Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - Теорія кооперації

Політична економія соціалізму - це своєрідна економічна доктрина, для якої були характерні не тільки оригінальність, догматичність й ідеологічна моральність, але ще й те, що вона створювалася в строгій відповідності із заздалегідь сконструйованою теоретичною моделлю.

Джерелами політекономії соціалізму були ідеї соціалістів-утопістів, що втілюють вічну мрію людства про справедливе суспільство, й класична доктрина Маркса й Енгельса, яка обґрунтовує справедливість класової боротьби й об'єктивну неминучість заміни капіталізму комунізмом.

Подальший теоретичний розвиток основних положень марксистської доктрини здійснював В.І. Ленін. Однак загального уявлення про соціалізм було недостатньо, коли виникло завдання формування реальної економічної системи.

Уже в перші роки радянської влади розгортаються дискусії з приводу основних закономірностей і напрямів розвитку політекономії. Визначається основне коло питань, які необхідно буде вирішити. У ті роки комуніст Базаров виклав математичну теорію економічного росту, а професор Кондратьєв розробив метод статистичного аналізу довгих і коротких хвиль економічного росту.

Характерною рисою економічної думки перших післяреволюційних років був справжній плюралізм. Однак із другої половини 20-х років, а особливо з 1929 р., ситуація різко змінилася, приналежність автора до більшовицької партії стає головним аргументом визнання його теорії. Науково-аналітичний підхід підмінюється класово-партійним й ідеологічним.

Однак помилково було б стверджувати, що всі економісти ідеологізували економічну науку або сліпо захищали партійні інтереси. Радянські вчені у 20-х і на початку 30-х років зробили величезний внесок у розвиток економічної теорії. Це насамперед М.Д. Кондратьєв, О.В. Чаянов, Є.Є. Слуцький, В.В. Леонтьев і багато інших.

Олександр Васильович Чаянов (1888-1939 рр.)

Найбільший учений, економіст-аграрник. Народився в Москві, закінчив Московський сільськогосподарський інститут. В 1919 р. очолив науково-дослідний інститут сільськогосподарської економіки. За свої погляди був репресований і в 1939 р. розстріляний.

Теорія селянського господарства

Головним предметом дослідження вченого було сімейно-трудове селянське господарство. Вирішення аграрного питання він вбачав у зрівняльному розподілі землі: за трудовою нормою - це означало, що селянин повинен одержати такий наділ (ділянку) землі, який він міг би обробити працею своєї родини, й за споживчою нормою, щоб дохід із землі задовольняв усі потреби родини.

Відмінність селянського господарства від фермерського, на його думку, у мотиві виробництва: фермера цікавить прибуток, а селянську родину ріст валового доходу й забезпечення рівномірної зайнятості всіх членів родини. Учений сформулював положення про виняткове виживання селянських господарств, які тривалий час здатні витримати тривале й значне зниження цін, а також ріст витрат, оскільки селянські господарства не женуться за прибутком, а опікуються підтримкою існування самого землевласника і його родини.

Фермер у подібних умовах втрачає прибуток і частину заробітної плати. Така ситуація для фермера - загибель, тому що він використовує найману працю.

Теорія кооперації

З теорією селянського господарства пов'язана й теорія кооперації. Розвиток села й вихід із кризи учений вбачав у створенні кооперації. На його думку, велике господарство має перевагу над дрібним. Тому оптимальною для нашої країни було б комбінація окремих селянських господарств із великими господарствами кооперативного типу. За сімейним виробництвом залишається процес вирощування рослин і тварин. Усі інші операції, у тому числі переробка продукції, її транспортування, реалізація, кредитування, наукове обслуговування будуть здійснюватися кооперативами.

Микола Дмитрович Кондратьєв (1892-1938 рр.)

Російський економіст, народився в селянській родині, закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. В 1917 році був заступником міністра продовольства в Тимчасовому уряді. Після жовтня 1917 р. працює в сільськогосподарській академії, а потім очолює кон'юнктурний інститут. Саме в цьому інституті він написав роботу, яка принесла йому світову популярність "Великі цикли кон'юнктури" (1922 р.). В 1938 р. був розстріляний за неправдивим звинуваченням.

Аграрне питання

Вирішення аграрного питання М.Д. Кондратьєв вбачав у процесі соціалізації землі. На його думку, у селі повинно бути зрівняльне сімейно-трудове користування землею "кожному трудящому земля повинна надаватися безоплатно (безкоштовно)".

Учений виділяв три прийнятні форми землекористування: особисту, общинну й артільну, але вважав, що вибір форми повинен здійснюватися на місцях.

Кооперація

Микола Дмитрович Кондратьєв вірив у можливість широкої кооперації в сільському господарстві. Позитивні аспекти кооперації полягають у відсутності прагнення до прибутку й у можливості росту продуктивності праці. Принципами кооперування учений вважав добровільність і послідовний перехід до вищих форм кооперації.

Теорія довгих хвиль

Однак світову популярність принесла Миколі Дмитровичу Кондратьєву не теорія кооперації, а розроблена ним теорія великих циклів (теорія довгих хвиль). Виклад цієї теорії містився у статті "Світове господарство і його кон'юнктура під час і після війни" (1922).

Інтерес Кондратьєва до проблеми довготривалих коливань був викликаний прагненням з'ясувати тенденції розвитку народного господарства. Ця проблема відповідала його науковим інтересам, оскільки він створив і очолював до 1928 р. кон'юнктурний інститут.

Кондратьєв провів обробку найважливіших економічних показників (індексів цін, відсотків на капітал, заробітної плати, обігу зовнішньої торгівлі, видобутку вугілля, золота, виплавки чавуну тощо) у чотирьох країнах - Англії, Франції, Німеччини, СІЛА - за 140 років.

У результаті обробки даних він виявив тенденцію, що демонструє існування періодичних циклів тривалістю від 48 до 55 років. Ці цикли містили в собі фазу піднесення й фазу спаду. Ці фази можна представити у такий спосіб:

Довгі хвилі в економіці

Теорія довгих хвиль виходить із того, що економічна система постійно перебуває у стані відхилення від макроекономічної рівноваги. Причину виникнення циклів Кондратьєв пов'язував із революційним відновленням засобів виробництва, тобто зі зміною ряду поколінь техніки й технології.

Василь Васильович Леонтьев народився в 1906 р. у Санкт-Петербурзі. Закінчив Ленінградський університет в 1924 р., ще протягом року працював там же на кафедрі економічної географії, потім три роки (1925-1928) навчався у Берлінському університеті, одночасно працюючи над докторською дисертацією. У 1931 році відбувся його останній переїзд до іншої країни -США - у зв'язку із запрошенням директора Національного бюро економічних досліджень У.К. Мітчелла для роботи.

Головне досягнення цього вченого - розробка методу "витрати-випуск". Леонтьев, який має ґрунтовну економічну й математичну підготовку, зумів представити у формі шахової таблиці основні матеріальні й вартісні потоки національного господарства. Особливість цієї моделі в тому, що кількість цих потоків не обмежена, усе залежить від обсягу інформації й необхідних обчислювальних засобів.

Міжгалузевий баланс виробництва й розподілу суспільного продукту з поділом на кілька сот галузей складається в багатьох країнах світу й дозволяє оцінювати пройдений економікою шлях і прогнозувати її розвиток.

За розробку міжгалузевого балансу він був визнаний гідним Нобелівської премії з економіки 1973 р., а також звання почесного доктора МДУ ім. М.В. Ломоносова й інших звань і нагород.

Наприкінці 80-х й на початку 90-х років XX століття в економічній літературі починають формуватися положення нової концепції господарювання, яка бере свій початок із приватновласницького інтересу. У центрі уваги перебувають питання роздержавлення власності переосмислення природи ринкових відносин. Вирішення проблеми трансформації соціалістичної економіки в ринкову.

Леонід Віталійович Канторович (1912-1986) - радянський економіст і математик, народився в Санкт-Петербурзі. В 1930 р. у 18 років закінчив математичний факультет Ленінградського університету. Звання професора отримав у 22 роки (1934 р.), а ще через рік (1935) без захисту дисертації був удостоєний ученого ступеня доктора фізико-математичних наук. Аж до 1960 р. його діяльність як ученого тривала в Ленінграді, головним чином на математично-механічному факультеті у Ленінградському відділенні Математичного інституту АН СРСР. У цьому місті вже з кінця 30-х рр. він безпосередньо займається економічними дослідженнями й пошуком вирішення деяких народногосподарських проблем; уводить (1939) в економічну й математичну науки поняття й модель лінійного програмування з метою розробки оптимального підходу в процесі використання ресурсів; завершує (1942) свою основну працю "Економічні розрахунки найкращого використання ресурсів". В 40-і роки, розширюючи сферу застосування лінійного програмування, Леонід Віталійович Канторович уводить математичний апарат для вирішення так званого транспортного завдання для обґрунтування методів раціонального розкрою промислових матеріалів, а також для розрахунків з оборонної тематики, які стали основою присвоєння в 1949 р. звання лауреата Сталінської й Урядової премій.

З 1960 по 1971 рр. він живе і працює в Новосибірську. У цей період обирається дійсним членом АН СРСР за фахом математика й економіка (1964), йому присуджується Ленінська премія за розробку оптимального підходу до планового керування економікою (1965). З 1971 р. до своєї смерті 1986 р. доля пов'язує академіка з Москвою, де йому довелось керувати лабораторіями в Інституті управління народним господарством й у Всесоюзному НДІ системних досліджень Держплану СРСР і АН СРСР. У Москві ж в 1975 році до нього прийшла звістка про присвоєння Нобелівської премії з економіки за розробку теорії оптимального використання ресурсів.