Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - 4. Розквіт класичної політекономії у працях А. Сміта і Д. Рікардо

А. Сміт (1723-1790 рр.) - видатний англійський економіст мануфактурного періоду. У його працях і роботах його послідовника Д. Рікардо класична політекономія досягла свого найвищого розквіту.

А. Сміт за національністю був шотландцем. Народився в місті Кірколді, у сім'ї митника. Навчався в університеті м. Глазго, а потім в Оксфордському університеті, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику.

У 28 років його було обрано професором кафедри логіки, а потім - кафедри моральної філософії.

У 1764 р. Сміт залишив університет і як вихователь юного герцога Баклі подорожує з ним по Європі протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, він знайомиться з фізіократами, які зробили великий вплив на його наукові дослідження. Повернувшись до Англії, він оселяється у своєму рідному місті Кірколді і починає роботу над книгою "Дослідження про природу і причини багатства народів". Книга вийшла у світ 1776 року і мала приголомшливий успіх. Його стали називати "шотландським мудрецем", творцем нової науки - політекономії. З 1778 року Адам Сміт був призначений на посаду комісара митниці в Единбурзі, з 1787 р. Сміт - ректор університету в Глазго.

Центральне місце в методології дослідження А. Сміта займає концепція "економічного лібералізму". Він стверджує, що ринкові відносини будуть розвиватися краще, якщо приватний інтерес буде вище суспільного. Він вводить два знаменитих поняття: "економічна людина" і "невидима рука". За словами Сміта, "економічна людина" - це особа раціональна, що шукає вигоду для себе і схильна до обміну. Таку модель поведінки людини в економіці Сміт називає "економічною людиною" або "природною свободою" людини. Сміт обґрунтовує: людина за своєю природою егоїст і це почуття підштовхує її шукати вигоду у господарській діяльності: "Дай мені те, що потрібно, і ти отримаєш те, що тобі потрібно.... Не від доброзичливості м'ясника, пивовара або будочника ми очікуємо отримати свій обід, а від дотримання ними своїх власних інтересів".

Під "невидимою рукою" Сміт мав на увазі механізм функціонування ринку, тобто дію об'єктивних законів ринку. Він пише: "Кожна людина має на увазі власну вигоду, а не вигоду суспільства. Але завдяки "невидимій руці", переслідуючи свої інтереси, вона служить інтересам суспільства. У ринковій системі, за твердженням Сміта, гармонійно поєднуються особисті інтереси із суспільними.

Книга Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" дає відповідь на багато запитань, зокрема від чого залежить багатство нації? За Смітом воно є продуктами матеріального виробництва.

Величина багатства залежить від таких факторів: 1) частки населення, зайнятого продуктивною працею; 2) від продуктивності праці.

Під продуктивною працею він розумів працю людей, зайнятих у сфері матеріального виробництва. Головним чинником підвищення продуктивності праці Сміт вважав розподіл праці (спеціалізацію), яка дозволяє економити робочий час, вдосконалювати навички роботи і заміну окремих операцій машинами, тобто сприяє винаходу машин, що полегшують ручну працю.

Теорія грошей

Гроші Сміт розглядає як технічне знаряддя, що полегшує обмін, і називає їх "великим колесом обігу". А надалі переходить до з'ясування правил, за якими люди обмінюють товари один на одний.

Теорія вартості

У Сміта існують дві концепції вартості.

Відповідно до першої концепції вартість визначається необхідною працею, а праця - не тільки джерело багатства, але і міра вартості. Він уточнює, що тільки в суспільстві первісному, малорозвиненому (просте товарне виробництво) - співвідношення між кількістю праці було єдиною підставою для обміну товарів один на одний.

Суть другої концепції: у суспільстві розвиненому (капіталістичному товарному виробництві) вже мова йде про капітал, приватну власність на землю і найману працю. У цих умовах вартість визначається сумою витрат, що включають прибуток, земельну ренту і заробітну плату. Всі ці складові входять до ціни більшості товарів.

Перша концепція в подальшому отримала назву трудової теорії вартості, а друга - теорії витрат, або трьох факторів виробництва.

Першу удосконалив Д. Рікардо, другу - Дж. Сей.