Економічна теорія - Чепінога В.Г. - 12.1. Поняття національної економіки

Економічна діяльність будь-якого суспільства здійснюється такими суб'єктами, як домогосподарства, підприємства (фірми) та держава. У процесі такої діяльності між усіма її суб'єктами формується розгалужена система взаємозв'язків, що надають їй цілісного, системного характеру. Це і зумовлює, з одного боку, сукупну результативність цієї системи, що перевищує сумарний результат її складових частин, а з іншого - закономірності, що регулюють її діяльність. Макроекономіка і є тією складовою економічної теорії, що вивчає такі закономірності. Цей розділ економічної науки досліджує економіку як ціле, а також такі її складові, як домогосподарства, бізнес, державний сектор, та використовує при цьому узагальнені (сумарні) показники.

Макроекономіка дає можливість вивчити не лише взаємодію елементів економічної системи, а й роль економічних факторів у її розвитку. Ця галузь економіки допомагає віднайти відповіді на такі питання: чому одна країна багатша за іншу? Як можна подолати інфляцію? Які причини безробіття? Яка економічна політика держави? Які методи впливу грошового обігу і кредитної системи на економіку? По суті, це вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятості, безробіття, інфляції, стан платіжного балансу країни.

Макроекономіка тісно пов'язана з мікроекономікою. Вивчення макроекономічних процесів неможливе без знання законів попиту і пропозиції, формування витрат виробництва і цін на товари та економічні ресурси. Подібно до того, як неможливо розкрити закономірності функціонування живого організму без знання законів клітини, без розуміння законів мікроекономіки не можна виявити закономірності функціонування макроекономіки.

Макроекономічний аналіз започаткував один із класиків-фізіократів Ф. Кене у своїй праці "Економічні таблиці". Це була перша спроба здійснення аналізу суспільного відтворення. Великий внесок у цей процес зробив К. Маркс, здійснивши дослідження відтворення суспільного капіталу. Французький економіст Л. Вальрас заклав основи загальної теорії рівноваги, на основі якої сформувалася макроекономіка.

У сучасному своєму вигляді поняття макроекономіки було сформульоване Джоном Кейнсом в його праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Він переконливо показав, що досягти стійкого зростання виробництва в масштабі всієї країни і забезпечити повну зайнятість неможливо без участі держави у сфері економіки. Цим зумовлюється потреба з'ясування тих закономірностей, що регулюють розвиток усієї економіки.

Вивчення макроекономіки в сучасних умовах має важливе значення, оскільки дозволяє науково обгрунтувати ту економічну політику, яку здійснює держава. Уряд будь-якої країни, регулюючи економічну діяльність суспільства, повинен володіти інструментами макроекономіки та вибирати з альтернативних варіантів розвитку економіки найефективніші. Розглянемо основні положення цього розділу економічної теорії.

ТЕМА 12. Національна економіка. основні макроекономічні показники

Аналіз закономірностей економічної діяльності в межах національної держави передбачає насамперед обгрунтування показників, якими можна на цьому рівні виміряти її результативність. Розглянемо поняття національної економіки.

12.1. Поняття національної економіки

Економічна діяльність у будь-якому суспільстві здійснюється її суб'єктами у системі певних взаємозв'язків та взаємозалежи остей, що встановлюються у визначених територіальних межах. Така система і називається економікою. Залежно від територіальних меж розрізняють місцеву, регіональну, національну та світову економіку. Національна економіка - це система економічної діяльності з притаманною їй взаємодією механізмів регулювання, що історично склалась у межах країни (нерідко використовується термін "народне господарство"). Вона є сукупністю стійких економічних зв'язків, що об'єднують усіх суб'єктів господарювання в єдину взаємопов'язану систему.

Національна економіка є історичним явищем, що виникло в ході утворення національних держав. В основі формування національної економіки був суспільний поділ праці та усуспільнення виробництва. Саме суспільний поділ зумовлює систему тісних взаємозв'язків між складовими елементами економіки. З розвитком суспільного поділу праці, з одного боку, в результаті спеціалізації виробництва з'являлися нові види виробництв та виробників і відповідних їм галузей, а з іншого боку - відбувалося кооперування виробництва, розширювалась система взаємозв'язків між спеціалізованими суб'єктами економічної діяльності. На основі поглиблення спеціалізації та інтегрування виробництва посилились інтеграційні процеси між суб'єктами економічної діяльності в межах окремих країн, що і стало при

Схема 12.1. Основні ознаки національної економіки

чиною утворення національних економік. У країнах Західної Європи ці процеси відбувалися протягом декількох століть і завершились створенням розвинутих національних економік у другій половині XX ст.

Національна економіка як взаємопов'язана цілісна система економічної діяльності характеризується певними ознаками (див. схему 12.1).

По-перше, національній економіці притаманні тісні економічні зв'язки між суб'єктами господарювання країни на основі суспільного поділу праці. Саме економічні зв'язки між суб'єктами економічної діяльності надають національній економіці цілісності, єдності. Через економічні зв'язки між суб'єктами економіки здійснюється реалізація їх економічних інтересів, забезпечується територіальна цілісність економіки.

По-друге, національна економіка характеризується загальним економічним середовищем, спільним для всіх її суб'єктів. Таке середовище формується єдиним економічним законодавством держави, загальною грошовою одиницею, загальною грошово-кредитною та фінансовою системою країни.

По-третє, національна економіка має загальний економічний центр, що виконує регулюючу і контрольну роль. Цим центром є держава, що здійснює заходи економічної політики. Межі регулюючого впливу такого центру на економіку залежить від типу її економічної системи.

По-четверте, ознакою національної економіки є загальна система економічного суверенітету. Вона включає кордони, митну систему, заходи захисту національних виробників від іноземних конкурентів.

По-п'яте, національна економіка характеризується наявністю національного ринку, який об'єднав місцеві ринки в єдиний економічний простір, на якому функціонує єдина грошова система.

Схема 12.2. Суб'єкти національної економіки

По-шосте, національній економіці властива територіальна визначеність, її межами є державний кордон країни.

Поняття економіки буде неповним без визначення її суб'єктів (див. схему 12.2).

Суб'єктами національної економіки є домогосподарства, господарські одиниці (фірми чи підприємства) і держава. Кожен із цих суб'єктів прагне до найповнішого задоволення своїх інтересів у процесі функціонування національної економіки. І кожна група суб'єктів має свої інтереси.

Інтерес домогосподарств полягає у зростанні їх сукупного доходу як головного засобу досягнення задоволення поточних та перспективних потреб. Інтересами господарюючих одиниць є максимізація прибутку на основі мінімізації витрат та збільшення капіталу. Для інтересів держави характерними є оптимізація валового доходу державного сектора економіки, максимізація рівня добробуту членів суспільства і суспільної корисності. Інтереси суб'єктів національної економіки взаємодіють і утворюють суперечливу систему. При цьому суперечності можуть досягти такої гостроти, що породжує їх антагонізм. Одним з дієвих засобів розв'язання цих суперечностей є економічна політика держави.

Національна економіка є насамперед сукупністю підприємств (фірм) та інших організацій чи закладів, що здійснюють виробництво і обмін благ. Це первинна складова національної економіки. Сукупність таких організаційних одиниць, що виконують у процесі економічної діяльності однакові за змістом соціально-економічні функції незалежно від територіального їх розташування, є галуззю економіки. З поглибленням поділу праці кількість галузей збільшується, що ускладнює галузеву структуру економіки. Група однорідних галузей утворює сферу економіки. Залежно від характеру створюваних благ розрізняють сферу матеріального виробництва і соціальну сферу.

Якщо у сфері матеріального виробництва створюються матеріальні блага, то у соціальній сфері - блага у вигляді послуг. Соціальна сфера охоплює такі галузі, як транспорт, туризм, охорона здоров'я, освіта, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування,

Схема 12.3. Структура національної економіки залежно від характеру створюваних благ

культура і мистецтво. В умовах переходу від індустріального до постіндустріального суспільства роль цієї сфери економіки істотно зростає, у ній зосереджується все більша частка економічно активного населення. Співвідношення сфер та галузей національної економіки становить її структуру за характером створюваних благ (див. схему 12.3).

Структурними елементами національної економіки є і сектори - сукупність соціально-економічних одиниць, об'єднаних суттєвими соціально-економічними ознаками. Це особливі частини економіки, що відрізняються відносинами господарювання, формами зв'язку з іншими суб'єктами та функціями. Найзагальнішим критерієм структуризації національної економіки за секторами є форма власності на речові фактори виробництва. За цим критерієм виділяють приватний та державний сектори. До приватного сектора належать домогосподарства та приватні підприємства. Державний сектор економіки включає ті суб'єкти господарювання, що функціонують на основі державної власності. Його частка суттєво коливається в різних країнах (див. тему 6). З державним сектором пов'язаний і неринковий сектор економіки, що надає громадянам країни безплатні матеріальні блага та послуги за різними каналами, які регулюються державою (допомога, послуги освіти, медичного обслуговування та ін.).

З переходом до постіндустріального суспільства актуальною стала класифікація національної економіки за критерієм технологічної послідовності економічної діяльності, відповідно до якого виділяють чотири сектори (див. схему 12.4).

Тенденція світового економічного розвитку така, що роль і частка четвертинного сектора підвищується. Це зумовлено тим, що знання стають найвагомішим стратегічним активом будь-якого підприємства, джерелом творчості нововведень сучасних цінностей і соціального прогресу. І цей ресурс (знання) є справді необмеженим.

Матеріальною основою національної економіки є національне багатство. Це сукупність благ, нагромаджених суспільством за весь період його виробничої діяльності. Національне багатство включає основний капітал сфери матеріального виробництва та соціальної сфери, оборотний капітал, особисте майно населення та такі нематеріальні цінності, як обсяг наукових знань, виробничий досвід, рівень культури населення тощо. В умовах переходу до постіндустріального суспільства зростає роль саме нематеріальних цінностей, об'єктів інтелектуальної власності.

Функціонування національної економіки відбувається шляхом виробництва і обміну благами між її суб'єктами. В цьому процесі власники факторів виробництва реалізують створені блага та отримують доходи, що для покупців цих благ є витратами з їх придбання. В межах національної економіки доходи і витрати здійснюють коловий рух, що можна зобразити схематично (див. схему 12.5).

Схема 12.4. Структура національної економіки за критерієм технологічної послідовності економічної діяльності

Схема 12.5. Валовий потік товарів і грошей у національній економіці

Домогосподарства, будучи власниками факторів виробництва, спрямовують їх на ринки цих факторів, де їх придбають підприємства і фірми, які використовують набуті ресурси для виготовлення товарів та послуг. Підприємства (фірми) в обмін на отримані фактори виробництва направляють домогосподарствам грошові потоки, що еквівалентні ціні придбаних факторів виробництва. Ці грошові суми стають доходами домогосподарств.

Підприємства (фірми), використовуючи придбані фактори виробництва, створюють товари та послуги, що спрямовуються на ринки для реалізації. Отримані грошові доходи домогосподарства використовують для придбання товарів та послуг. Підприємства в обмін на запропоновані товари та послуги одержують грошові кошти, які стають для них доходом. Цією фазою один коловий рух завершується, і створюються умови для нового.

У цьому процесі домогосподарства і підприємства виступають, з одного боку, як покупці (представники попиту), а з іншого - як продавці, тобто представники пропозиції. І домогосподарства, і підприємства виступають на обох ринках, але в кожному випадку одні діють як покупці, інші - як продавці. Якщо на ринку факторів виробництва домогосподарства виступають продавцями, то підприємства - покупцями. На ринках товарів і послуг їх функції змінюються: підприємства є продавцями, а домогосподарства - покупцями. В той же час обидві групи суб'єктів економіки і купують, і продають.

Аналіз колового руху в межах національної економіки дає підставу для ще одного важливого висновку. Зазначений рух здійснюється через еквівалентний обмін товарів на гроші, а грошей на товар. При цьому витрати покупців на придбання товарів еквівалентні доходам продавців від їх продажу. Тому в межах національної економіки сума доходів від реалізованих факторів виробництва, товарів та послуг дорівнює сумі витрат їх покупців на їх придбання. Тобто витрати одних суб'єктів перетворюються на доходи інших, причому величина їх обов'язково співпадає. Це має велике значення для обгрунтування способів обчислення національного продукту.

Отже, національна економіка є складною цілісною системою, що історично сформувалась на основі поділу праці. Національні економіки відрізняються за рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером відтворення, методами регулювання економічної діяльності державою, рівнем розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, досягнутим рівнем життя. Від розвитку науково-технічного потенціалу країни залежить досконалість механізму регулювання економіки, а від повноти використання переваг міжнародного поділу праці - рівень розвитку національної економіки, її ефективність, а отже, і рівень життя. Водночас національну економіку не можна зводити до сукупності форм економічної діяльності на території певної країни. Одним з її критеріїв є здатність задовольнити потреби країни, захистити її інтереси, забезпечити економічну та політичну незалежність, включаючи і екстремальні умови. З цієї позиції справжня національна економіка в Україні ще тільки формується. Той економічний потенціал, що дістався Україні у спадок, був підпорядкований цілям розвитку СРСР. Він характеризується незбалансованістю між його окремими складовими частинами і недостатньою соціальною орієнтованістю. Економіка України після розпаду Радянського Союзу втратила такі важливі ресурси, як нафту, газ, каучук, целюлозу, апатити та ін. Від імпорту природного газу, кольорових металів, автомобілів, верстатів та інструментів, хімічного волокна, бавовни та ниток залежить 70-80% економіки. За рахунок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби в хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості.

Структура економіки в незалежній Україні не дає змоги досягнути нових цілей, що постали перед Україною як самостійною державою. До того ж, багато галузей є відсталими в науково-технічному відношенні, характеризуються низькою товарністю та напівфабрикатною спрямованістю експорту, залежать від монопольного імпорту важливих видів сировинних ресурсів. Ресурсомісткий та переважно витратний характер виробництва, зорієнтований на дешеві ресурси колишнього СРСР, значно зменшує конкурентоспроможність українських товарів на зовнішньому ринку.

Усе це свідчить про те, що Україна ще не має справжньої національної економіки, здатної задовольнити як внутрішні потреби у благах та послугах, так і забезпечувати економічну незалежність, входження у світове співтовариство. Формування справжньої національної економіки є одним із найважливіших завдань України в сучасних умовах.