Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 9.7. Маржиналістські ідеї в Україні

Значний внесок у розвиток світової економічної науки зробили шведські вчені, представники стокгольмської школи. її засновником був Кнут Вікссель (1851-1926), який заклав основи теорії розподілу факторів виробництва, вчення про "недосконалу конкуренцію", теорію кредитно-грошового регулювання циклу, теорію ціни та інфляції у працях "Цінність, капітал і рента" (1893), "Дослідження в галузі суспільних фінансів" (1896), "Проценти на капітал і ціна товарів" (1898). Головну увагу К. Вікссель зосереджував на проблемі динаміки цін. Розкриваючи механізм руху цін, він дійшов висновку, що за умов "грошової економіки", коли товари вже не обмінюються на товари, а лише на гроші, закон ринку Сея не має сенсу. Грошовий попит не може відокремлюватися від товарної пропозиції і може збільшуватися за рахунок появи на ринку нових дорогоцінних металів. Отже, Віксель заперечив кількісну теорію грошей і відкинув ідею, що головною причиною зміни цін є зміна кількості грошей.

У теорії К. Вікселя важливе місце належить концепції кумулятивного процесу (тенденції до прискорення певного процесу). Аналіз кумулятивних процесів та дослідження проблем порушення економічної рівноваги дали можливість Вікселю створити теорію економічного циклу. Механізм циклічного розвитку господарської кон'юнктури він пов'язував із процесом нагромадження капіталу, коливанням норми процента.

Вікссель визначив необхідність втручання держави в механізм встановлення рівноваги, тобто він вперше використав принципи теорії граничної корисності для аналізу суспільного сектора. В праці "Дослідження в галузі суспільних фінансів" сформульовані принципи та процедури прийняття рішення і області фіскальної політики:

> основна частина бюджетних надходжень має бути від прямих податків на доходи та майно;

> рішення про доходи та витрати приймаються в комплексі і відображають суспільні переваги;

> важливу роль у досягненні соціальних результатів грає процедура прийняття рішення.

Таким чином, проблеми податків Вікссель розглядає з точки зору теорії граничної корисності в межах суспільного сектору.

Продовжив дослідження математичної школи Густав Кассель (1866-1945) - відомий шведський економіст, професор політичної економії і фінансів Стокгольмського університету. Він написав праці "Природа і необхідність процента" (1903), "Теорія соціальної економіки" (1870). Він розглядав економічні коливання й кризи як процеси, зумовлені явищами економічної історії. Кассель заперечував можливість побудови загальної теорії криз, вважаючи їх кон'юнктурним явищем.

Серед факторів, що визначають рух торговельно-промислового циклу, Кассель відокремлює норму процента. Висока норма процента зменшує вартість основного капіталу, а якщо вона тримається довго, то призводить до скорочення його виробництва, що породжує депресію. Г. Кассель в основному притримувався кількісної теорії грошей та теорії ціноутворення.

9.7. Маржиналістські ідеї в Україні

У 70-80-х роках XIX ст. українська політична економія починає сприймати ідеї маржиналізму. Українські економісти ведуть жваві дискусії з питань предмета політичної економії і "економіко", економічної природи категорій "цінність" і "гранична корисність", висуваючи часом оригінальні їх трактування.

Становлення і розвиток другого класичного стану, як і першого, в різних країнах відзначалися національною специфікою і відбивали її особливості. В Україні ця специфіка виявилась у тому, що, по-перше, класичний стан настав дещо пізніше порівняно із Західною Європою; по-друге, маржиналізм і неокласичний напрям в економічній теорії були менше поширені. Таке становлення супроводжувалося більш гострим протиборством з іншими теоріями (особливо марксизмом та історичною школою); по-третє, пошук консенсусу серед економістів виявився в оригінальних спробах поєднання теорій трудової вартості та граничної корисності, граничної продуктивності факторів виробництва Дж.Б. Кларка і М.І. Туган-Барановського, а також виникненні такого специфічного явища, як "легальний марксизм". Серед українських економістів - представників маржиналізму - виділяються, окрім ЄЄ Слуцького, професори Київського університету Д.І. Піхно (1853- 1913), О.Д. Білімович (1876-1963), професор Новоросійського університету P.M. Орженцький (1863-1923). Вони були не лише добре знайомі з економіко-математичними працями західних вчених, а й самі здійснили оригінальні дослідження, які справили значний вплив на розвиток світової економічної думки XX ст.

Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях Михайла Івановича Туган-Барановського (1865-1919). До основних його праць відносять: "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894), "Нариси з нової історії політичної економії та соціалізму" (1907), "Паперові гроші і війна" (1915), "Соціальні основи кооперації" (1916), "Паперові гроші і метал" (1917), "Звідки беруться гроші для війни" (1917), "Соціалізм як позитивне вчення" (1918). Він розробив психологічну теорію цінностей, в якій визначив вплив на величину вартості як об'єктивних факторів (витрат праці), так і суб'єктивних (корисності благ). Український економіст став фундатором сучасної інвестиційної теорії економічних циклів, в якій з'ясовує причини циклічності і економічних криз, їх періодичності і неминучості в ринковій економіці. За допомогою схем відтворення М.І. Туган-Барановський довів можливість розширення суспільного виробництва за одночасного скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між сукупною пропозицією і сукупним попитом. Теорія кон'юнктури М.І. Туган-Барановського лягла в основу вчення про циклічність економічного розвитку та "довгі хвилі кон'юнктури" М.Кондратьєва. М.І. Туган-Барановський розробив соціальну теорію розподілу. Він став одним із засновників кооперативної теорії. Виникнення кооперації він пов'язує з впливом соціалістичних ідей.

У 90-х роках XIX ст. маржиналізм не набув широкого розповсюдження в Україні, а більшість теоретиків сповідували принципи або класичної політекономії, або марксистського економічного вчення. В цей час в основі більшості університетських курсів політичної економії знаходилась теорія цінності К. Маркса.

Проте вже наприкінці 90-х років XIX ст., а особливо на початку наступного, більшість українських дослідників почали схилятись до принципів неокласичної теорії, яка розвивалась на ґрунті маржиналізму. Це пояснювалось тим, що вони усвідомили кризовий стан класичної політекономії і намагались знайти правильні відповіді в теорії "економіко". Поступово відбувалась зміна усіх уявлень і понять, яка складалась протягом сотень років. За цих умов широко розповсюдилась суб'єктивно-психологічна концепція так званої "Київської" економічної школи, яку започаткував М. Бунге. Предметом політекономії М. Бунге вважав вивчення людських потреб, не зводячи їх до суто матеріальних і особистих. Він відстоював приватновласницько-ринкову модель економічного розвитку.

Наступником М. Бунге на рубежі двох століть став Дмитро Піхно (1853-1913), теж професор політичної економії Київського університету. В працях Д. Піхно "Закон попиту і пропозиції: до теорії цінності" (1886), "Основи політичної економії" (1890) та ін. розвивалось уявлення про обмін і споживання як основні сфери економічних досліджень, про корисність речей як джерело і мірило цінності і ціни, основні засади попиту та пропозиції. Він досліджував роль потреб у формування попиту, їх конкретні форми, класифікуючи їх за родами та видами.

Однак, найвідомішими представниками суб'єктивно-психологічного напряму в економічних дослідженнях в Україні на початку XX ст. стали Р. Орженцький і О. Білімович.

Роман Орженцький (1863-1923) ґрунтовно виклав і проаналізував теорію граничної корисності фундатора "австрійської" економічної школи К.Менгера. Він ввів у науковий оборот поняття "об'єктивна оцінка ціни", або "розцінки" і визначив її максимальне та мінімальне значення, критерії поділу благ на споживчі та продуктивні. Р.Орженцький прийшов до висновку, що цінність і ціна формуються не на особистих, а на суспільних оцінках корисності благ.

Олександр Білімович (1876-1963) обґрунтовує психологічну теорію цінності, пов'язує останню з потребами, з яких виводить величину господарської цінності блага, і пропонує власну їх класифікацію.

Найвизначнішим українським представником "математичного" напряму економічних досліджень став вчений із світовим ім'ям, економіст, математик і статистик, професор Київського університету і Київського комерційного інституту Євген Євгенович Слуцький (1880- 1948). Його твір "Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу" (1912) був тривалий час найкращим посібником з математичної статистики. Він став фундатором сучасної математичної теорії споживання, яка відкрила принципово новий напрям економічних досліджень. Слуцький виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму і запропонував способи обчислення її параметрів. Він розробив математичні методи, які дозволяють досліджувати величини функції корисності і функції попиту залежно від руху цін і зміни доходів споживача.

Уже в 30-ті роки XX ст. праця "До теорії збалансованого бюджету споживача" здобула високу оцінку зарубіжних економістів, зокрема Р. Аллена і Дж. Хікса. Ідеї Є. Слуцького лягли в основу книжки Дж. Хікса "Вартість і капітал" (1939). У ній Хікс високо оцінює наукові розробки Є. Слуцького й наголошує, що він був першим економістом, котрий зробив значний крок вперед. У праці "До теорії збалансованого бюджету споживача" Слуцький започаткував якісно новий етап у розвитку теорії попиту, визначив принципово нові підходи до розв'язання проблем зв'язку між ціною, попитом та функцією корисності.

У 1926 р. Є. Слуцький висунув нову тоді теорію границь стохастичних функцій, на підставі якої побудував математичну теорію циклів, що виникають з випадкових причин (статті про це опублікував 1937 р. в американському журналі "Econometrica"). Хоча Хікс і дізнався про статтю Слуцького тільки тоді, коли основні ідеї його власної праці були опубліковані в журналі "Economica" (1934), це не завадило йому визнати, що "теорія, яку буде викладено в цьому і двох наступних розділах (праці "Вартість і капітал"), належить, по суті, Слуцькому...". Про величезний вплив праць Є. Слуцького на розвиток економічної науки і, зокрема, економетрики писав Р. Аллен. Ще у 1936 році він опублікував працю, присвячену Слуцькому, в якій дав високу оцінку його теорії поведінки споживача. У 1950 р. Аллен в журналі "Економетрика" опублікував нову статтю, присвячену Слуцькому. Він писав, що праці Слуцького мали великий і сталий вплив на розвиток економетрики у двох важливих напрямах: теорії поведінки споживачів і аналізі часових рядів. Високо оцінюють економісти і внесок Слуцького в розробку основ праксеології в "Етюді до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки", який було опубліковано українською і німецькою мовами. Слуцький уперше в світовій літературі поставив питання про необхідність формування особливої науки - праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов.

Ідеї Є. Слуцького, з дещо модернізованим математичним апаратом, широко використані у творах зарубіжних економістів Р.Аллена, Дж. Хікса, Хауттакера, Дебре, Ерроу та інших. Підсумовуючи цей короткий огляд розвитку політичної економії в Україні, слід ще раз наголосити на його певних особливостях. Українські вчені не тільки запозичували економічні ідеї, теорії західних економістів і розвивали їх з урахуванням соціально-економічних особливостей розвитку України, а й створювали наукові теорії, які стали надбанням світової економічної думки.

Отже, Слуцький став фундатором сучасної математичної теорії споживання, яка відкрила принципово новий напрям економічних досліджень. Він виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму і запропонував способи обчислення її параметрів, а також розробив математичні методи, які дозволяють досліджувати величини функції корисності і функції попиту залежно від руху цін і зміни доходів споживача.