) підприємництва полягає у пошуку та генеруванні новаторських ідей щодо вдосконалення або створення оригінальних благ, нових технологій та форм організації виробництва і збуту продукції, нових ресурсів та сфер

Схема 7.1. Функції підприємництва

застосування капіталу, нових форм задоволення потреб споживачів. Ця функція зводиться до обгрунтування проектів, які, на перший погляд, здаються нереальними, а тому і дуже ризиковими. Саме ця функція спонукає справжнього підприємця використовувати переважну частину своїх доходів для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення власних споживчих потреб.

Організаційна функція пов'язана з поєднанням факторів виробництва, без чого не можна створювати благо, що дає прибуток. Важливо, що це поєднання повинно здійснюватись так, аби забезпечувалась оптимальна пропорціональність між залученими факторами виробництва і здійснювався постійний контроль за її підтриманням.

Підприємництву притаманна і ресурсна функція. Вона полягає, з одного боку, у знаходженні необхідних для реалізації підприємницьких цілей ресурсів, насамперед фінансових, а з іншого - у забезпеченні максимально можливої ефективності залучених ресурсів. Суть підприємництва - це вміння оцінити потенційну прибутковість діяльності у поєднанні зі здатністю найвигідніше розподіляти ресурси.

Як видно з цих функцій, виконуваних підприємництвом, його суб'єктам притаманний певний стиль поведінки і тип мислення, що виділяють його серед інших суб'єктів економічної діяльності. "Підприємець, - зазначав видатний австрійський економіст Йозеф Шумпетер, - це людина особливого роду". Рисами підприємця, що характеризують його особливість, стиль його поведінки і мислення, є:

а) ініціативність. Це одна з найважливіших рис, яка означає постійну потребу починати що-небудь нове, готовність щось ініціювати, уміння думати інакше, ніж конкуренти, пошук, здатність приймати нестандартні рішення;

б) цілеспрямованість та настирність. Підприємець має бути готовим долати перешкоди, переносити надзвичайно високі фізичні та психічні навантаження, він повинен постійно прагнути випереджати інших, за жодних обставин не відмовлятися від своєї мети та бути оптимістично налаштованим;

в) уміння об'єднувати людей для досягнення поставленої мети, створювати атмосферу, в якій кожен працівник відчуває себе членом єдиного колективу, створювати можливість для їх самовираження,

г) знання основ сфери своєї діяльності, уміння робити точні розрахунки в будь-яких складних ситуаціях для підвищення ефективності роботи. Здійснення підприємницької діяльності без знання техніки і технології сфери, в якій вона здійснюється, веде до її провалу;

ґ) готовність до ризику, що означає як упевненість у собі і своїй справі, так і вміння нести відповідальність за свої дії, стійко переносити можливі невдачі.

Підприємницька діяльність базується на ряді принципів. До них належать: 1) свобода у виборі напрямів та методів господарювання: 2) самостійність у прийнятті рішень; 3) відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки і пов'язаний з цим ризик; 4) орієнтація на досягнення комерційного успіху, одержання прибутку; 5) дотримання принципів ділової етики, постійний творчий пошук.

Досвід функціонування ринкової економіки показує, що розвиток підприємництва здійснюється у певному соціально-економічному та історичному середовищі (див. схему 7.2).

До політичних умов підприємництва належить передусім державний устрій. Він визначається розстановкою політичних сил, що мають своє бачення соціально-економічного розвитку. Це зумовлює і відповідне ставлення до підприємництва як економічного явища. Нестабільний політичний режим не створює сприятливих умов для підприємництва, оскільки збільшується його ризикованість. Сприятливі політичні умови проявляються, насамперед, у створенні надійної та ефективної законодавчої і нормативної бази підприємницької діяльності. Це означає надання підприємцям гарантій у збереженні їх власності, виключення можливості незаконної експропріації капі

Схема 7.2. Умови здійснення підприємницької діяльності

талу, створення рівних прав і економічних свобод для всіх суб'єктів підприємництва, невтручання органів державного управління в діяльність підприємців. Від політичного ладу залежить і така умова підприємництва, як позитивна громадська думка, тобто ставлення до підприємництва як до одного з престижних занять у суспільстві, терпимість до підприємницьких невдач.

З політичними умовами підприємництва тісно пов'язані правові. До них належать ті законодавчі та нормативні акти, що регулюють підприємницьку діяльність. Вони повинні створити для всіх її суб'єктів рівні правові умови, тобто однакові правила поведінки у цій сфері, чітко визначити їх права і обов'язки, гарантувати захист власності, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого господарського суб'єкта. Це забезпечує самостійну і вільну діяльність кожного підприємця в правовому полі.

Важливим фактором розвитку підприємництва є економічні умови. Це насамперед економічна свобода суб'єктів економічної, в тому числі й підприємницької діяльності, їх рівноправність у всіх сферах економіки. Важливою умовою є створення конкурентного середовища, захист від недобросовісної конкуренції та державного монополізму. Серед цих умов - і формування розгалуженої інфраструктури підприємництва: банків, інвестиційних, інноваційних, страхових та інших компаній. Суттєво впливають на підприємництво такі економічні явища, як курс національної валюти, рівень інфляції і безробіття, рівень доходів основних груп населення, стан фінансової та податкової систем.

Соціальні умови підприємницької діяльності полягають у соціальній стабільності суспільства, рівні гостроти суперечностей, стані соціального захисту населення. До цієї групи умов належить і культурне середовище: рівень освіченості населення, естетичні смаки різних соціальних груп та інше. Від них значною мірою залежать стимули підприємницької діяльності.

Стан підприємництва зумовлюється і технологічним середовищем, що включає рівень технічної оснащеності виробництва, стан розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Саме ці фактори визначають ефективність економічної діяльності, що безпосередньо позначається на багатьох видах підприємництва.

До умов, що впливають на підприємництво, належить демографічна ситуація в країні, природно-кліматичне середовище, інституціональне та організаційно-технічне середовище. Ефективність підприємницької діяльності залежить від таких факторів, як висока кваліфікація підприємця або людей, що здійснюють його ідеї, достатній обсяг матеріальних і фінансових ресурсів, обґрунтованість концепції того виду підприємництва, яким займається його суб'єкт, широкі особисті контакти підприємця та знання ринку збуту.

В Україні підприємництво лише формується. Закладається правова база цієї діяльності у вигляді законодавчих та нормативних актів, що її регулюють. Важливу роль відіграв Закон "Про підприємництво", який набув чинності 1 березня 1991 р. Суттєво розвинуті положення цього Закону у Господарському кодексі України, зокрема в главі 4 "Господарська комерційна діяльність (підприємництво)". У цих правових актах дається визначення підприємницької діяльності, встановлюються її суб'єкти та ті види, що потребують спеціального дозволу (ліцензії), а також закріплюються принципи підприємництва. До останніх належать: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників і споживачів; визначення продукції, що виготовляється, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників і залучення матеріальних, технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено чинним законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Щодо умов підприємницької діяльності в Україні, то вони перебувають у процесі формування. В Україні практично відсутні такі достатньо сформовані умови, як реальний плюралізм форм власності (він гальмується тіньовою економікою), стабільна науково обгрунтована політика держави стосовно підприємництва, особливо малого, економічні методи державного регулювання економіки (переважають адміністративні), ефективна зовнішньоекономічна діяльність щодо захисту вітчизняного підприємництва. Не забезпечені належні правові умови підприємницької діяльності, зокрема ефективної та стабільної законодавчої бази, в тому числі антимонопольного законодавства, ефективної системи захисту інтелектуальної власності, простої системи реєстрації підприємницької діяльності, ефективної системи правового захисту підприємців від свавілля чиновників, оптимізованого податкового законодавства. За всі роки незалежності не забезпечено політичної стабільності, належного рівня культури підприємницької діяльності, позитивної суспільної думки про неї. Свідченням цього є результати дослідження "Ведення бізнесу", що проводяться групою Світового банку щодо умов підприємницької діяльності. Вони доводять, що за період дослідження (з 2003 р.) позиція України серед досліджуваних країн світу щодо умов підприємництва з року в рік погіршується. Якщо в 2004 р. Україна посідала 124-те місце із 155 країн світу, що досліджувались, то у 2005 р. - 128-ме місце, а у 2008 р. - 145-те. З колишніх республік СРСР лише Таджикистан має гірший рейтинг - 159-те місце. Серед сусідів у рейтингу такі екзотичні країни, як Мозамбік, Іран, Буркіна-Фасо, Суринам, Судан. Особливо несприятливі в Україні такі умови підприємництва, як сплата податків, захист інвесторів, закриття компанії, отримання дозволів на будівництво. Так, щодо сплати податків Україна посідає 180-те місце серед 181 досліджуваних країн. Підприємцям України доводиться сплачувати майже І 00 різних видів податкових платежів. Підприємець у середньому за рік витрачає понад 800 годин на здійснення оподаткування. За строками отримання дозволу на будівництво Україна посідає 179-те місце. Щоб одержати такий дозвіл, у середньому потрібно майже 500 днів.

Така ситуація є результатом неефективності економічних реформ в Україні. Якщо більшість країн активно здійснюють реформи, що створюють сприятливі умови для підприємництва, то в Україні вони проголошуються, але далі розмов справа не йде. Щоб активно розвивалася підприємницька діяльність, країна повинна мати необхідні правила, які є ефективними, простими в застосуванні і доступними для всіх, хто має їх виконувати. В Україні, за великим рахунком, такі правила відсутні, а тому підприємці потрапляють у пастку нерегульованої неформальної економіки, що суттєво знижує їх можливості ефективної роботи.