Банківське кредитування - Владичин У.В. - Короткі підсумки

1. Окрім майнових форм забезпечення кредитів, у банківській практиці широко застосовуються немайнові (юридичні) форми забезпечення, серед яких гарантія, порука, неустойка (пеня, штраф). Найбільш поширеними видами забезпечення при цьому є гарантія та порука. Неустойка використовується банками, як правило, як додаткове забезпечення за кредитом.

2. Гарантія може надаватися юридичними особами - банками, страховими компаніями та іншими фінансовими установами і організаціями. За гарантією особа, яка її надала, зобов'язується, сплатити суму коштів у повному обсязі чи їх частину, визначену гарантією, за боржника у випадку настання гарантійного випадку.

3. Процедура надання банком гарантії здійснюється у такій послідовності: позичальник подає до банку-кредитора клопотання на одержання кредиту, при цьому банк-кредитор вимагає представлення гарантії повернення боргу. Потенційний позичальник звертається до банку-гаранта з проханням (заявою) про надання гарантії та пакетом необхідних документів. На основі прийнятого банком-гарантом позитивного рішення між позичальником та банком-гарантом укладається угода про надання гарантії. Після цього гарантія надсилається до банку-кредитора або надається позичальнику для надання її банку-кредитору. Після отримання гарантії приймається рішення про надання кредиту позичальнику та укладається кредитний договір.

4. У банківській діяльності використовуються також операції з надання контргарантій. При цьому позичальник звертається до обслуговуючого банку з проханням про надання контргарантії, після чого банк-контргарант надсилає контргарантію банку-гаранту, який приймає рішення про надання гарантії. На основі позитивного рішення про надання гарантії банком-гарантом банк-кредитор надає позичальнику кредит. Таким чином, при порушенні позичальником зобов'язань за кредитним договором банк-кредитор пред'являє вимоги до банку-гаранта, який у свою чергу, сплачує кошти за наданою гарантією та висуває вимоги до банку-контргаранта.

5. Порука - це угода, на підставі якої поручитель бере на себе зобов'язання перед банком-кредитором оплатити за необхідності кредитну заборгованість позичальника. Поручителями можуть бути одна або кілька осіб. При цьому банківська установа повинна ретельно перевірити фінансовий стан поручителя та виявити можливості погашення ним заборгованості за кредитом за несплати його позичальником.

6. Однією із форм мінімізації кредитних ризиків є страхування. До страхових послуг у банківському кредитуванні належать: страхування кредитного ризику, страхування майна позичальника, яке надається у забезпечення банку, та комплексне страхування при іпотечному кредитуванні. Згідно з договором страхування страховик бере на себе зобов'язання за настання страхового випадку виплатити страхову суму чи відшкодувати завдані збитки у межах страхової суми страхувальнику або іншій особі, що визначена страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхову премію в зазначені строки і виконувати інші умови договору.

7. Страхування кредитних ризиків банку передбачає використання таких страхових послуг, як: страхування ризику непогашення кредиту (страхувальником при цьому є банк) та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту (страхувальниками є позичальники). Комплексне іпотечне страхування включає майнове страхування предмета іпотеки (об'єкта нерухомого майна), страхування життя позичальника та титульне страхування (страхування втрати права власності на нерухомість).