Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 12.7. Міждисциплінарна інтервенція і асиміляція в сучасній економічній теорії

Для економічної теорії останньої третини XX ст. була характерна тенденція "вторгнення" в сфери суспільного життя, які знаходяться за межами економіки. Об'єктом такої "інтервенції" стала, перш за все, політика. На початку 50-х років XX ст. шотландський економіст Дункан Блек (1908-1991) зробив спробу використати інструментарій економічної науки для аналізу політичних процесів. У той самий період американський економіст Кеннет Ерроу (1921) сформував теорію суспільного вибору. На початку 60-х років XX ст. американським економістом Джеймсом Бюкененом (1919) були сформовані положення теорії конституційного вибору, за яку він у 1986 році отримав Нобелівську премію. Бюкенен розглядає суспільну систему як договірну (контрактантну), функціонування якої охоплює дві стадії. Вчений вивчає застосування економічних методів до сфер, які традиційно відносилися до політології. Основними категоріями його аналізу є індивіди, здатні приймати раціональні рішення, які сприяють зиску суспільства взагалі. Теорія суспільного вибору демонструє, як поводження індивідуальних осіб у їх різноманітних політичних ролях може вплинути на стан суспільства як політичного органу в цілому.

У 70-ті роки XX ст. у Виржинській школі, створеній Бюкененом, набула самостійності теорія політичної ренти, основоположником якої став Гордон Таллок (1922). Політична рента - це додаткові доходи, отримані шляхом тиску на владу або купівлю влади. Г.Таллок показав, що політична рента викликає не лише перерозподіл доходів між економічними суб'єктами, але й зниження виробничого потенціалу суспільства. Згідно з теорією політичного ділового циклу, періодичні демократичні вибори породжують циклічні коливання в економіці.

Методи економічного аналізу та категорії економіки останнім часом стали широко використовуватися в політології, історії, соціології, антропології, правознавстві та інших суспільних дисциплінах. Така тенденція отримала назву економічного імперіалізму. Провідною фігурою економічного імперіалізму став американський вчений Гері Беккер (1930), який отримав Нобелівську премію з економіки "за розширення області застосування мікроекономічного аналізу до широкого кола проблем поведінки та взаємодії людини, включаючи поведінку в поза-ринковій сфері". Беккер стверджує, що економічний підхід є всеохоплюючим і може застосовуватися до поведінки людини в абсолютно будь-якій сфері.

У центрі уваги його наукового підходу є розгляд будь-якого соціального явища й сфери громадського життя в плані застосування економічного аналізу. Першою спробою втілення цього принципу було дослідження проблем расової дискримінації в аспекті її впливу на ринок праці, здійснене в його докторській дисертації, яка була покладена в основу монографії "Економіка дискримінації" (1957). Були висвітлені різні сторони дискримінації з метою визначення збитків, завданих суспільству через таку політику.

Наступною сферою свого дослідження Г.Беккер обрав економічний аналіз злочинності й покарання, викладений у статті "Злочин і покарання: економічний підхід" (1968). Г.Беккер був першим, хто спробував застосувати економічні поняття витрат і прибутку до розуміння поведінки порушників закону.

Г.Беккер створив загальну теорію формування людського капіталу, за якою він доводив доцільність великих вкладень капіталу як приватного, так і на державному рівні у "людський фактор". Вчений переконливо показав, що значні витрати на освіту й підготовку майбутніх фахівців, на підтримку на належному рівні кадрів, рівноцінні за своєю віддачею інвестиціям у створення і придбання нового обладнання і технологій, що забезпечать у майбутньому ще більші прибутки як приватному бізнесу, так і всьому суспільству.

Беккеровська "нова економічна теорія сім'ї" розглядає сім'ю як виробничу одиницю, яка включає декілька осіб, що приймають рішення. Таким чином, Г.Беккер відкрив для економістів нову галузь дослідження, розширивши границі економічної науки.

Використання в економічній науці ідей біології та генетики отримало назву еволюційної економіки і було обгрунтовано в праці американських економістів Річарда Нельсона (1930) та Сіднея Уінтера (1935) "Еволюційна теорія економічних змін". Еволюційна теорія пояснює необхідність творчої асиміляції економічною наукою ідей, які були визначені і отримали свій розвиток в інших галузях знань. Еволюційна економіка Нельсона і Уінтера претендує на нове трактування мікроекономічних процесів. У той самий час наприкінці 90-х років XX ст. з'явилися тенденції щодо формування поряд з цим еволюційною мікроекономікою еволюційної макроекономіки, яка б розглядала "природний відбір" споріднених макросуб'єктів.

12.8. Інтегративна юриспруденція та її розвиток

Серед найважливіших чинників, що зумовило виникнення у ХХ ст. інтегративної юриспруденції як одного з перспективних напрямів розвитку правової науки, слід виокремити:

- по-перше, те, що розвиток правової науки досяг рівня, коли домінуючою її тенденцією стає спеціалізація та диференціація юридичних знань. За цих умов кожний напрямок юридичних досліджень набуває певної концептуальної завершеності - власні обгрунтування, понятійну логіку та критерії істинності, що спричиняє критичне розмежування та ворожнечу між різними школами правової думки;

- по-друге, така роздробленість правознавства привела до нехтування основоположними правовими категоріями;

- по-третє, під впливом результатів новітніх пошуків у різних галузях науки істотно змінилася методологічна ситуація - плюралізм у методології, який прийшов на зміну однополісному баченню соціальної дійсності, передбачає можливість та доцільність різноаспектних вимірів права.

Засновником інтегративної юриспруденції є Джером Холл (1901- 1992), який спробував поєднати окремі елементи теорії природного права (вчення про моральну цінність), позитивізму та соціологічної школи права (умови виникнення і розуміння права, процес його функціонування). Інтегративне розуміння права є наслідком теоретичного пізнання та практичного освоєння соціально-правової дійсності, яке базується на комплексному використанні досягнень різних шкіл права.

На плюралістичному фундаменті нової методології юриспруденції, яка покликана забезпечити багатоаспектність підходів у досягненні істини наполягав видатний український правознавець Богдан Кістяківський (1868-1920). На його думку, різноманітність чинників, що зумовлюють існування права передбачають необхідність застосування різних наукових методів. Б.Кістяківський був прихильником теорії правового самовизначення держави. Він ототожнював правову і конституційну державу.

Рух до цілісного сприйняття права здійснюється і в російській політико-правовій думці під назвою "синтетичної точки зору в юридичних теоріях". Критикуючи односторонню послідовність будь-якої юридичної концепції, Олександр Семенович Ященко (1877-1934) констатує їх відмінність у питанні про природу права.