Економічна теорія - Чепінога В.Г. - 7.3. Підприємство (фірма) та його види

Однією з родових ознак підприємницької діяльності є створення нового блага, що передбачає використання факторів виробництва. Поєднання останніх у певних пропорціях потребує визначеної організаційної форми у вигляді підприємства. У немарксистській економічній теорії замість терміна "підприємство" вживається поняття "фірма", під яким розуміють певну абстрактну одиницю, що виконує переважно технічні завдання. Ми вживаємо термін "підприємство", маючи на увазі цю особливість.

Підприємство - це та первинна ланка економіки, де відбувається поєднання факторів виробництва, а ресурси перетворюються у блага.

Щодо визначення підприємства юристи та економісти не мають спільної думки. У Цивільному кодексі України (ст. 19) дається таке визначення: "Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інші позначення та права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі, продажу, застави, оренди та інших правочинів". Подібна позиція відображена і в Законі "Про оренду державного і комунального майна", у ст. 7 якого підприємство, будучи майновим комплексом, визначається як господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розмішений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Ще лаконічніше визначення підприємства наведено в Законі "Про податок на додану вартість" (п. 3.2.8), де під цілісним майновим комплексом розуміють "активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує 12 календарних місяців". З усіх цих визначень випливає один висновок - підприємство є об'єктом господарювання.

Інший підхід до визначення підприємства запропоновано в Господарському кодексі України. У статті 2 підприємство визначається як суб'єкт і організаційна форма господарювання. На наш погляд, такий підхід, особливо з економічної точки зору, більше відповідає справжньому стану речей. Трактуючи підприємство лише як майновий комплекс, не можна пояснити, як же відбувається створення блага без участі суб'єктивного фактора. Підприємство, за висловом

К. Маркса, без живої праці є грудою мертвих речей. Лише жива праця приводить їх у дію, і створюється благо, що є метою господарської діяльності. Тому, розкриваючи поняття підприємства, потрібно виходити з того, що це не лише сукупність певних активів, а й та робоча сила, яка їх використовує, що в результаті і дає нове благо, без якого немає підприємницької діяльності.

На нашу думку, розкриваючи поняття підприємства, доцільно розглядати його, з одного боку, як організаційно-технологічну одиницю, головне призначення якої - створення нового блага, а з іншого - як організаційно-правову форму, тобто як суб'єкт підприємницької діяльності. Підприємство як організаційно-технологічна одиниця характеризується рядом ознак. По-перше, воно має відособлений матеріально-технічний базис, що являє собою поєднані між собою засоби виробництва. Це певний майновий комплекс, який використовується для здійснення підприємницької діяльності. По-друге, підприємство характеризується наявністю працівників, має певний поділ праці та відповідну організацію, або трудовий колектив. Будь-яке підприємство без цього фактора не може виконувати свою головну функцію - створення певних благ. По-третє, підприємство має закінчений технологічний цикл. Результатом його функціонування є певні блага, що можуть відчужуватись, а отже, виступати на ринку товаром. По-четверте, підприємство є юридичною особою, що має певне коло прав та обов'язків. Як така особа підприємство має організаційну єдність, відокремлене майно, а також характеризується здатністю нести самостійну майнову відповідальність і виступати у цивільних відносинах від свого імені. Підприємство має найменування, місцезнаходження (юридичну адресу), виробничу марку як засіб його індивідуалізації, знаки для товарів і послуг, через які його продукція відрізняється від подібної продукції інших осіб.

Підприємство як організаційно-технологічна одиниця пов'язане з виробничою функцією. Вона розкриває взаємовідносини між факторами виробництва, що використовуються у виробничій діяльності підприємства, з одного боку, та обсягом продукції, що виготовляється з їх використанням, з іншого. Виробнича функція показує, який максимально можливий обсяг продукції може отримати підприємство при кожному окремому співвідношенні факторів виробництва. Вперше ця функція була обґрунтована в США економістом П. Дугласом і математиком Ч. Коббом і відтоді іменується функцією Кобба-Дугласа. її використання дає можливість підприємству вибрати найефективніший варіант здійснення виробництва.

Залежно від розміру факторів виробництва, що застосовуються, підприємства поділяють на малі, середні та великі. Кожна країна має свої критерії такого поділу. Так, у США малими вважаються підприємства, в яких не більше 500 працівників. В Японії малими є підприємства з кількістю зайнятих до 300 осіб.

Слід зазначити, що такий критерій не можна вважати найобґрунтованішим. У сучасних умовах, за надзвичайно високого рівня технічної оснащеності підприємств, кількість працівників не завжди може бути об'єктивною підставою для класифікації підприємств за розміром. Найточнішим є показник обсягу виробництва продукції підприємством, оскільки він відображає як чисельність працівників, так і обсяг матеріальних факторів виробництва. Але використання такого критерію стримується інфляційними процесами, що не дозволяють порівнювати обсяги виробництва продукції у динаміці через вплив інфляційної зміни цін.

В Україні критерії класифікації підприємств за розміром визначені Господарським кодексом України. Згідно з ним до малих належать підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний період (рік) не перевищує 500 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг) за цей період не більше суми, еквівалентної 500 тисячам євро за середньорічним курсом. Великим є підприємство, на якому зайняті понад 1000 працівників, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони мають ряд переваг порівняно з великими підприємствами: оперативніше реагують на зміни кон'юнктури в економіці, оскільки більш пристосовані до умов, що змінюються. Важливу роль відіграють малі підприємства як фактор зайнятості робочої сили. Тому в економіці розвинутих країн вони є активними учасниками соціально-економічного життя суспільства. Однак таку їх роль не можна переоцінювати. Малі підприємства мають і суттєві недоліки, серед яких їх нестійкість, обмеженість фінансових ресурсів, нестабільність доходів, висока чутливість до таких негативних факторів економічної кон'юнктури, як інфляція, циклічні коливання, зміни умов господарювання. Тому, не заперечуючи важливу роль малих підприємств у сучасній економіці, слід наголосити, що найбільш перспективними в умовах науково-технічної революції на сучасному етапі є середні та великі підприємства. Вони мають великі фінансові можливості і здатні використовувати ті досягнення, що відкриваються науково-технічною революцією.

В Україні у 2007 р. було зареєстровано 2,1 млн фізичних осіб - підприємців. Разом із найманими працівниками це майже 5,6 млн осіб. Реєстрацію пройшли 324 тис. малих підприємств і 43 тис. фермерських господарств. З них понад 110 тис. підприємств функціонують в оптово-роздрібній торгівлі і 46 тис. - у сфері виробництва.

Класифікацію підприємств здійснюють і на підставі їх галузевої приналежності. Галузі економіки - це сукупність організаційних одиниць, що виконують в економіці однакові за соціально-економічним змістом функції незалежно від їх територіального розташування. Це підприємства, які виробляють однорідну продукцію. За цим критерієм виділяють добувні та обробні підприємства. Якщо до перших належать підприємства, що займаються видобуванням корисних копалин, то другу групу формують підприємства, що виготовляють готові вироби. Залежно від виду продукції, що використовується, розрізняють промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, комунальні та інші підприємства.

Отже, підприємство є передусім організаційно-технологічною одиницею, головна функція якого полягає у створенні нових благ. Однак воно завжди функціонує в певних соціально-економічних умовах, що визначають його організаційно-правову форму як сукупність певних прав і обов'язків. У країнах з розвинутою ринковою економікою розрізняють такі основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння, партнерство або товариство, корпорація (відкрите акціонерне товариство) та державне підприємство. Найпростішою організаційно-правовою формою є одноосібне володіння (за термінологією чинного законодавства України - приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України). Це така форма організації підприємництва, за якої майно для його здійснення є власністю однієї особи, яка самостійно веде справу, отримує весь дохід і несе повну відповідальність за ризик цієї діяльності. Власник такого підприємства має необхідне майно для виробничої діяльності і особисто контролює її. Особливістю цього підприємства є нероздільність майнової відповідальності його власника. Це означає, що останній несе майнову відповідальність за всіма своїми зобов'язаннями, пов'язаними з функціонуванням підприємства, всім своїм майном, незалежно від включення його в майно підприємства. Це принцип повної відповідальності, що передбачає звернення стягнення не лише на майно, задіяне у підприємстві, але і на будь-яке інше власне майно підприємця. Це один із суттєвих недоліків одноосібного володіння. Але це не єдиний недолік. Такі підприємства, як правило, мають обмежені фінансові можливості, некваліфікований менеджмент, невизначеність строків діяльності, невисоку доходність. Серед цих підприємств реєструється найбільше банкрутств, що зумовлюється обмеженістю фінансових коштів та недостатнім досвідом управління. Водночас, вони мають і суттєві позитивні риси. Такі підприємства просто організовувати. Вони забезпечують власнику повну самостійність, свободу та оперативність дій, мають максимум спонукальних мотивів до діяльності, оскільки весь її результат є власністю однієї особи, забезпечують високу конфіденційність підприємства, характеризуються низькими організаційними витратами.

Другою організаційно-правовою формою підприємництва є партнерство (або товариство). Це така форма підприємництва, за якої декілька осіб об'єднують зусилля і свої засоби для спільної діяльності, і кожен з них бере участь в управлінні та одержує прибуток відповідно до своєї частки у спільному капіталі. Як правило, об'єднуються фінансові ресурси, майно та уміння здійснювати підприємницьку діяльність. Утворення такого підприємства відбувається шляхом укладення відповідної угоди, в якій визначаються основні принципи спільної діяльності. Кожен учасник товариства є його представником та відповідає за будь-які дії в ході реалізації партнерства.

Порівняно з одноосібним володінням партнерство має певні переваги. Об'єднання ресурсів декількох осіб дає змогу збільшити розміри підприємства, бо кожен партнер вносить додатковий капітал. Створюються умови для поліпшення менеджменту, бо, як правило, учасники товариства визначають між собою спеціалізацію за різними напрямами підприємницької діяльності. Розподіляється і відповідальність за результати, що зменшує психологічний тиск відповідальності порівняно з одноосібним володінням. Позитивною рисою є і те, що учасники партнерства за деякими винятками несуть обмежену відповідальність за результати спільної діяльності.

Не позбавлена ця форма підприємництва і недоліків. Як правило, залишається обмеженість фінансових ресурсів, хоча порівняно з одноосібним володінням вони є більшими. Характерні певні труднощі і в управлінні, оскільки зазвичай оперативність у прийнятті рішень є низькою, бо необхідна узгодженість між партнерами. Недоліком є і непередбачувана тривалість функціонування такого підприємства, адже вихід хоча б одного учасника може призвести до припинення його діяльності.

В Україні відповідно до чинного законодавства ця організаційно-правова форма підприємництва охоплює декілька видів господарських товариств (див. схему 7.5).

У товариствах з обмеженою відповідальністю за рахунок коштів учасників утворюються статутні фонди, що поділені на частки (паї), розміри яких визначено установчими документами. Таке товариство за своїми зобов'язаннями відповідає лише належним йому майном. При зверненні стягнення на майно товариства за його боргами учасник відповідає лише своєю часткою (паєм), а на решту його майна відповідальність не поширюється.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, що утворюється аналогічно товариству з обмеженою відповідальністю.

Схема 7.5. Види господарських товариств в Україні

Але його учасники відповідають за його боргами не тільки своїми внесками у статутний фонд, але при недостатності цих сум додатково і належним їм майном, що не входить до товариства. Розмір таких внесків визначається пропорційно їх паям у товаристві.

Повним є товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язанням товариства усім своїм майном. При недостатності майна товариства для виконання зобов'язань вимога може бути звернена на майно учасників, що не внесені до товариства.

Командитне товариство включає як учасників з обмеженою відповідальністю, так і учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Управляють справами такого товариства лише учасники з повною відповідальністю.

Третьою організаційно-правовою формою підприємництва є корпорація, статусу якої в Україні відповідає відкрите акціонерне товариство. Це об'єднання осіб для суспільного ведення визначеної статутом діяльності, в якому статутний фонд поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Його головною особливістю є те, що воно є юридичною особою, яка виступає абсолютно відокремлено від імені своїх акціонерів і діє від свого імені, а не від імені своїх акціонерів. Майно акціонерного товариства є його власністю. Його функціонування, права та обов'язки повністю незалежні від осіб, що входять до його складу (акціонерів). Ця особливість зумовлює переваги акціонерного товариства (корпорації) порівняно з іншими організаційно-правовими формами.

По-перше, корпорації характеризуються стійкістю. Оскільки корпорація виступає у своїй діяльності як самостійна особа, то зміна власників акцій безпосередньо на її діяльності не позначається. Корпорація здійснює свої права, може набувати додаткових прав і нести втрати незалежно від того, кому вона належить повністю або частково в результаті володіння акціями, або від тих, хто в ній працює. Тому зміна акціонерів не веде до припинення діяльності корпорації. По-друге, корпорація є товариством з обмеженою відповідальністю. Це створює для неї можливість для більшого ризику в процесі господарювання, інвестуючи кошти в нові напрями економіки. По-третє, корпорація створює умови відокремлення власності від управління, що дозволяє використовувати високоефективний менеджмент. По-четверте, корпорації мають широкі можливості розширення своїх ресурсів, оскільки мають право випуску акцій та їх вільного продажу на фондовому ринку.

Недоліками цієї організаційно-правової форми підприємництва є ускладнена порівняно з іншими формами процедура утворення, певні можливості для зловживань (при випуску акцій), подвійне оподаткування. Однак переваги корпорацій безперечні. Це підтверджується і практикою країн ринкової економіки. За своїм значенням корпорації є провідною формою підприємництва, що забезпечує переважну частину створюваної продукції. Так, у США корпорації, що становлять 1/5 від загального числа фірм, виробляють близько 90% обсягу продукції і присвоюють понад 90% доходів усіх фірм.

Корпорація як організаційно-правова форма має ще одну важливу особливість. Вона пов'язана саме з тим, що функція управління і функція власності в корпорації розділені, а тому право власності на акції може переходити від однієї особи до іншої, не руйнуючи цілісність підприємства. Це дає змогу в разі придбання певної кількості акцій встановлювати контроль над корпорацією. Формально це повинно бути 50% + 1 акція. Але на практиці акції розпорошені, що створює можливість контролю над корпорацією і при значно меншому обсязі її акцій. На цій особливості базується так звана система участі, за якої фізична чи юридична особа, скупивши акції декількох корпорацій, може встановити над ними контроль. За цим принципом створюються холдингові компанії, що об'єднують підприємства як однієї, так і різних галузей. Холдингова компанія виконує роль материнської, а підпорядковані її підприємства - дочірні. Холдингові компанії прагнуть контролювати фінансову, управлінську і маркетингову діяльність дочірних підприємств і виконують, як правило, наглядові функції. Розрізняють два типи холдингу: чистий, що створюється для регулювання діяльності дочірних підприємств, контрольний пакет акцій яких знаходиться у холдингу, і змішаний, при якому, крім контрольних функцій за дочірними підприємствами, холдинг здійснює і певну підприємницьку діяльність, Залежно від складу засновників створюються відкриті і закриті холдинги.

Холдинги відіграють важливу роль в економіці сучасних країн. Вони характеризуються маневреністю здатністю швидко і своєчасно реагувати на потреби переміщення капіталу, розширювати сфери своєї діяльності. Це пов'язано з тим, що розміщення акцій на декількох виробництвах знижує ступінь ризику, забезпечує стабільність доходів за коливань курсу акцій і розміру дивідендів. Холдингові компанії мають такі методи мобілізації фінансових ресурсів, які не під силу окремим підприємствам і фірмам.

Критерієм класифікації підприємств є і форма власності на майно, що є матеріальною основою функціонування підприємства. Воно може бути об'єктом приватної, групової (колективної), державної і змішаної власності. Залежно від цього розрізняють приватні, колективні, державні та змішані підприємства.

Відповідно до Господарського кодексу України приватним є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або декількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці чи з використанням найманої праці, а також на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Колективним є підприємство, основане на майні, що є власністю осіб, які його утворили. До цієї групи підприємств належать колективні підприємства, основані на власності трудового колективу підприємства, господарські товариства, виробничі кооперативи, колективні сільськогосподарські підприємства.

Важливу роль відіграють і державні підприємства - ті, що основані на державній власності. Оскільки остання має два рівні - загальнодержавний і комунальний, то виділяються і дві групи підприємств: загальнодержавні і комунальні. Власником майна перших є вищий орган державної влади, а власник других - органи влади адміністративно-територіальних одиниць. До цього виду належать і казенні підприємства - ті, що здійснюють діяльність, яка за законодавством може проводитись тільки державним підприємством. Це підприємства, головним споживачем продукції яких (понад 50%) є держава, та підприємства - природні монополії. Характерною ознакою казенного підприємства є те, що воно, як юридична особа, не є власником майна, на якому засноване. Його діяльність здійснюється на принципі оперативного управління майном, що є власністю держави.

Ще один вид підприємств залежно від форми власності утворюють змішані (або спільні) підприємства. Це підприємства, основані на майні, що є власністю держави і його недержавних власників. В Україні до цього виду належать спільні підприємства з іноземним капіталом та господарські товариства, у статутному фонді яких є частка державної власності. Починають створюватись і спільні підприємства, засновані на угоді концесії. Особливим видом є унітарне підприємство - комерційна організація, за якою закріплюється власність різних видів державних підприємств, але яка позбавлена права власності на них.

Слід зазначити, що в ряді країн підприємства поділяють на комерційні та некомерційні. До комерційних належать ті, головною метою яких є одержання прибутку. А некомерційними вважають такі підприємства, що не мають на меті одержання прибутку, і які створюються для інших цілей. В Україні такий поділ не знайшов розуміння у законодавців, і при підготовці Цивільного кодексу України в основу класифікації було покладено принцип поділу їх на юридичні особи публічного та приватного права. Перші створюються для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті. Це міністерства, відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітні заклади. Другі створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах.

Отже, підприємство є, з одного боку, організаційно-технологічною одиницею, головне призначення якої - створення благ. Водночас в умовах ринкової економіки підприємство завжди виступає у певній організаційно-правовій формі, що визначає його правовий статус у тих відносинах, в які воно вступає в процесі економічної діяльності. Залежно від різних критеріїв при класифікації виділяють різні види підприємств.