Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Розділ 5. ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (V—XV ст.)

Розділ 5. ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (V—XV ст.)

Ніхто не має права зберігати виключно для себе те, що йому не потрібно і в чому є потреба іншим.

Павло VI (Понтифік)

Загальна характеристика епохи

Історичні межі середніх віків у сучасній економічній науці прийнято обмежувати тисячоліттям між падінням Західної Римської імперії (кінець V ст. н. е.) та початком епохи Великих географічних відкриттів і так званого первісного нагромадження капіталу (друга половина XV ст.).

Із соціально-економічного погляду це період загального занепаду (порівняно з античністю) суспільних інститутів та систем. Особливо це стосується раннього середньовіччя — так званих темних століть (VI—X ст.).

Після соціально-політичної катастрофи VI ст., зумовленої запеклими війнами, екстраординарними епідеміями (чума) і загальним погіршенням клімату (похолодання), господарські системи в Західній Європі занепадають.

Погіршувалася структура харчування — різко збільшувалася частина їжі рослинного походження, а тваринного — знижувалася. Зменшувалися показники тривалості життя — середній очікуваний рівень скоротився до 29—32 років, зросла дитяча смертність, зменшилася частка осіб віком понад 50 років у складі населення, різко погіршилися фізичні якості дорослих: середній зріст (1,5 м), вага (45—50 кг). Загальна чисельність населення Європи становила майже 25— 30 млн осіб (700 р.). Така сама ситуація спостерігалася ще тривалий час: 40— 45 млн (1000—1350 рр.), потім — 70—75 млн осіб (1350—1500 рр.).

У часи раннього середньовіччя занепадали міста та ремесла, наука й культура. Частка міського населення зменшувалася до 3—4 % і лише до завершення періоду, після так званих комунальних революцій, вона досягла 12—15, а в окремих регіонах, наприклад у Північній Італії та Південній Німеччині, — 20 %. Багато господарських навичок античної епохи виявилися втраченими, відбувалася деспеціалізація.

Господарство середньовічної Європи мало натуральний характер. І лише потреба в якісних товарах, насамперед у зброї та предметах розкоші, зумовила торгівлю з економічно розвиненішим у цей період арабським світом. Економічні причини (поряд із релігійними мотивами) призвели до того, що західні європейці пішли у хрестові походи, невдалі з військово-політичного погляду, проте з дуже позитивними для Європи економічними наслідками.

Спрощується також соціальна структура. Головну частину населення становлять селяни, що різною мірою залежать від власника Й "охоронця" землі: колони, серви, літи, вілани. їхня частка в епоху раннього середньовіччя перевищувала 90 %, але поступово (і дуже повільно) знижувалася до 85—80. Рівень життя більшості селян був надзвичайно низький. Вони самі забезпечували себе і свого пана всім необхідним. Частка продукту, що брала участь у ринкових обмінах, становила від 5 до 15 %.

Разом з торговцями та ремісниками селяни утворювали податковий стан — вони сплачували основну частину податків.

На протилежному рівні соціальної піраміди перебували власники землі — феодали: лицарі, абати, шерифи, барони, князі, єпископи, герцоги. їх звільняли від сплати податків, але вони мали нести військову службу, також займалися судочинством і підтриманням порядку. їхня частка в населенні (разом із членами родин) — майже 1,5 %.

Рівень життя феодалів, порівняно із селянами та підмайстрами, відносно високий, однак його якість не можна порівняти з якістю життя вільних як в епоху античності, так і в пізніші часи.

Головними відносинами виробництва й розподілу в середні віки вважають рентні відносини. Це відносини присвоєння додаткового (а часто й частини необхідного) продукту власниками основних факторів виробництва, насамперед землі. Відомі три форми ренти:

1) відробіткова (панщина) — найбільш архаїчна і найменш ефективна форма, в основі якої лежав перерозподіл живої праці, передбачався сильний ступінь особистої залежності селянина від власника землі;

2) продуктова (оброк), що ґрунтувалася на перерозподілі натурального продукту;

3) грошова — найпрогресивніша, що допускає відносно слабку особисту залежність, заснована на перерозподілі доходу.

У чистому вигляді ці форми траплялися нечасто. Звичайно, практикували поєднання всіх трьох форм із переважанням однієї з них.

Організацію ремесел у середньовіччі жорстко регламентували, без неї, очевидно, остаточно втратили б навички й технології. Суворі цехові статути визначають належну технологію й інструмент, час початку й закінчення робіт, кількість учнів і підмайстрів, кількість і якість сировини та готової продукції, рівень цін, кваліфікацію ремісників, період учнівства тощо. Частка ремісників у загальній чисельності населення, скоротившись до 5—7 %, поступово зросла і становила 12—18 %. Рівень життя ремісників, особливо майстрів, був істотно вищий, ніж селян. До того ж вони не перебували в особистій залежності від феодалів.

Гільдії також регламентували торгово-купецьку діяльність. Частка торговців, особливо незначних, поступово зросла — 4—-6 %. Представники інших соціальних груп (учені, ченці, слуги і солдати, служителі закону (легісти) та ін.) становили 3 % населення.

Середньовічна станово-корпоративна система ведення господарства, що переважно ґрунтувалася на традиціях і відтворенні діючого укладу (традиційний спосіб виробництва) в поєднанні зі складовими командної (система влади — власність) і ринкової систем з домінуючою роллю сільського господарства й центральними відносинами розподілу у вигляді ренти, дістала назву системи феодалізму.