Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Велика Британія: політика державного регулювання

За роки Другої світової війни країна втратила 25 % національного багатства, зменшився обсяг промислової продукції, який у 1946 р. становив 90 %, порівняно з 1937 р. Унаслідок війни посилилася залежність Великої Британії від США, було втрачено значну частину ринку, куди все більше проникав американський капітал.

Лейбористський уряд K.P. Еттлі у 1945—1951 рр. намагався відродити економіку країни шляхом поступового підвищення частки та ролі державної власності, зберігаючи змішану економіку. Націоналізація значної частини промислових підприємств, на думку уряду, мала створити умови для прискорення економічного розвитку. Тому наприкінці 40-х років націоналізували Англійський банк, вугільну і газову промисловості, низку електростанцій, частину підприємств сталеливарної промисловості, увесь внутрішній транспорт, телеграф і радіозв'язок. Держава контролювала 20 % національного багатства. Вона здійснювала націоналізацію шляхом викупу підприємств за значно більшими цінами і гарантувала щорічний дохід, котрий сплачували від частини прибутку націоналізованих підприємств.

З метою регулювання і контролювання капітальних вкладень у націоналізовані галузі промисловості, процесу сплати компенсації колишнім власникам підприємств створили Раду національних інвестицій. Комітет емісії капіталів контролював випуск цінних паперів і зобов'язань, регулював надання позик приватним підприємцям, планував діяльність приватнокапіталістичних підприємств, стимулював інвестиції у ті чи інші галузі. Для погодження діяльності економічних міністерств ввели посаду головного плановика, а щоб розробляти інвестиційний план, сформували Планове економічне управління. Саме воно вдосконалювало річні плани — кон'юнктурні прогнози і чотирирічний план на 1949—1952 рр., що мав забезпечити безкризовий розвиток англійської економіки. Проте уряд Великої Британії, як і Франції, не отримав могутнього засобу ринкової політики системи управління націоналізованим сектором, адже дирекція кожного підприємства залишалася незалежною у своїх діях.

За темпами розвитку в 50-х роках XX ст. Велика Британія відставала від інших розвинутих європейських країн. До початку 70-х років від Британської імперії залишилася лише низка островів у Світовому океані, а сама вона перетворилася на Британське співтовариство націй — міжурядову організацію країн, які раніше входили до її складу і визнавали зв'язки з колишньою метрополією. Після здобуття незалежності колоніями перед країною постало питання участі в європейській інтеграції.

З метою стабілізації післявоєнної економіки Велика Британія вжила низку заходів. У 1947 р. оголосили про введення режиму економії, який полягав у заморожуванні заробітної плати, доходів, обмеженні споживання громадян. Спрямування великих капіталовкладень у промисловість сприяло загальному зростанню народного господарства країни, зокрема підвищенню продуктивності праці. Уже в 1948 р. промисловість Англії перевищила довоєнний рівень випуску продукції. У результаті виконання ухваленої в 1947 р. чотирирічної програми розвитку сільськогосподарського виробництва збільшилися обсяги випуску продукції. До початку 50-х років вдалося відновити економічний потенціал країни.

Прискореному розвитку економіки Англії в 50-х роках сприяли науково-технічна революція, удосконалення методів управління, значні капіталовкладення держави у виробництво, структурні зміни в промисловості. Економічний стан країни поліпшився також шляхом поставок воєнно-стратегічної сировини та виконання воєнних замовлень США у зв'язку з війною в Кореї. Нагромадження золота і валюти дало змогу урядові лейбористів наприкінці 1950 р. відмовитися від американської допомоги за планом Маршалла. У 1960 р. під керівництвом Англії організували Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), яка об'єднала країни, що не увійшли до складу Європейського Економічного Співтовариства (Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, Швеція). Мета цього об'єднання полягала у створенні сприятливих умов для продажу англійських товарів та послуг. На відміну від Європейського Економічного Співтовариства (Спільного ринку), асоціація зберігала діючі митні тарифи в торгівлі з державами інших регіонів. Однак уже з 1961 р. Англія розпочала переговори про вступ до Спільного ринку (його створили в 1957 р. з метою протистояння конкуренції, що посилювалася, з боку США та Японії, до нього увійшли Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург). Проте успіху у переговорах досягли лише в 1973 р.

У другій половині 60—70-х років в економіці країни спостерігаються кризові явища. Вони тісно пов'язані зі світовою енергетичною кризою 1973 р., з циклічною кризою 1975 р. і великими витратами на соціальні програми лейбористів. Темпи інфляції сягнули до кінця 70-х років 15 % за рік (небачений до того часу в країні рівень), більше ніж на 10 % зменшився обсяг промислового виробництва.