Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Мілітаризація економіки

Уряд здійснював нову економічну політику, відмовився від "казенного капіталізму", оскільки частина "зразкових" державних підприємств виявилася збитковою. Щоб покрити їх витрати, держава в 1878-му вдалася до внутрішньої позики на 3 млн єн. Високий рівень витрат зумовив дефіцит державного бюджету. Додатковий випуск паперових грошей призвів до інфляції.

Сутність нової політики полягала у створенні умов для активізації приватного підприємництва, насамперед шляхом приватизації державної власності. Продаж об'єктів, організованих за рахунок державного бюджету, доходи якого формували платники податків, відбувався за цінами, у 2—4 рази нижчими ніж вартість. Підприємства також продавали з метою погашення державних боргів.

Практикували відстрочку платежів на довготерміновий період. Основну частину державної власності отримали торговельно-лихварські доми і вищі стани самураїв. Державні мідні рудники перейшли до фірми "Фурукава", найбільший суднобудівний завод у Нагасакі, вугільні шахти, срібні рудники Ікуно належали вже "Міцубісі". Приватний капітал проникав у залізничне будівництво. У 1881 р. створили акціонерну компанію з капіталом 20 млн єн, котра одержала землю й урядові гарантії мінімального прибутку 8 % річних (на 10—15 років). Через 10 років таких компаній налічували 15, контроль за їх діяльністю здійснював уряд. У власності держави залишився телеграф.

Із цього часу активізувалося приватне підприємництво, що зумовило переміщення великого капіталу зі сфери обігу в сферу виробництва.

Японія здійснила грошову реформу. У 1882-му заснували Японський банк, якому держава надала право емісії нових банкнот. З обігу вилучили майже 1/8 знецінених паперових грошей. У 1886 р. встановили срібно-золотий стандарт. Грошова реформа сприяла стабілізації грошової та кредитної систем, розвитку експорту, обмеженню імпорту, нагромадженню державних коштів. Проте стабілізація курсу єни призвела до падіння прибутковості селянського господарства унаслідок зменшення цін на продукцію сільського господарства і збільшення податків (лише місцеві податки на початку 80-х років зросли у 1,5 разу). Сплата податку для багатьох селян ставала непосильним обов'язком. Лише за період 1883—1885 рр. 212 тис. осіб, які мали борги, втратили землю. Розорялись здебільшого невеликі господарства та селяни-кустарі. Вони поповнювали ринок праці.

Нова економічна політика сприяла активізації промислового виробництва. Пожвавлення охопило насамперед текстильну галузь, де в 1897 р. вже використовували 1 млн веретен. З 80-х років у промисловості почали застосовувати енергію пари. Суконна промисловість вирізнялася найвищим рівнем концентрації виробництва, саме тут створювали фабрики. Перший картель "Босеї ренгокай" об'єднав великі текстильні фабрики, хоча й зберігалося ручне виробництво. Загалом протягом 1877—1886 рр. збудували 760 приватних промислових підприємств.

Значні успіхи спостерігалися у галузях промисловості, котрі мали вітчизняну сировинну базу. Наприклад, видобуток вугілля за 1880—1890 рр. збільшився з 1 млн т до 2,6 (у 1913-му порівняно з 1880 р. — у 13 разів), міді — у 3,4 разу (у 1913-му порівняно з 1880 р. — у 20 разів). Розвивалась також чорна металургія, хоча Японія не мала своєї сировини і за виробництвом металу поступалася європейським країнам. Для виготовлення військових замовлень (зброї та кораблів) промисловці форсували розвиток виробництва сталі. Протягом 1900—1913 рр. тоннаж кораблів, споруджених на японських корабельнях, зріс у 13 разів. Військові галузі були найбільш передовими з технічного погляду.

Високими темпами розвивалося залізничне будівництво. За 1882—1900 рр. довжина залізниць збільшилась у 10 разів. У країні сформувалась єдина мережа сполучення, що мало важливе значення для становлення внутрішнього ринку.

Активно поширювалася торгівля. її особливість полягала в обмеженості внутрішнього ринку низькою купівельною спроможністю головної частини населення. Тому динамічніше розвивалася зовнішня торгівля. Зрушення в структурі товарообігу — результат змін у промисловості й сільському господарстві. Обсяг експорту за 1880—1890 рр. збільшився у вартісному вираженні удвічі, імпорту — в 2,5 разу. Частка готових виробів в експорті зросла з 11 до 24,5 %. в іМпо:' ті збільшилася частка устаткування для промисловості, напівфабрикатів, в новому бавовни і металу. У 1893-му промислова сировина в імпорті становила 21,5 %, тоді як у 1888 р. — лише 5,5. До 70-х років 95 % зовнішньої торгівлі країни належало іноземним компаніям. Виникнення національних зовнішньоторговельних агентств у торгових центрах Європи й Азії розширило можливості японського капіталу. Товари вивозили переважно в Китай і Корею. Забезпечення ринків для японської промисловості було одним із важливих завдань зовнішньої політики країни. Саме в цьому уряд вбачав вихід із кризи, що охопила Японію в 90-х роках.

Незважаючи на досягнення в індустріалізації, на початок XX ст. в загально му обсязі промислового виробництва Японії переважали легка і харчова галузі, продукція яких становила 90 %. Сільське господарство залишилось основою економіки країни, у ньому працювало 2/3 населення. Серед обмеженого комплексу галузей важкої промисловості пріоритетним було військове виробництво. Індустріалізації значною мірою сприяв менталітет нації — традиційні навички общинної колективної праці, зразкова акуратність, відповідальність та організованість. Такі характеристики допомагали селянам, які переходили на роботу в промисловість, швидко освоювати різноманітні професії. У період перетворень Мейдзі патерналістська сімейна етика, що виражала ідеали японської нації, стала початком організації заново створюваних економічних і соціальних інститутів на всіх рівнях.

Мілітаризація економіки

Японія в 90-х роках XIX ст. посідала перше місце у світі за рівнем військових витрат, що становили 36 % державного бюджету. Уже в 1903-му енергоозброєність праці робітників у військових галузях зросла в 40 разів. Високими темпами розвивалося військове і торговельне суднобудування.

Особливістю економічного розвитку Японії було також функціонування в одних і тих самих хронологічних межах мануфактурної, промислової та монопольної стадій розвитку капіталізму. У 1880 р. утворилася перша монополія-картель у текстильній промисловості. Наступною монополією стала японська корабельна компанія — суднобудівне і транспортне об'єднання, яке виникло в 1882 р. Одні монополії створювали з метою конкурентної боротьби з іноземними товарами, що переповнили японські ринки внаслідок недостатнього їх митного захисту, інші — для розширення сфери діяльності сімейних торговельно-лихварських домів шляхом заснування банків, придбання на пільгових умовах промислових підприємств, що раніше належали державі, участі в акціонерних транспортних компаніях тощо. Подібну практику вважали основою для формування специфі4' них монополій — дзайбацу — у формі конгломератів, котрі охоплювали підприємства різних галузей промисловості, банки, залізничні, судноплавні та торгові компанії.

Реформи 70-х років XIX ст., оформлення конституційної монархії та реалізація демократичних прав і свобод прискорили розвиток ринкової економіки-Своєрідним для Японії було культивування патерналістських традицій на промислових підприємствах, що в наступні 100 років сприяло зменшенню соціальної напруги у суспільстві. Головні ознаки ринкової економіки у країні сформувалися на межі двох століть.

На початку XX ст. країна перетворилася на гідного для великих країн Заходу конкурента на світовому ринкові. Економічне зміцнення Японії сприяло її агресивній зовнішній політиці. Війна 1904 р. проти Росії посилила економічну могутність країни, що відобразилось у розширенні території (Маньчжурія і Корея) й отриманні значних контрибуцій. Після англо-бурської (1899—1902) і російсько-японської (1904—1907) війн настав період інших війн і революцій (перша половина XX ст.), одним із наслідків яких було пришвидшення науково-технічного прогресу (НТП) — невід'ємної частини періоду індустріалізації.