Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - Тема 5. КРИТИЧНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ. ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ СОЦІАЛІСТІВ-УТОПІСТІВ

5.1. С. Сісмонді - родоначальник економічного романтизму

Епохою формування соціалістичних ідей прийнято вважати першу третину XIX ст. Саме в цей час склалося кілька напрямів соціалістичної думки. Вони відрізнялися уявленнями про майбутнє ідеальне суспільство, його економічну і соціальну організацію, але їх об'єднувало критичне ставлення до капіталістичної системи господарства. Якщо А. Сміт і Д. Рікардо бачили в капіталізмі "природний порядок", то соціалісти розцінювали капіталізм як щось, що суперечить природному порядку і не забезпечує ні справедливого розподілу, ні ефективного використання матеріальних і людських ресурсів.

З позицій інтересів дрібних власників - селян, фермерів, ремісників - розвивали свої теорії відомі французькі економісти С. Сісмонді і П.Ж. Прудон.

У цей період зароджується напрям економічної думки, що виражає інтереси дрібної буржуазії, - економічний романтизм.

Причини виникнення концепції економічного романтизму:

o промисловий переворот і буржуазна революція, у результаті яких відбувалося розорення дрібних ремісників і селян;

o поява величезної армії безробітних.

Останнім представником класичної школи у Франції і родоначальником економічного романтизму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773-1842).

Свої нові економічні погляди Сісмонді виклав у працях "Нові засади політичної економії" (1819 р.) і "Нариси політичної економії" (1837 р.), в яких започаткував критику економіки вільної конкуренції з позицій інтересів найманих робітників і дрібних власників. Хоча С. Сісмонді вважав себе учнем і послідовником А. Сміта, однак піддав різкій критиці методологію, предмет і практичні висновки класичної політичної економії.

Сісмонді вважав, що політична економія - це моральна наука, за основу якої взято людський фактор (почуття, потреби тощо). Для нього характерне абстрактне трактування моральних категорій ("воля", "щастя" та ін.), уявлення, відповідно до яких вивчення історії має слугувати для формування практичних уроків.

Ідеальною економічною системою він вважав дрібне товарне виробництво; захищав патріархальність побуту і цехову регламентацію виробництва.

Сісмонді глибоко вивчав процес реалізації сукупного продукту. Його погляди в цьому питанні йдуть врозріз із класичною школою. Він вважає кризи надвиробництва постійним явищем в економіці, оскільки для повної реалізації продукту вартість має відповідати доходам суспільства. Причина криз - недоспоживання внаслідок процесу нагромадження. Слабке місце в теорії криз Сісмонді в тому, що він не розрізняв виробниче й особисте споживання.

Конкуренція і наймана праця, за Сісмонді, є причинами виникнення нерівності. В умовах капіталізму вільна конкуренція зіштовхує інтереси товаровиробників, і тому ЇЇ варто законодавчо обмежувати. Він пропонує законодавчі заходи для обмеження конкуренції:

1) заохочення дрібного капіталу;

2) обмеження використання нової техніки;

3) участь робітників у процесі формування прибутку.

Держава повинна керувати процесами виробництва і розподілу багатства в інтересах дрібного виробника.

Сісмонді розробив соціальні програми реформ, спрямованих на поліпшення економічного становища робітничого класу.

Таким чином, Сісмонді був першим економістом, що поставив проблему криз надвиробництва в центр дослідження. Послідовники англійської класичної школи, крім Т. Мальтуса, не надавали істотного значення питанням реалізації. Сісмонді доводить неминучість криз надвиробництва внаслідок властивої капіталізму суперечності між виробництвом і споживанням. Виробництво зростає, а споживання скорочується (під споживанням Сісмонді має на увазі лише особисте споживання). Якщо Ж.Б. Сей проголосив, що товари купуються за товари, то С. Сісмонді висунув тезу: товари купуються за доходи. Доходи робочого класу скорочуються, доходи капіталістів, які йдуть на особисте споживання, зростають повільніше, ніж виробництво товарів. Продукція, що не знаходить покупців в особі робітників і капіталістів, може бути реалізована на зовнішніх ринках або продана суб'єктам, не включеним до системи "капіталіст - робітник", тобто селянам і ремісникам. Сісмонді ніби повторює мальтузіанську концепцію "третіх осіб", але у нього ці "треті особи" - не аристократія, духовенство та інші непродуктивні прошарки, а дрібні виробники. Перспективи капіталізму, за Сісмонді, сумні. По-перше, утворюється єдиний світовий ринок, і попит на ньому буде величиною незмінною, тому, якщо на цьому ринку одна країна захопить позиції, іншій там вже робити нічого. По-друге, велике капіталістичне виробництво розорює дрібних виробників і тим самим позбавляє себе ринку збуту.

Капіталістичну систему з її прагненням до безмежного зростання виробництва і водночас зі зниженням життєвого рівня Сісмонді вважає неприродною. Але він протиставляє їй не соціалізм, а дрібне товарне виробництво. Його програма: роздроблення промислового і сільськогосподарського виробництва на якомога більшу кількість самостійних підприємств, роздроблення власності на капітал, співучасть робітників у господарській справі.