Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 2.4. Економічний розвиток у 1970 - середині 1980-х років. Антикризова політика в реформуванні господарств країн Західної Європи. Актуалізація неокласики

2.4.1. Основні проблеми економічного розвитку 1970-1980-х років

Світовий економічний розвиток упродовж 1970-х - першої половини 1980-х років визначали дві світові кризи: 1973-1975 рр. і 1980- 1982 рр. їх особливість - певна синхронізація циклічних коливань в економічно розвинених країнах. Ознакою динаміки економічного розвитку було зниження темпів порівняно з 1950-1970-ми роками. Так, середньорічні темпи зростання ВВП в економічно розвинених державах у 1971-1980 рр. становили 3,1 %, а в 1981-1990 рр. - 2,6 % (у 1961-1970 рр. - 5 %). Знизилися інвестиції в економіку. Скоротився обсяг торговельного обороту. Зростало безробіття.

Циклічні кризи поєднувалися зі світовими структурними, сировинними, енергетичними, валютними, кредитно-грошовими кризами. В економічній літературі виокремлюють такі події та чинники, що зумовили суттєві зміни господарської кон'юнктури:

o пришвидшення процесів інфляції з кінця 1960-х років. Зростання цін виявлялося у формі інфляції витрат. Ціни почали зростати швидшими темпами порівняно із зниженням безробіття. В економічній літературі зростання рівня інфляції в цілому по світу отримало назву "феномен інфляційного заміщення економічної політики";

o загострення проблем і руйнація Бреттон-Вудської системи: кризи окремих національних валют, припинення урядом США конвертованості долара, формальний перехід від системи фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів у 1973 р. Це позначилося на значній девальвації долара впродовж 1970-х років та ревальвації курсів більшості західноєвропейських країн щодо американської валюти. Коливання валютних курсів стали однією з причин утворення циклів (підйомів і спадів) в експортно-імпортних галузях економіки;

o збільшення світової валютної ліквідності, пов'язаної з американськими дефіцитами 1971 і 1972 рр., стимулювало надмірне зростання грошової маси у різних країнах. Так, у США в 1960 р. зростання грошового агрегату МІ становило 0,5 %, із 1963 р. зростання грошового агрегату практично не опускалося нижче позначки 4-6 %;

o тиск на світову економічну систему першої та другої нафтових криз 1974 р. і 1979 р., що були викликані підвищенням членами ОПЕК ціни на нафту, яка забезпечувала 1/2 первинної енергії, з 2,5-3 до 10, а потім до 30 дол. за барель. Значна частина доходів перерозподілялася на користь країн - виробників нафти. За 1973- 1975 рр. обсяги промислового виробництва всіх індустріально розвинених держав зменшилися на 5 %, а світового товарообороту - на 4 %, за 1980-1982 рр. відповідно на 4 і 2 %;

o серія шоків пропозиції у 1973-1975 рр.: різке зростання цін на енергоносії (нафту) зумовило зростання витрат виробництва, зниження темпів зростання продуктивності праці, інфляційні очікування;

o відбувалося одночасне збільшення і безробіття, й інфляції (до 15 % в 1974 р.), що спричинило стагфляцію - поєднання масового безробіття з високим рівнем інфляції. Так, у США в 1973-1975 рр. не працювало 30 % виробничих потужностей, безробіття досягло 10 %. Співіснування інфляції та безробіття стало головною макроекономічною проблемою 1970-х - початку 1980-х років;

o банківська криза 1979 р. у США зумовила загальне підвищення процентних ставок (до 6 %) і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються, - одержувачів приватних банківських кредитів;

o формування глобальних проблем світогосподарського розвитку.

Є думка, що світові циклічні економічні кризи 1973-1975рр. і 1979-1981 рр. стали вихідним моментом становлення постіндустріальної структури суспільства.

Кейнсіанська модель державного регулювання економіки, спрямована на стабілізацію і стимулювання економічного зростання, підтримання високого рівня зайнятості та цінової стабільності за рахунок державного регулювання, була вичерпана. Відбулася дискредитація політики регулювання попиту бюджетно-податковими засобами. Так, боротьба з інфляцією передбачала стримування попиту, а подолання спаду потребувало, навпаки, його стимулювання. Збільшення бюджетних витрат лише сприяло зростанню інфляції. Внаслідок цього посилилася критика кейнсіанства, а разом з ним і неокласичного синтезу. Посилилися суспільні позиції монетаристів, які вважали, що державі слід надавати перевагу грошово-кредитним методам регулювання, зокрема обмежити контроль за обсягом грошової маси.