Економічна теорія. Політекономія - Семененко В.М. - 11.2. Підприємство як первинна ланка економіки

Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні структури - підприємства (рис. 11.3; 11.4).

Підприємство-- це господарська ланка, якій властиві такі риси:

- наявність єдиного майна, необхідного для здійснення економічного процесу;

- технологічна зумовленість факторів виробництва;

- певне місце в системі суспільного поділу праці.

Залежно від форми власності розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство, корпорація.

Одноосібне володіння - підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима.

Одноосібним володінням вважають:

- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім'ї;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.

Така форма організації бізнесу має можливі переваги перед іншими. Кожен власник:

- володіє всім прибутком підприємства;

- користується повною свободою діяльності;

- платить відносно невеликі податки.

Але вона має серйозні недоліки:

- повна майнова відповідальність, що несе власник;

- нестача капіталу;

- труднощі менеджменту тощо.

Партнерство (товариство) - це підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (в тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.

Партнерство створюють на основі договору, яким регулюють права й обов'язки партнерів, участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності.

Переваги цієї форми:

- залучення додаткових фінансових джерел: кожен партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;

- простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню. Але й вона має певні недоліки:

- обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);

- за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування тощо.

Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (ко-мандисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами і звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.

Акціонерне товариство (корпорація) - правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якою функція власності та контролю поділена між акціонерами (рис. 11.5).

Акціонерна корпорація - юридична особа, її власники - тримачі акцій.

Акціонерне товариство - це підприємство, всі власники яких несуть обмежену відповідальність.

Підприємства такого типу з'явились у 1850 р. в залізничній індустрії, а в 1880 р. в галузях, що виробляли споживчі товари. На сучасному етапі вони досягли найвищого розвитку і відіграють надзвичайно важливу роль в економіці.

У Великобританії поширеною назвою таких підприємств є ЛТД (company LTD). Слово "компанія" застосовується до будь-якої групи осіб, котра офіційно існує як економічна одиниця (фірма), в тому числі до одноосібних володінь та партнерств.

Якщо в назву фірми, крім слова компанія додано ще й "ЛТД", то це означає, що підприємство створено на принципі обмеженої відповідальності його власників.

У США термін "компанія" вживається здебільшого щодо некомерційних організацій.

Для комерційних фірм, діючих на принципі обмеженої відповідальності її власників у США та інших країнах існує поняття "корпорація (corporation).

Як свідчить Британська енциклопедія, термін "корпорація " може бути застосований і до інших юридичних осіб, зокрема до урядових установ, навчальних закладів, трудових союзів.

Переваги корпорації:

- власники капіталу, інвестуючи свої гроші у справу підприємств, безпосередньо не беруть участі в його діяльності. Вони несуть обмежену відповідальність за борги фірми, що само по собі є стимулом до інвестування коштів у ризиковану, але потенційно прибуткову або необхідну для суспільства справу;

- простота здійснення операції;

- у певних випадках є і податкові переваги.

Проте корпорація не позбавлена і недоліків:

- організувати корпорацію дуже складно і дорого;

- корпорація відкритого типу відмовляється від своїх прав на комерційну таємницю;

- спеціальне оподаткування.

Як стверджують науковці, в країнах Заходу широкого розвитку набули і спеціальні форми організації бізнесу:

- S-корпорації (США) - корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове володіння. Для одержання статусу S-корпорації фірма повинна мати не більше 35 акціонерів і не може володіти більше ніж 80% акцій іншої корпорації;

- безприбуткові корпорації - діють не заради прибутку, їх цілі - освітні, добродійні, соціальні, релігійні;

- державні корпорації - створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна страхова ощадна корпорація);

- кооперативні - об'єднання створені для виконання конкретних функцій (житлові, споживчі, виробничі);

- венчурні підприємства і малі підприємства з високим ступенем ризику, що спеціалізуються на розробці нових ідей та втіленні їх у нові технології, а також забезпечують зв'язок між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом;

- франчайзи - ліцензії, що дають права приватній компанії функціонувати як ланці великого торгового ланцюга. За цією схемою на Заході організовано багато мотелів, магазинів, контор з продажу нерухомості. Вигода тут обопільна. Продавець франчайза - велике підприємство - домагається розширення своєї справи за незначного вкладення капіталу, може з мінімальним ризиком випробовувати, як реалізується партія нових товарів і т. п.

Покупець франчайза, що вклав у справу свої кошти, є скоріше власником підприємства, ніж найманим працівником, і відчуває значну фінансову підтримку, допомогу в навчанні, організації та управлінні бізнесу, може розширити свій оборот за рахунок використання репутації материнського підприємства, його торгової марки. Порівняно з одноосібним власником самостійність управління фірмою тут дещо нижча, але податкові переваги перекривають цей недолік. Такі форми організації бізнесу все більше поширюються. Але хоч кількість одноосібних володінь утроє перевищує кількість фірм інших типів, проте на корпорації у структурі бізнесу припадає майже 90% від загального обороту.

Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, - малі підприємства (фірми). Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації.

У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні Господарським кодексом передбачено, що такими критеріям є: обсяг господарського обороту і чисельність зайнятого промислово-виробничого персоналу. На практиці чисельність працюючих у малому підприємстві залежить від галузі: промисловість та будівництво - до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50, у науці й науковому обслуговувані - до 100, у невиробничій сфері - до 25, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцям швидко реалізувати свої ідеї, адаптуватися до місцевого ринку, гнучко і оперативно реагувати на зміни ринкових умов, знижувати накладні витрати порівняно з великими фірмами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місцевих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих поселень(сіл, містечок), відроджувати художні, народні промисли тощо.

Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність доходів, ризик втрати власного капіталу і майна, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив спадів і депресій в економіці, інфляція, недостатня підтримка держави.

Підтримка малого бізнесу - один з основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.

Користуючись даними Державного комітету статистики станом на 1 квітня 2009 року, ми провели аналіз підприємств України за галузями економіки та організаційно правовими формами господарювання. Результати даного аналізу наведено в табл. 11.1 та 11.2.

Таблиця 11.1

Кількість підприємств України за організаційно-правовими формами господарювання станом на 1 квітня 2009 року

Продовження табл. 11.1

Таблиця 11.2

Кількість підприємств України за галузями економіки станом на 1 квітня 2009 року

З табл. 11.1 видно, що в Україні переважають товариства з обмеженою відповідальністю - 407 645, на другому місці за чисельністю перебувають приватні підприємства - 279 955, на третьому - державні та комунальні організації - 104 379.

У табл. 11.2 показано розподіл підприємств за галузями економіки. Найбільше підприємств зареєстровано у сфері торгівлі та ремонту, наступна за чисельністю підприємств сфера комунальних послуг, культури та спорту, далі йдуть підприємства галузі операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям.

Аналіз Господарського кодексу України та інших законодавчих документів показує, що вже створено досить надійне підґрунтя для розвитку підприємництва в нашій державі.

На жаль, ще не можна констатувати безпроблемності, динамізми цього процесу. Серед чинників, що гальмують процес становлення підприємництва в Україні, можна назвати такі:

- відсутній механізм взаємодії держави з підприємницькими структурами;

- неефективна організаційна, економічна, матеріально-технічна і фінансова підтримка підприємства з боку держави;

- повільний рух іноземного капіталу в напрямі розвитку українського підприємництва;

- недостатня економічна (професійна) підготовка кадрового потенціалу підприємництва;

- психологічне несприйняття окремих видів підприємництва населенням країни;

- недосконала податкова система, низька платоспроможність населення, розрив сталих економічних зв'язків з підприємствами країн СНД.