Економічна теорія: Політекономія - Базилевич В.Д. - Вибір між зростанням доходу та збільшенням часу дозвілля

Праця - це ресурс, який займає особливе місце на ринку ресурсів у зв'язку з тим, що доходи від цього ресурсу є домінантними для найчисленнішої соціальної групи населення в будь-якій країні світу.

Особливість ресурсу "праця" полягає в тому, що це єдиний ресурс, який не має відособленого від власника цього ресурсу існування. Це означає, що власником здатності до найманої праці є індивід. Саме вів вільний обирати сферу застосування своїх трудових здібностей. Тому й розпочнемо розгляд питання з індивідуальної пропозиції праці.

Для спрощення аналізу абстрагуємось від того, що праця може бути переважно розумовою чи фізичною, простою чи складною, кваліфікованою чи некваліфікованою, престижною чи непрестижною і т. ін. І припустимо, що є тільки один вид однорідної праці.

За такої передумови вибір найманого працівника стосовно того, на який час віл віддасть підприємцю в користування свої здібності і скільки часу залишить для дозвілля, визначається величиною реальної ставки заробітної плати² (ціни праці).

Надання права використання підприємцем своїх здібностей за певну плату за своїм змістом є не чим іншим, як продажем найманим працівником своїх трудових послуг.

Крива індивідуальної пропозиції трудових послуг (праці) може мати різні конфігурації (рис. 13.3а, б).

Рис. 13.3а ілюструє ситуацію, за якої нижньою межею ставки реальної заробітної плати, за якої наймані працівники погоджуються пропонувати свої послуги, є (№/Р)₀. Крива 5 має висхідний нахил, це означає, що у найманих працівників є бажання пропонувати більше праці у міру зростання ставки заробітної плати.

На рис. 13.36 зображена крива пропозиції 5_І2 складної конфігурації. За відносно низьких ставок реальної заробітної плати (від (И^/Р)₀ до (№/Р)_м) крива в₁₂ має висхідний нахил. Починаючи зі ставки, що перевищує(Ж/Р)", працівник скорочує пропозицію своєї праці. Чому так відбувається?

Вибір між зростанням доходу та збільшенням часу дозвілля

Найманий працівник, пропонуючи свою працю на ринку, мусить здійснити вибір між зростанням доходу і збільшенням часу дозвілля. Якщо, наприклад, ставка заробітної плати дорівнювала 35 грн за годину і працівник за 8-годинний робочий день отримував зарплату в 280 грн, то при зростанні ставки з 35 грн до

40 грн працівник за 7 годин отримає ті самі 280 грн заробітної плати. Окрім того, він отримає додатково 1 годину дозвілля. Але така поведінка найманого працівника не обов'язкова. Залежно від сімейного стану, стартових економічних умов індивіда, його пріоритетів у системі цінностей тощо одні індивіди будуть збільшувати пропозицію праці зі зростанням ставки заробітної плати, інші почнуть зменшувати її, віддаючи перевагу збільшенню вільного часу³. Таким чином, вільний і робочий час є альтернативами для найманого працівника. Збільшення робочого часу дає можливість більше заробляти, а отже, більше споживати економічних благ, але це зростання споживання здійснюється за рахунок скорочення часу дозвілля, оскільки чим вищою є ставка заробітної плати, тим дорожчою є кожна година дозвілля. Наприклад, якщо індивід "А" має годинну ставку в 50 грн, а індивід "В" - в 160 грн, то кожна вільна від роботи в ринковому секторі економіки година дозвілля коштує індивіду "В" втричі дорожче, ніж індивіду "А". Тому індивід "В" важче відмовляється від роботи за наймом. Така поведінка пояснюється ефектом заміщення вільного часу на користь робочого (пропозиції праці) у зв'язку зі зростанням ставки заробітної плати.

З іншого боку, є і протилежний е4Ьект-ефект доходу, зміст якого полягає в тому, що при зростанні ставки заробітної плати пропозиція праці зменшується.

Пояснюється дія цього ефекту тим, що вища ставка заробітної плати Дає змогу отримати вищий дохід за менших затрат робочого часу.

Зрозуміло, що ефект доходу може превалювати за надвисоких ставок заробітної плати, а ефект заміщення властивий для переважної більшості категорій найманих працівників. Тому найпоширенішою є крива пропозиції праці, що має висхідний (додатний) нахил.

Ми розглянули ситуацію, за якої власник здатності до найманої праці сам визначає обсяг праці, який він хоче запропонувати на ринок. Насправді на пропозицію праці впливає держава, законодавчо обмежуючи час виробництва у шкідливих для здоров'я людини умовах праці; обмежує тривалість робочого дня, тижня тощо, встановлює мінімальну межу заробітної плати, нижче якої підприємець не має права опускати її.

Окрім того, підприємства певною мірою самі визначають тривалість та режим роботи (одно-, дво-, три- чи чотиризмінний) залежно від галузі та технологічного процесу (безперервний чи з перервами).

У зв'язку з цим є певні особливості формування пропозиції праці для окремого підприємства, для галузі та економіки в цілому.