Економічна теорія - Чепінога В.Г. - 16.3. Безробіття, його типи то наслідки

Циклічність розвитку економіки, періодичне повторення економічних криз породжує у суспільстві такі негативні явища як безробіття і інфляція, що суттєво впливають на матеріальне становище населення, породжують гострі соціальні проблеми. Безробіття як явище соціально-економічного життя суспільства тісно пов'язане із зайнятістю. У сучасному суспільстві громадяни мають право на працю, що декларується конституціями майже всіх країн світу. Кожна особа має право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці. Примусова праця забороняється. Реалізація права на працю пов'язана із зайнятістю. Це діяльність осіб, спрямована на задоволення особистих

Схема 16.6. Структура населення країни

та суспільних потреб через одержання від неї доходу. Оскільки така діяльність надзвичайно важлива як для її суб'єктів, так і суспільства, вона суворо регламентується законодавством. В Україні правові норми у сфері зайнятості встановлені в Конституції, Законі "Про зайнятість населення" та інших законодавчих і нормативних актах.

Зайнятість пов'язана з такими поняттями, як працездатне та непрацездатне населення, економічно активне населення і безробіття. Усе населення будь-якої країни поділяється на працездатне і непрацездатне (див. схему 16.6).

До працездатних належать особи певної вікової групи, що не мають протипоказань до участі у трудовій діяльності, незалежно від того, беруть вони участь у суспільному виробництві чи ні. Склад працездатного населення визначається у кожній країні законодавством.

У розвинених країнах до працездатних відносять осіб віком від 15 до 70 років. В Україні працездатним населенням є чоловіки віком від 16 до 60 років і жінки віком від 16 до 55 років. Особи, які мають фізичні чи інші вади, що виключають можливість участі у праці, не є працездатними. Це також непрацюючі інваліди першої та другої груп та непрацюючі особи, що одержують пенсію на пільгових умовах.

Оскільки не всі працездатні займаються трудовою діяльністю, виділяють економічно активне і економічно неактивне населення. До складу економічно неактивного населення входять такі групи:

1) учні, студенти і курсанти, що навчаються стаціонарно у навчальних закладах;

2) особи, що зайняті веденням домашнього господарства, в тому числі ті, хто доглядає за дітьми та хворими;

3) ті, хто втратив надію на роботу і перестав її шукати;

4) особи, яким немає необхідності працювати (незалежно від джерела їх доходу).

Економічно активне населення - це та частина працездатного населення, що пропонує свою здатність до праці для виробництва товарів та послуг. Вона включає осіб, що зайняті в економіці, та тих, хто не має роботи в даний момент, але бажає її отримати, тобто шукає роботу. Отже, економічно активне населення охоплює всіх тих, хто бажає і здатен працювати, незалежно від того, працює він у даний момент чи ні. До цієї категорії належать усі наймані працівники, що мають роботу, зайняті власною справою та військовослужбовці. Вони формують зайняте населення. До другої групи входять працездатні особи, які не мають роботи або заняття, що приносять дохід, шукають роботу і готові до неї приступити та навчаються за направленням служби зайнятості. Це безробітні. Таким чином, економічно активне населення включає дві групи - зайняте населення і безробітних.

Уявлення про працездатне населення України дає таблиця 16.1.

Основу економічно активного населення утворює зайняте населення. Саме воно здійснює економічну діяльність, створює товари та послуги. Залежно від статусу в системі трудових відносин виділяють дві групи у складі зайнятого населення: 1) ті що працюють за наймом; 2) ті, що працюють не за наймом, тобто самостійно забезпечують себе роботою. В Україні серед зайнятого населення у 2008 р. кількість тих, хто працює за наймом, становила 74%. Серед тих, хто працює не за наймом, майже 4/5 були самозайнятими особами.

Другою складовою економічно активного населення є безробітні. Це таке соціально-економічне явище, коли працездатне населення не може знайти роботу. Відповідно до методології Міжнародної організації праці безробітними вважаються особи віком від 15 до

Таблиця 16.1. Економічна активність населення України

70 років, які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); активно шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу. Безробіття визначають як різницю між кількістю економічно активного населення та кількістю зайнятого населення. Облік безробітних здійснюється шляхом обстеження домогосподарств, реєстрації безробітних або обліком виплат по безробіттю. В більшості країн, у тому числі і в Україні, до безробітних відносять осіб, зареєстрованих у державних органах зайнятості як таких, що шукають роботу і в даний момент її не мають. В Україні відповідно до законодавства статус безробітного з визначенням права на допомогу по безробіттю надається на восьмий день після реєстрації громадянина у центрі зайнятості як такого, що шукає роботу. Громадяни, які були вивільнені за ініціативою адміністрації у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства або скороченням штату, щоб не втратити особливі гарантії щодо соціального захисту, повинні зареєструватись у службі зайнятості протягом 7 днів з моменту звільнення.

Безробіття має складну структуру. Воно включає тих, хто втратив роботу в результаті звільнення; тих, хто добровільно залишив роботу; осіб, що прийшли на ринок праці після тривалої перерви у роботі, та громадян, що вперше вийшли на ринок праці. Визначається як загальна кількість безробітних, так і рівень безробіття. Останній встановлюється як відношення числа зареєстрованих безробітних або виявлених у процесі обстеження безробітних до економічно активного населення. Так, в Україні в 2008 р. безробітних було 1,4 млн, а економічно активного населення - 22,4 млн осіб. Рівень безробіття становив 6,3%.

Цей показник називають ще нормою безробіття.

Щодо суті та причин безробіття серед економістів немає єдиного підходу. Марксистська економічна теорія пов'язує безробіття з процесами нагромадження капіталу, що супроводжується відносним скороченням потреби у робочій силі, в результаті чого частина працездатного населення не може застосувати свою робочу силу.

Класична політична економія не вбачала у безробітті серйозної економічної проблеми. її представники виходили з того, що безробіття є тимчасовим явищем, пов'язаним із рівнем заробітної плати. Останню вони вважали гнучкою, що автоматично урівноважувала попит на працю з її пропозицією. Якщо заробітна плата була високою, що вело до появи безробіття, то конкуренція між безробітними на ринку праці приводила до її зниження до рівня, коли рівновага на ринку праці встановлювалась і забезпечувалась повна зайнятість.

Однак криза 1929-1933 рр. зумовила новий підхід до трактування причини безробіття, який започаткований Д. Кейнсом і його послідовниками. Вони вважали, що безробіття є не тимчасовим явищем. І пов'язане воно, врешті-решт, з обмеженістю сукупного попиту. Наймані робітники успішно протистоять зниженню грошової заробітної плати, бо безробітні з різних причин не мають змоги активно впливати на ЇЇ рівень, зумовлений колективними договорами. До того ж, зниження заробітної плати означає зменшення доходів тих, хто працює, що зрештою зменшує сукупний попит і приводить до скорочення обсягів виробництва, а отже, збільшує безробіття. Тому впливати на безробіття можна лише через сукупний попит, його регулювання. Але це, як показала практика, не розв'язуючи проблеми безробіття, приводить до інфляції.

Тому починаючи з 1980-х років такий підхід було піддано критиці і обгрунтовано нову трактовку суті і причин безробіття. Прибічники її виходять з того, що неможливо забезпечити абсолютно повну зайнятість. У зв'язку з цим вводиться поняття природного безробіття або природної норми безробіття. До нього включається так зване фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене переходом з однієї роботи на іншу або пошуком нової роботи. Тобто це безробіття під час пошуку роботи. Його вважають рівному числу вакансій з тих же професій на місцевому ринку праці. Таке безробіття неминуче.

Структурне безробіття - це безробіття, при якому є вільні робочі місця, але вони не можуть бути зайняті безробітними через невідповідність їх кваліфікації вакантним робочим місцям. Така невідповідність зумовлюється насамперед структурними змінами в економіці.

Отже, фрикційне та структурне безробіття і утворює те, що засновник монетаризму Мілтон Фрідмен назвав природним безробіттям. Сам термін невдалий, бо складається враження, що це безробіття зумовлене силами природи, тоді як його причини - соціально-економічні. Деякі економісти пропонують назвати його неінфляційним рівнем безробіття. Таке безробіття, на думку неокласиків, не можна усунути жодними засобами. До того ж, воно відіграє в економіці позитивну роль, бо, по-перше, є резервом готової робочої сили у випадку зростання попиту на неї, а по-друге, слугує стимулом підтримання трудової дисципліни і фактором стримування підвищення заробітної плати.

З природним безробіттям пов'язана повна зайнятість. Якщо безробіття обмежується його природним рівнем, то в економіці забезпечується повна зайнятість. При перевищенні цього рівня зайнятість стає неповною, виникає безробіття, що називається циклічним. Це безробіття, зумовлене спадом в економічному циклі, коли зайнятість у зв'язку з цим зменшується. Реальний обсяг національного продукту, що виробляється при повній зайнятості, називається виробничим потенціалом економіки, або потенційним обсягом виробництва.

Таким чином, у сучасних умовах більшість економістів схиляються до думки про негнучкість безробіття у ринковій економіці. Його види різноманітні. Крім розглянутих фрикційного, структурного та циклічного безробіття виділяють такі види, як добровільне і вимушене, приховане і застійне, технологічне, сезонне, відкрите та очікуване безробіття.

Добровільне безробіття - це безробіття, пов'язане з пошуком роботи, яка б відповідала запитам особи, що її шукає. Воно виникає тоді, коли працівник добровільно відмовляється від роботи найчастіше у зв'язку з тим, що його не влаштовує пропонований рівень заробітної плати або умови праці. З підвищенням рівня освіти робочої сили цей вид безробіття має тенденцію до збільшення.

Вимушене безробіття пов'язане з низькою еластичністю заробітної плати. При високій заробітній платі в умовах ринкової рівноваги пропозиція праці буде високою, і частина працівників стане вимушено безробітними. До вимушеного безробіття належить і циклічне безробіття, коли працівників звільняють з роботи в умовах циклічного спаду. Певною мірою до вимушеного відносять і структурне безробіття, оскільки відбувається скорочення робочих місць, і працівники, що їх займали, за попередньою професією не можуть влаштуватися на роботу.

Приховане безробіття включає людей, що працюють неповний робочий день або тиждень, маючи бажання працювати у повну силу, а також тих працівників, які втратили роботу, однак не стали на офіційний облік безробітних або припиняють пошук роботи. Особливо широко розповсюджений цей вид безробіття в аграрному секторі економіки.

Застійне безробіття охоплює ту частину працівників, що мають випадкові заробітки без постійної зайнятості. Це, як правило, декваліфіковані працівники. Особливо значною є частка таких безробітних у слаборозвинутих країнах. Безробіття, що є результатом запровадження в процесі економічного зростання працезберігаючих технологій, називається технологічним. Сезонне безробіття пов'язане із сезонним характером економічної діяльності в деяких галузях виробництва. До них насамперед належать сільське господарство, будівництво та туризм.

Щодо країн, які розвиваються, використовується термін відкритого безробіття. Він означає ситуацію, за якої особа визнає, що у неї немає роботи, та реєструється у відповідних органах зайнятості. Цей термін використовується, щоб відділити повністю безробітних від тих, хто може розглядатись як безробітний через низьку продуктивність.

Безробіття - складне соціально-політичне явище, що негативно впливає як на економіку, так і на соціальну сферу суспільства. Негативний вплив на економіку пов'язаний із тим, що при безробітті із діючих виключається частина такого фактора виробництва, як праця. Коли люди залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, а суспільство несе втрати через недобір продукції. Американський економіст А. Оукен виявив емпіричний зв'язок між циклічними змінами ВВП і безробіттям. Він полягає у тому, що підвищення рівня безробіття на 1% понад його природну норму приводить до того, що реальний обсяг ВВП зменшується на 2-2,5% порівняно з потенційно можливим. Ця залежність отримала назву закону Оукена.

Наслідки безробіття проявляються і в його впливі на інфляцію. Цей зв'язок уперше було виявлено англійським економістом Е. Філліпсом у 1958 р.; він одержав назву "крива Філліпса". Суть його полягає в тому, що підвищення цін супроводжується зменшенням рівня безробіття і навпаки. Цей висновок використовувався в економічній політиці для регулювання безробіття шляхом підвищення цін. Однак пізніше представники монетаризму довели, що цей зв'язок характерний лише для короткострокового періоду, а в довгостроковому зміна цін на рівень безробіття не впливає, і крива стає вертикальною.

Негативні наслідки безробіття проявляються і в соціальній сфері. Насамперед, його зростання приводить до зменшення доходів людей найманої праці, погіршення їх матеріального становища. Зростають і моральні втрати. Люди, що втратили роботу, нерідко втрачають і життєві інтереси, що проявляється у збільшенні психічних захворювань і випадків суїциду, поширенні алкоголізму і наркоманії. Дослідження вчених показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга. Загальним наслідком цих негативних явищ є зростання страху та втрата людської гідності. А масове безробіття може привести до соціальних катаклізмів, про що свідчить приклад Німеччини 1930-х років і Чилі - початку 1970-х років. І не випадково відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон вважає безробіття головною соціальною бідою ринкової економіки.

Такий вплив безробіття на соціально-економічне життя суспільства зумовлює потребу заходів щодо його регулювання, або політику зайнятості. Вона включає систему заходів, які здійснюються державою щодо регулювання зайнятості і надання потерпілим від безробіття певної допомоги. Політика зайнятості охоплює заходи щодо збільшення кількості робочих місць, скорочення тривалості робочого дня і робочого тижня, обмеження пропозиції на ринку праці тощо. В Україні подібні заходи здійснює Державна служба зайнятості.

Друга група заходів стосується соціальної підтримки безробітних. Основним серед них є страхування по безробіттю. У більшості розвинутих країн формуються фонди страхування по безробіттю (в Україні це Державний фонд зайнятості населення). Кошти до цих фондів надходять за рахунок внесків підприємців, самих працівників та держави. З цих фондів і здійснюється допомога безробітним. Розміри її нараховуються за двома методами: як фіксовані виплати або як відсоток до заробітної плати, яку безробітний отримував на останньому місці роботи. В Україні згідно з чинним законодавством особам, зареєстрованим як безробітні в службі зайнятості, матеріальна підтримка надається у вигляді виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійного навчання, одноразової матеріальної допомоги членам сім'ї, що перебувають на утриманні безробітного, і деяких інших видів допомоги. Розмір допомоги по безробіттю коливається у межах 75-50% середньої заробітної плати, яку безробітний одержував на останньому місці роботи. В усіх випадках він не повинен бути меншим від мінімальної заробітної плати.

Соціальний захист регулюється в Україні Законом "Про державне соціальне страхування на випадок безробіття". Однак обмеженість фінансових ресурсів зумовлює не тільки малий розмір допомоги по безробіттю, а й не дає змоги забезпечити нею всіх, хто потрапив до категорії безробітних. Потреба у розв'язанні цієї проблеми загострюється тим, що в Україні переважна частина безробітних офіційно такими не зареєстровані. Так, у 2006 р. рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив 3,7%, тоді як за розрахунками Міжнародної організації праці він становить 7,3%.