Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 8.6. Соціальний напрям у політичній економії. Ідеї реформізму Р.Штаммлера і Р.Штольцмана

До складу нової історичної школи входили також і ті вчені, котрі намагалися узгодити висновки, зроблені класичною школою із висновками історичного методу, доводячи, що економічні категорії, сформульовані класиками, не суперечать поглядам історичної школи і є частиною вчення про суспільство. Цей напрям отримав назву соціального. Найвідоміші його представники - Р. Штаммлер і Р. Штольцман.

Потрібно відрізняти цей напрям від катедер-соціалізму, бо, хоч обидва вони базуються на однакових підходах, проте в катедер-соціалістів ідеться тільки про соціальну сферу, соціальну справедливість та способи її досягнення, тоді як представники соціального напряму намагались показати, як можна "примусити" економічні закони слугувати інтересам суспільства. Саме з цього погляду вони аналізували економічні категорії і доводили, що дію цих законів можна спрямовувати в необхідне русло за допомогою належного законодавства та раціональної державної політики.

їхній внесок у доктрину історичної школи полягає в тім, що вони синтезують два протилежні вчення. Але, слід зазначити, що економічні категорії та закони вони також уважають похідними від державної політики, підпорядкованими їй. Отже, і цей напрям не порушував засадничих принципів історичної школи.

Оцінка потенційної можливості державного і регіонального бюджетів при розв'язанні проблеми забезпечення джерел інвестування та їх ефективного розміщення в регіоні визначається з використанням закону А. Вагнера, який був обґрунтований німецьким економістом Адольфом Вагнером (1835-1917) у 1883 році. Відповідно до цього закону державні витрати в країнах, де розвивається промисловість, повинні виростати в більшій мірі, ніж загальні обсяги виробництва і національні доходи. Вчений наполягав на ролі державного сектора в добре збалансованому розвитку змішаної економіки. У макроекономічному розумінні цей закон означає абсолютну та відносну експансію державного сектора, що обумовлено певними причинами (рис. 8.5).

У 1897 р. німецький філософ, соціолог і економіст Рудольф Штаммлер (1856-1938) опублікував книгу "Господарство і право", якою започаткував формування соціального напряму в економічній науці. Основними факторами соціально-економічного прогресу прихильники такої концепції вважали не явища економічного характеру, а право (пізніше державу), яке, на їхню думку, сприяє розвитку соціально гармонічної суспільної системи.

Рис. 8.5. Принципи експансії державного сектора за законом Вагнера

Представники соціального напряму визначали політичну економію суспільною наукою. Економічні категорії мають конкретний соціальний зміст і відбивають суспільні відносини. В той самий час, в основу суспільних процесів покладено явища ідеалістичного характеру.

Іншим представником "соціального напряму" був Рудольф Штольцман (1852-1930). Він дотримувався погляду, що виробництво є нейтральним у соціальному плані і не зв'язаним з конкретним суспільним ладом. Його основу він бачив у суспільному поділі праці, але розглядав останній як виключно технологічне явище. Метою капіталістичного виробництва є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім членам суспільства. Штольцман доводив, що окремі економічні категорії (вартість, зарплата, прибуток), є лише засобами для досягнення цього вищого морального принципу. Заробітна плата має забезпечувати нормальне достойне життя робітників, а прибуток - гідне існування капіталістам. Отже, сучасна економічна система може дати можливість усім верствам населення задовольнити свої життєві потреби.

"Соціальний напрям" активно захищав права приватної власності. її існування відповідає не лише інтересам індивіда, а й суспільства. Штольцман розділяв вартість на два елементи: заробітну плату і прибуток. Обидві частини мають конкретне функціональне призначення. Суть закону вартості полягає в тому, щоб забезпечити нормальне існування всіх членів суспільства, регулювати їх доходи.

Найважливіший висновок - ідеї старої та нової історичної школи мають виражений інституціональний характер, тобто визначають переваги суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль суспільних інституцій (права, моралі, ідеології, менталітету тощо), порівняно з економічними.