Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 2.1. Економічна думка та погляди на державу і право цивілізацій Стародавнього Сходу

2.1. Економічна думка та погляди на державу і право цивілізацій Стародавнього Сходу

Господарські відносини між людьми існують стільки років, скільки існує людське суспільство. Світ господарства не міг не стати предметом роздумів стародавніх правителів, філософів. їх ідеї закріплялись в книгах різних релігій, трактатах, зведеннях законів, нормах життя.

Пам'ятки економічної та правової думки Стародавнього Сходу - це, як правило, зведення законів та твори мистецтва управління державою. Прикладом джерел економічної думки Стародавнього Сходу є пам'ятки давньоєгипетської думки такі як збірник "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н.е.), "Повчання фараона Аменемхета І своєму синові" (XXVI ст. до н.е.), "Книга мертвих" (XXV ст. до н.е.), "Тексти пірамід", "Книга проходження вічності", "Книга дихання", "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н.е.), "Пророчення Іпусера" (XVIII ст. до н.е.), "Пророцтво Неферті", "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі" (XX ст. до н.е.), "Аннати Тутмоса III", "Папірус Вільбура" (XII ст. до н.е.) тощо. Через всі ці твори проходить ідея про божественну сутність влади і закону, їх небесне походження і відповідність божим настановам. Рекомендувалося додержуватися справедливої поведінки і виконання законів. Бог постає при цьому як верховний правитель і головний суддя, він впливає на процеси, що відбуваються в суспільстві. Учення про державу та право в Стародавньому Єгипті та Месопотамії невіддільне від міфології як першої форми суспільної свідомості. Саме міф був на той час універсальним засобом пояснення досягнутого рівня пізнання. Деспотична форма державного правління, морально-етична світоглядна традиція та міфологічна свідомість обумовили характерні риси політико-правових поглядів у країнах Стародавнього Сходу.

Політичним устроєм Стародавнього Єгипту була східна деспотія на чолі з обоготвореним фараоном, що спирався на військово-бюрократичний апарат. Загалом суспільство було представлено у вигляді піраміди: верх піраміди - боги і фараони, середина - жреці, знать і чиновники, а низ піраміди - народ. В Єгипті фараона контролювали жреці. У "Повчанні Аменемопе" (X-IX ст. до н.е.) політико-правова ідея спрямована на помірність і обережність дій фараона у державних справах. З метою уникнення конфліктів і надмірного використання влади в своїх інтересах рекомендувалось зменшити пограбування бідних і не застосовувати силу до слабких.

Пам'ятки єгипетської писемності відображають економічні погляди давньоєгипетського суспільства в процесі його еволюції. Важливою складовою цих поглядів було обгрунтування і виправдання сурового обліку матеріальних і людських ресурсів. Для цього періодично проводились переписи населення, складались земельні кадастри, обліковувалась кількість худоби та інших матеріальних ресурсів. Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним господарством, організацію праці ремісників та землеробів. Цінним з огляду цього документом є "Цапірус Вільбура", в якому в стислій формі відображені результати огляду і виміру державних (царсько-храмових) земель у Середньому Єгипті. Складна організація царсько-храмового господарства була причиною того, що в центрі уваги давньоєгипетської літератури були питання управління. "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" дає уявлення про політичні та економічні функції фараона - глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. В "Повчанні Ахтоя..." не лише узагальнюється життєвий досвід, а й описується соціальна структура Стародавнього Єгипту, а також дається перелік занять стародавніх єгиптян, що засвідчує тогочасний рівень поділу праці. Також цей документ навчає майбутніх чиновників правил поведінки з керівниками, колегами, підлеглими, друзями та рідними. Тобто, це своєрідний "посібник" для молодих кар'єристів , які прагнуть зайняти високі місця в ієрархії державної системи управління. Отже, "Повчання Ахтоя..." - це не тільки узагальнення життєвої мудрості, але й опис соціальної організації Стародавнього Єгипту.

Критична оцінка стихійного, некерованого зростання масштабів боргового рабства і лихварства, опис розпаду централізованої системи управління, розкрадання податкових декларацій, знищення сувоїв законів судової палати представлені в "Пророченнях Іпусера" та "Пророцтвах Неферті". У цих творах обстоювалась ідея централізму, єдності давньоєгипетської держави як запоруки порядку в країні та стабільних доходів чиновників державного апарату.

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). На відміну від Стародавнього Єгипту, у державах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна власність і товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини. Дедалі виразніше розвивалась приватна власність та підприємництво, започаткувався процес поступового відокремлення влади від власності. Відомою пам'яткою економічної та політичної думки є "Кодекс законів старовавилонського царя Хаммурапі" (XVIII ст. до н.е.), який відображав розвиток приватновласницьких відносин, товарно-грошового обігу та мистецтва державного управління. Відомо, що всіх законів було 282, але до нас дійшло лише 247. Фактично закріплені в Кодексі правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов'язуючи їх з правовою та економічною відповідальністю. Так, наприклад, спроба захопити приватну власність каралась рабством; за борги глава сім'ї міг продати в рабство на три роки дружину, сина чи дочку з подальшим погашенням боргу; державою були "впорядковані" масштаби лихварства: границя грошової позики не повинна перевищувати 20 %, а натуральної позики - 33 %. Закони Хаммурапі свідчать про розвинутість економічних відносин і відповідне економічне мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарської дійсності.

Під час правління Хаммурапі приватна власність досягла значного розвитку. У Вавилоні існували різні види земельної власності: царські, храмові, общинні, приватні землі. У законах Хаммурапі є низка статей, які регулюють оренду землі. Розмір орендної плати поля дорівнював третині врожаю з цієї землі. Оренда була короткостроковою. На довгий термін віддавались лише неосвоєні землі.

Крім оренди землі кодекс регулював оренду майна: помешкань, кораблів, свійських тварин, возів, рабів. Закони встановлювали не лише розмір орендної плати, а й відповідальність за псування речей найнятого майна.

Основний мотив "Кодексу законів Хаммурапі" - зупинити розорення самостійних виробників, захистити їх приватну власність, обмежити свавілля лихварів, відрегулювати трудові відносини, узаконити оренду землі та найману працю.

Законодавство Старовавилонського царства, зокрема, закони Хаммурапі, мало великий вплив на економічну думку інших країн Середньої Азії (Хетське суспільство, Ассирія). Поступово економічні відносини й економічні уявлення ускладнювалися, про що свідчать середньо-ассирійські закони.

У період Нововавилонського царства (626-539 рр. до н.е.) розвивалися товарно-грошові відносини, виникали "ділові доми", що відігравали роль перших банків. Вони приймали вклади і видавали позику. Проти лихварства і високих відсотків спрямований зміст пам'яток Ізраїльсько-юдейського царства. Про це свідчать "Тора" і "Біблія, або Книга Святого письма Старого і Нового заповіту".

На території давніх персів існувала імперія Мідія. Починаючи з VIII ст. до н.е. погляди на державу, суспільний порядок, закони і справедливість істотно змінюються. Початком змін стало поширення у Персії, а згодом у країнах близького Сходу, вчення Заратустри - автора знаменитої "Авести". Суспільний порядок він розглядав як боротьбу двох протилежних сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества). Метою людського існування на Землі є Добро. Саме держава допомагає Добру досягти його благородної мети. Заратустра, закликаючи всіх до взаємної любові, всепрощення, миру і злагоди, вчив, що держава покликана втілювати добро небесного царства, а правитель зобов'язаний опікуватись знедоленими і боротися зі злом. Заратустра зробив спробу визначити суть та функції влади. Поступово його політико-правове вчення поширилось у країнах Близького Сходу, Азії та Індії.