Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - 3. Німецька історична школа

Загальна характеристика німецької історичної школи.

Поряд із дрібнобуржуазною економічною думкою й утопічним соціалізмом до критичних напрямів класичної політекономії відносять історичну школу Німеччини.

Представники цієї течії звернули увагу на надмірну абстрактність і необґрунтований універсалізм класичної школи, що претендувала на розкриття єдиних і загальних для всіх часів і народів "природних" законів, які керують господарськими процесами. При такому підході зовсім не враховуються особливості історичного розвитку окремих країн, їх національно-культурні традиції, конкретні умови, у яких формуються господарські інститути й способи їх функціонування.

На противагу індивідуалізму класичної школи представники історичної школи висували поняття націй як єдиного господарюючого організму, економічні дії якого підпорядковуються не егоїстичним інтересам, а колективним завданням і цілям. Ці цілі й завдання в різних націй різні, а тому вивести єдині принципи й закони, застосовувані однаковою мірою до всіх, не видається можливим.

Подібні погляди були властиві представникам тих країн, які відстали у своєму економічному розвитку й не могли конкурувати з більш розвиненими державами. Сприятливим ґрунтом для поширення такого роду ідей виявилася Німеччина, яка в I половині XIX століття була країною політично роздробленою й економічно слаборозвиненою, обплутаною мережею феодальних пережитків.

Попередниками історичної школи вважають Адама Мюллера й Фрідріха Ліста, представника прогресивних шарів національної буржуазії, який виклав свої ідеї в книзі

"Національна система політекономії" (1841 р.), де відстоює право кожної нації на специфічний характер розвитку. На його думку, кожна нація проходить у своєму розвитку ряд послідовних етапів. Різні країни перебувають на різних стадіях розвитку, а тому їх економіка не може підкорятися єдиним універсальним законам.

Відповідно до цього економічна політика держави повинна враховувати особливості тієї стадії, на якій перебуває країна, щоб щонайкраще вирішити головне завдання - сприяти розвитку продуктивних сил нації. Так, торговельні взаємини країн, що перебувають на різних стадіях економічного розвитку, розбудовуватися не можуть. Такий принцип не підходить, тому що менш розвинена країна свідомо програє, не витримуючи конкуренції з боку більш розвинених промислових країн. У цій ситуації найбільш підходящою буде протекціоністська політика, що захищає молоду вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції.

Ліст указує на негативні наслідки протекціонізму, які послаблюють стимули вітчизняних виробників у пошуку ефективних варіантів вирішень економічних проблем. Внаслідок цього ведеться мова про "виховний протекціонізм", який підтримує вітчизняну промисловість лише доти, поки вона не зміцниться й не досягається того ж рівня, що її іноземні конкуренти. Після цього стає можливим і доцільним повернення до політики вільної конкуренції. Свої висновки Ліст намагається підкріпити описом господарської історії європейських країн. Звертання до економічної історії стає важливим аргументом в обґрунтуванні закономірностей господарського життя.

Цей підхід оформлений і розвинений в особливий напрям економічної науки, що одержав назву історичної школи. Його представники описували не тільки багатий фактичний матеріал з історії господарських форм й інститутів, але й претендували на принципово новий методологічний підхід до аналізу економічних явищ. Суть його полягала у відмові від методу наукової абстракції як способу пізнання й заміні його описом еволюції господарських процесів у різних народів. При цьому очевидно, що кожна країна неповторна у своєму розвитку й що доцільно для однієї, стає безглуздим для іншої. Тому безглуздо говорити про створення єдиної, спільної для всіх економічної теорії.

Історичну школу на етапі її виникнення представляли Вільгельм Рошер (1817-1894), що написав "Нарис політичної економії з погляду історичного методу", який можна вважати маніфестом нового напряму. Бруно Гільдебранд (1812-1878) з роботою "Політична економія сучасного й майбутнього", Карл Кніс (1821-1898), праця "Політична економія з погляду історичного методу", що стала найбільш послідовним викладом ідей історичної школи.

Продовження й розвиток ідеї "історичного методу" одержали вже в II половині XIX століття в роботах групи німецьких економістів, що отримала назву нової або молодої історичної школи. Найбільш помітними були серед них Густав Шмоллер (1838-1917), Карл Бюхер (1847-1930), Ауйо Брентано (18441931). Особливістю їх підходу було те, що історію господарства вони розглядали не як історію матеріальної культури, а як рух духовних цінностей: вдач, звичаїв, етичних установок, релігійних вистав. Шмоллер представляє народне господарство як певний "психофізичний апарат", у якому концентрується дух націй. Найбільш повним виразником цього духу є держава.

Ставлення до держави як до найважливішого інституту господарського життя, що виконує значні економічні функції - характерна риса історичної школи в обох її поколіннях. Але якщо стара історична школа пов'язувала з державою головним чином надії на заступництво національної промисловості й захисту її від іноземної конкуренції, то молода школа бачила в ньому втілення національної єдності й згоди, які необхідні для економічного процвітання й соціальної гармонії. Держава покликана вирішувати важливі соціальні завдання: сприяти освіті, охороні здоров'я, надавати допомогу непрацездатним, спираючись на профспілки, кооперативи, каси взаємодопомоги. Підвищена увага до соціальних проблем з боку деяких представників нової історичної школи дає підставу вважати їхні позиції близькими із соціалістичними ідеями.

Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економічні дослідження. Нею був заснований і застосований принцип історизму, що дозволило поглянути на економічний процес у динаміці, і виявити такі його риси, які не помітні в стані статики. Завдяки цьому стало очевидним, що економічне життя набагато багатше й змістовніше тих абстрактних схем, у які намагалися укласти її класики. Але не менш очевидним було те, що крізь строкатість національних особливостей та історичних обставин чітко проступають загальні закономірності, виявленням яких і займається теоретична економіка. І вона зможе це зробити ще успішніше, якщо буде досліджено більше конкретних історичних фактів. Метод логічної абстракції й історичного дослідження не виключають, а навпаки, доповнюють один одного. їх синтез знайшов втілення у дослідженнях видатних економістів наступних поколінь і став одним із найважливіших принципів сучасного наукового аналізу.