Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - Розділ 5. Господарство та економічна думка суспільств середньовічної Європи (кінець V-XV ст.)

5.1. Загальна характеристика економічного розвитку та економічної думки цивілізацій середньовіччя

У добу середньовіччя сформувалися такі основні цивілізаційні системи: Західна (Західнохристиянська, Східнохристиянська цивілізації) та Східна (Мусульманська, Індійсько-Південноазійська та Китайсько-Далекосхідна цивілізації) із традиційними регіональними цивілізаційними суспільствами. Визначальним чинником їх суспіль-но-цивілізаційного розвитку був вплив релігійних заповідей і вчень.

Розвиток суспільств середньовічного Сходу (Індійсько-Південноазійського та Китайсько-Далекосхідного регіонів), де були поширені ідеї індуїзму, буддизму, конфуціанства і даосизму, визначали такі базові релігійно-етичні господарські характеристики.

Світоглядна релігійна доктрина визнавала перевтілення душ, заперечувала ідею Бога як особи і творця світу або ставилася до цього індиферентно. Світ наповнений стражданнями, подолати які можливо через відхід від активної діяльності та орієнтацію на самоспоглядання з метою досягнення абсолюту (Дао, Нірвана, Брахма).

Системоутворювальною основою економічного розвитку були державна (державно-общинна) форма власності та збереження господарського значення селянської поземельної громади, влада-власність, що дозволяло адміністративно-бюрократичному апарату при виконанні організаційно-господарських функцій розпоряджатися суспільним продуктом. Отже, зберігалися ознаки азійського способу виробництва.

Економічну думку визначає розгляд питань макроекономічного рівня: державного управління, оподаткування та наповнення державної казни, розвитку сільськогосподарського виробництва. Наприклад, у Китаї економічна думка відображена у династійних історіях, зібраннях імператорських указів, творах державних чиновників тощо. В V ст. Лі Чжун трактував селянський двір як податкову одиницю. Під впливом його праці сформувалася система повинностей під назвою "трьох начальників" - селяни виконували повинності на користь держави, платили податки: поземельний і з промислів. У 780 р. під впливом ідей чиновника Ян Яня ця система була скасована і введено лише грошовий поземельний податок (літній і осінній) з урахуванням вартості продукції селянської землі. Державний чиновник Лі Гоу в праці "План забезпечення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу" (XI ст.) на основі конфуціанського світосприйняття обґрунтовує значення фінансів у збагаченні держави. Державне регулювання має здійснюватись так, щоб "у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток". Економічної рівноваги можна досягти, встановивши державний контроль над ринком і цінами. Із цією метою необхідно створити державні хлібні запаси і таким чином стабілізувати ціну на продовольство. Ідеї державного регулювання економіки чиновник Ван Аньші виклав у "Новому законі". Основні положення цього проекту такі: стимулювання праці селян шляхом заміни натурального податку грошовим; захист селян від гніту лихварів за допомогою надання їм державного кредиту під заставу майна або 20 % річних; надання кредиту дрібним торговцям під невеликий процент, щоб вони могли витримати конкуренцію з великою торгівлею; створення державного апарату управління торгівлею. Основним джерелом процвітання країни проголошувалося землеробство як головний вид заняття. Торгівля і ремесло вважалися другорядним заняттям, ставилось завдання зменшити кількість ремісників та торговців, залучивши їх до сільськогосподарської праці. Особливо засуджувалось заняття великою торгівлею та лихварством.