Економічна теорія - Чепінога В.Г. - ТЕМА 22. Роздержавлення і демонополізація економіки при переході до ринку

Важливою складовою ринкової трансформації командної економіки є глибокі перетворення у такому системотвірному елементі економіки, яким є власність. Остання, визначаючи тип присвоєння передусім факторів виробництва, виступає одним із найважливіших чинників впливу на всю економічну систему. В командній економіці панівним типом власності була державна. Саме вона визначала форми економічних зв'язків та методи регулювання економічної діяльності, надаючи їм командного змісту. Тому трансформація такої економіки в соціально орієнтовану ринкову неможлива без глибокого реформування власності як фундаменту ринкових засад економіки. Розглянемо ці процеси.

22.1. Сутність роздержавлення, його причини та законодавча база

Роздержавлення економіки включає, насамперед, подолання соціально-економічної монополії держави на засоби виробництва, форми господарювання та результати виробництва. Це означає перетворення державного господарювання в систему приватно-державного господарства, стимулювання підприємницької діяльності і становлення недержавних форм підприємництва, тобто видозміну не лише форм, а й усієї системи відносин власності у суспільстві.

Одночасно роздержавлення економіки передбачає відтворення ринкових відносин та ринкового господарства і відповідну заміну адміністративно встановлених господарських зв'язків взаємовигідними договірними відносинами, заміну директивного планування, що приводить до глобальних диспропорцій, на систему регулювання збалансованості економіки ринковими методами, заміну системи централізованого ціноутворення сучасним ринковим механізмом формування цін, а також регулювання державного монополізму та забезпечення конкурентності суб'єктів господарювання в економіці.

Роздержавлення економіки охоплює і сферу трудових та розподільчих відносин. Воно передбачає встановлення багатоманітності видів трудових відносин, що породжуються різними формами власності та можливостями вибору соціальних сфер застосування праці замість безальтернативного державного наймання працівників. У системі розподілу роздержавлення означає перехід від системи державного встановлення розміру особистих доходів через широко регламентовану систему заробітної плати та суспільних фондів споживання до багатоканального формування доходів, що відображає нове становище працівника у відносинах власності. При цьому доходи повинні залежати від результатів праці трудівників.

Роздержавлення економіки повинно охопити і сферу управління. Воно зводиться до демонтажу адміністративно-відомчого управління і переходу до економічного регулювання через вплив на ринкові економічні зв'язки, насамперед через систему оподаткування та антимонопольного регулювання.

Отже, роздержавлення економіки - це складний, багатопрофільний процес подолання диктату держави у сфері економічного життя. В ньому чільне місце займає роздержавлення власності. Що воно собою являє? Нерідко поняття роздержавлення власності ототожнюється з приватизацією. Насправді зазначені терміни зовсім різні. Роздержавлення власності - більш широке поняття. Його принципово неправильно зводити лише до приватизації, тобто до переходу об'єктів державної власності у власність громадян та недержавних юридичних осіб. Справжнє роздержавлення власності - це всебічний процес перетворення державної власності з метою обмеження господарської функції держави, суттєвого скорочення участі держави у сфері безпосереднього підприємництва, заміни централізованої системи організації та управління економікою на демократичну ринкову систему господарювання. Цей процес передбачає ліквідацію монополії держави і у відносинах власності, і у відносинах господарювання (підприємництва).

Необхідність роздержавлення власності зумовлена рядом причин (див. схему 22.1).

Причинами роздержавлення власності є насамперед створення такої умови соціально орієнтованої економіки, якою є наявність великої кількості самостійних, вільних товаровиробників. Вони несуть економічну відповідальність не тільки своїми поточними доходами, а й власним майном, і повинні мати свободу господарської ініціативи. Створення умов для функціонування таких товаровиробників без здійснення роздержавлення економіки неможливе.

Схема 22.1. Причини роздержавлення власності

Необхідність роздержавлення власності пов'язана також із потребою формування рушійних сил ринкової економіки. Найважливішою рушійною силою є конкуренція. Державна власність і засноване на цій державне підприємництво в тому вигляді, в якому вони функціонують у командній системі, таких рушійних сил не створюють. Виникнення достатньої кількості конкуруючих між собою товаровиробників, формування соціального прошарку людей, які заінтересовані у розвитку економіки, можливе лише на основі роздержавлення державної власності.

Реформування відносин власності зумовлене й потребами підвищення ефективності виробництва. Досвід функціонування командної системи показав, що в державному секторі економіки фактично відсутні реальні мотиви і стимули до ефективності виробництва, тобто немає трудової мотивації до зниження витрат виробництва, підвищення продуктивності праці, удосконалення технічної бази, збільшення прибутків. Світовий досвід показує, що така мотивація може бути тільки за наявності реального господаря, який буде зацікавлений у прийнятті таких рішень, що приводять не лише до поточної вигоди, а й враховують стратегічні інтереси відтворення і примноження власності, підтримання належного технологічного стану підприємства, його високої ринкової ціни. Саме такого господаря дає роздержавлення власності.

Отже, без роздержавлення власності не можна забезпечити розв'язання таких стратегічних завдань економічного розвитку України, як формування ринкового середовища, створення рушійних сил ринкової економіки, і на цій основі - піднесення її ефективності.

Роздержавлення є загальноцивілізаційним процесом, властивим багатьом країнам. У кожній країні ці процеси мають свої особливості. Однак світовий досвід дає підстави для висновку, що якими б не були специфічні умови для здійснення роздержавлення, останнє повинно базуватись на ряді загальних принципів, оскільки ці проце

Схема 22.2. Основні принципи роздержавлення власності

си ґрунтуються на закономірностях соціально-економічного розвитку суспільства в сучасних умовах (див. схему 22.2).

Одним з основоположних принципів роздержавлення є прийнятність його основними соціальними групами або прошарками суспільства. Це означає, що роздержавлення повинно здійснюватись таким чином, щоб у результаті цього процесу в суспільстві не з'явились великі соціальні групи чи прошарки населення, інтереси яких у ході роздержавлення були б ущемлені, і щоб не відбулося загострення на цій основі соціальних суперечностей.

Роздержавлення має базуватись і на такому принципі, як забезпечення ефективного контролю за функціонуванням роздержавлених підприємств. Відхід від бюрократичного контролю над економікою не означає простого усунення всіх механізмів контролю за функціонуванням підприємств. Перехід державних підприємців у власність недержавних осіб сам по собі ще не гарантує їх ефективного використання новими власниками. Усунення державного управління і перехід до ринкової економіки не знімають потреби в ефективному управлінні. Ринок сам по собі не може бути стимулом ефективного функціонування підприємств. Без належного управління він може призвести тільки до банкрутства значної частини роздержавлених підприємств. Система прийняття рішень у сучасній економіці потребує певного набору інституцій, які правильним чином стимулюють учасників цього процесу. Тому роздержавлення повинно забезпечити не лише зміни у формі власності, а й створити ефективний ринковий механізм контролю за функціонуванням роздержавленого майна.

Одним із принципів роздержавлення є участь у ньому іноземного капіталу. Особливо це стосується колишніх соціалістичних країн, які відчувають сильний дефіцит капіталу, потрібного для структурної перебудови своєї економіки. Участь іноземного капіталу у процесі роздержавлення могла б забезпечити певною мірою ці потреби в інвестиціях. Механізм роздержавлення повинен бути таким, щоб створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу.

Механізм роздержавлення власності повинен базуватись на гласності і громадському контролі за його здійсненням. Це необхідно для недопущення різного роду зловживань (заниження оцінки вартості роздержавленого майна, вибір потрібних чи вигідних покупців тощо), які негативно позначаються на сприйнятті роздержавлення населенням.

Здійснення процесу роздержавлення власності передбачає наявність законодавчої бази, нормативних та інших актів, що регулюють його. Протягом років незалежності в Україні прийнято закони з питань роздержавлення, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України. Перший блок законодавчої бази роздержавлення в Україні формують закони України: "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери", "Про оренду державного майна України". Серед них на особливу увагу заслуговують закони "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію державного житлового фонду". Першим визначено принципи приватизації майна державних підприємств, систему державних органів приватизації, механізм її здійснення та соціальні проблеми приватизації. А законом "Про приватизацію державного житлового фонду" закріплено принципи та порядок приватизації державного житла. Окремі питання приватизації врегульовуються і іншими законами, що не присвячені лише проблемі приватизації.

До цієї групи законодавчих актів належать і декрети Кабінету Міністрів України, видані ним у період, коли Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право видавати законодавчі акти. Особливо важливу роль відіграли декрети "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р., "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 17 травня 1993 р. та "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду" від 20 травня 1993 р. Названі декрети мають статус законів України і врегульовують окремі сфери та процеси роздержавлення.

Складовою частиною законодавчої бази роздержавлення власності є укази Президента України. Вони мають силу закону і регулюють ті сфери роздержавлення, що не врегульовані чинним законодавством. До цієї групи законодавчих актів належать укази "Про корпоратизацію підприємств" від 17 червня 1993 р., "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14 жовтня 1993 р., "Про єдину систему органів приватизації в Україні" від 13 лютого 1994 р.,

"Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів" від 21 квітня 1994 p., "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 16 листопада 1994 p., "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" від ЗО грудня 1994 p., "Про приватизацію та оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" від 12 липня 1995 p., "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. та ін.

До законодавчих актів, що регулюють процес роздержавлення власності, належать також постанови Кабінету Міністрів України. На підставі законів України та указів Президента України вони визначають конкретні механізми здійснення роздержавлення. Це насамперед постанови "Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства" від 7 грудня 1992 р. № 686, "Про затвердження Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду" від 2 березня 1993 р. № 158, "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації" від 18 січня 1995 р. № 36, "Про затвердження Положення про центри сертифікаційних аукціонів" від 24 лютого 1995 р. № 144 та ін.

Велику роль у практичному здійсненні роздержавлення відіграють підзаконні акти, що видаються міністерствами, відомствами, органами державної влади та самоврядування. Це передусім методичні матеріали, що видаються Фондом державного майна України, однією з функцій якого саме і є підготовка на основі законодавчих актів методичних матеріалів, що забезпечують здійснення процесу приватизації.