Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Економічна думка

На фоні боротьби за утвердження ринкової економіки розвивалися професійні економічні дослідження. Відмітною ознакою розвитку та викладання політичної економії в університетах було те, що воно ґрунтувалось на вищих досягненнях світової економічної думки. З початку XIX ст. чітко простежується зв'язок з ідеями А. Сміта, на основі яких формувалася політична економія в Україні. Видатний учений-економіст МА. Валудянський (1769— 1847) у своїй "Економічній системі" першим із українських та російських економістів у 1806—1808 рр. сформулював і спробував розвинути головні положення "Багатства народів". Він правильно трактував теорію А. Сміта, що ґрунтувалася на праці й обміні, як систему, за якою багатство народу полягало у міновій цінності всіх виробів. У 1802—1806 рр. чернігівський віце-губернатор М. Політковський уперше повністю переклав російською працю А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". Скорочений переклад "Багатства народів" А. Сміта українською у 1913 р. видав О. Михалевич у Львові.

Харківський, Київський та Новоросійський (нині Одеський) університети стали своєрідними опорними пунктами класичної політичної економії не лише в Україні, але й у всій Російській імперії. Найвідоміші представники класичної школи— професори Т.Ф. Степанов, І.В. Вернадський, Г.М. Цехановецький, М.М. Вольський та ін. Українські вчені надавали пріоритет трактуванням проблем вартості та розподілу, капіталу, грошей тощо А. Сміта й Ж.Б. Сея. Разом із тим вони не визначали спрощено сутність людини як примітивний "гомо економікус" А. Сміта (тобто "людина економічна", котра у своїй діяльності керується виключно особистими егоїстичними інтересами). Турботу про примноження національного багатства поєднували з розумінням того, що досягнення успіху можливе лише на основі духовності, освіти і морального оздоровлення суспільства. Звідси випливає критика положень А. Сміта про продуктивну і непродуктивну працю, багатство, ширше і правильніше розуміння предмета політичної економії.

Для переважної більшості українських політекономістів класичного періоду характерне різко критичне ставлення до економічної теорії марксизму (М. Бунге, Д. Піхно, А. Антонович та ін.). Разом із тим окремі представники економічної науки (М. Зібер, М. Коссовський та ін.) докладно аналізували теорії вартості (цінності), капіталу й інші теорії класичної політичної економії та марксизму, прихильно ставились до економічної теорії К. Маркса і популяризували її.

Основу інтересу суспільства до економічної думки завжди становила потреба розв'язати актуальні та складні проблеми суспільно-економічного життя в той чи інший період. Зрозуміло, що ці питання змінювались залежно від становлення та розвитку суспільства й економіки. Тому в розвитку ідей класичної школи в Україні вирізняють два етапи. Перший охоплював період до 60-х років XIX ст., простежувався вплив фізіократії та пізніших варіантів класичної політичної економії. Найвідоміший представник фізіократичної школи в Україні, яка утворилась дещо пізніше, ніж на Заході, — В. Карашн (1773—1842), ініціатор заснування Харківського університету і здійснення реформи освіти в Російській імперії. Досить оригінально вчений вирішив питання про зв'язок народного добробуту, підприємництва та управління; розрізняв матеріальний, моральний і політичний добробут народу, стверджував, що він безпосередньо залежить від зростання народонаселення, а також від способу управління.

У прикладному аспекті фізіократію розглянуто у працях видатних випускників Києво-Могилянської академії, агрономів-економістів А. Самборського (1732—1815), М.Ліванова (1751—1800), А ПрокоповичаАчтонського (1762— 1848) та ін. Завдяки їх діяльності з'явилися агрономічні центри: Батуринський, Харківський, Ніжинський, Миколаївський та ін.

Важливе значення в розвитку ідей класичної школи в Україні мали роботи першого викладача політичної економії Харківського університету (1805—1806 та 1810—1819 pp.) професора И. Ланга. Випускник юридичного факультету Фрайбурзького університету (Німеччина) під час педагогічної діяльності в Харкові написав всі свої твори на економічні теми.

У першій праці "Про вищий принцип політичної економіки (1807) автор розвинув ідеї "Економічної таблиці" Ф. Кене і також створив трисекторну модель народного господарства. Але, на відміну від "Економічної таблиці" Ф. Кене, він поділив економіку на сільськогосподарський, промисловий і грошовий сектори. Кругообіг у народногосподарській системі вчений аналізував за допомогою простих лінійних рівнянь і цифрових прикладів, створюючи три так звані національні баланси. За сучасною термінологією, Й. Ланг розглянув статичну модель економічної рівноваги.

У другому творі — "Основні напрями політичної арифметики" (1810) — він поглибив першу макроекономічну модель народногосподарського кругообігу. Тут він теж розробив трьохсекторну модель економіки, але сектори виокремив дещо інші. Й. Ланг визначив їх як три класи: сільськогосподарський, промисловий і служилий (двір, чиновники, церква та ін.). Між ними вирізняв потоки продуктів та послуг і розраховував три баланси у вигляді системи лінійних рівнянь. Окрім абстрактних схем, учений намагався на основі своєї моделі порівняти економіку Російської імперії з економікою інших європейських країн.

У роботі "Що є гроші?" (1815, її оригінал розміщений у Історичній бібліотеці в Москві) Й. Ланг створив елементи того, що в сучасній економічній науці називають таблицями Flow of Funds (FOF) або Social Account Matrices (SAM). їх розробили в 70-ті роки XX ст., тобто Й. Ланг висунув власну ідею цих матричних таблиць за півтора століття до їх нинішнього оформлення.

За оцінками багатьох сучасних учених, професор Харківського університету хронологічно посів місце між Ф. Кене і К. Марксом, а за рівнем економічного аналізу його теорію суспільного відтворення, або кругообігу суспільного капіталу не тільки зіставляють із теоріями Ф. Кене та К. Маркса, але в дечому вона переважає їх.

У галузі політичної економії українські вчені Д. Журавський, Т. Степанов, І. Вернадський та інші представники класичної школи використовували теорію трудової вартості, фритредерство для обґрунтування потреби й можливості капіталістичного шляху соціально-економічного розвитку. Криза феодально-кріпосницької системи, поступове формування капіталістичних відносин у всіх галузях і сферах економіки — та вісь, навколо якої полемізували і до якої застосовували ключові поняття класичної політекономії.

На другому етапі поширення ідей класики (друга половина XIX ст.) центральною була проблема капіталістичного розвитку економіки України у складі Російської імперії. Відповідно змінилась не лише проблематика досліджень, але й створили сприятливіші умови для становлення економічної науки. У своїх працях представники класичної політекономії другої половини XIX ст. А. Антонович, Д. Піхно, Г. Цехановецький, М. Коссовський та інші критикували попередні теорії вартості і розподіл доходів, шукали нових концепцій.