Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - Визначення ціни та обсягу виробництва.

Визначення ціни та обсягу виробництва.

Абсолютна, або чиста монополія існує, коли одна фірма є єдиним виробником продукту, що не має близьких замінників. Поява у галузі конкурентних фірм заблокована, отже, ця фірма являє собою галузь. Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в унікальному становищі. Коли монополіст вирішує підвищите ціну продукту, йому нема чого турбуватися про конкурентів, які, знизивши ціну, можуть захопити більшу частину ринку. Монополіст тримає ринок у своїй владі та повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу.

Але це не означає, що монополіст може призначати ціну, яку він захоче. Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як параметри ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною у процесі прийняття підприємством економічного рішення. Володіючи такими даними, монополіст повинен прийняти рішення про обсяги виробництва і продажу.

Крива попиту монополіста, як і будь-якого продавця, який діє в умовах недосконалої конкуренції, є спадна, оскільки монополіст мусить знижувати ціну, щоб збільшити продаж. Унаслідок цього граничний дохід монополіста менший за ціну (середній виторг) за кожного обсягу продукції, окрім першого.

Згадайте із розділу 12 (табл. 12.1), що зі зниженням ціни на еластичному відрізку кривої попиту валовий дохід (ВД) зростає спадним темпом. Кожна продана додаткова одиниця продукту приєднуватиме до валового доходу (ВД) свою ціну мінус сума зниження ціни, за якою можна продати всі попередні одиниці продукції. Граничний дохід (ГД) буде додатнім. Коли ВД досягає максимуму, то ГД дорівнює нулю, а при переміщенні вниз по нееластичному відрізку кривої попиту ВД зменшується, а отже, ГД стає від'ємним. Тому монополіст, як і будь-який інший продавець, за умов недосконалої конкуренції ніколи не знижуватиме ціну на нееластичному відрізку кривої попиту, бо це означало б зменшення валового доходу і збільшення витрат виробництва, а значить — зменшення прибутків.

За монопольних умов монопольна ціна Цм визначається попитом 77 споживачів, співпадаючи з ним, тобто крива П=Цм, Нагадаємо, що підприємство отримує максимальний економічний прибуток у тому випадку, коли рівень граничного доходу реалізації продукції (ГД) дорівнює рівню граничних витрат (ГВ) на її виробництво. На рис. 15.3 точка А відповідає положенню, коли криві ГД і ГВ перетинаються, що вказує на такий рівень продукції Об₂, за якого максимальний прибуток графічно дорівнює заштрихованій ділянці Ц₂БВС.

Необхідно довести, що Об2 — оптимальний рівень виробництва продукції, який сприяє максимізації прибутку. Якщо обсяг продукції збільшується до значення Об₁, величина граничних витрат перевищує значення граничного доходу. Монополісту доведеться знизити ціну до Ц₁, яка є нижчою за Ц₂ за обсягу виробництва Об₂ Це спричинить зростання обсягу продажу понад той рівень, за якого прибуток максимізується. За цього обсягу виробництва загальний економічний прибуток, який знаходимо як добуток прибутку на одиницю продукції (Ц — СВВ) та обсягу виробництва (Об), буде менший за максимальний, оскільки граничні витрати перевищують граничний дохід. Цей висновок прийнятний для всіх значень продукції, що перевищують рівень Об₂ (Об₁, Об₀). Коли обсяг виробництва знижується до Об₃, то підприємство не вироблятиме деякі одиниці продукції, для яких граничний дохід перевищує граничні витрати (ГД > ГВ). Загальний економічний прибуток буде менший за максимальний. Таким чином, максимальний економічний прибуток в умовах монополізації підприємство може отримати за умови, що ГД = ГВ і рівень виробництва продукції відповідає значенню Об₂.

Для ринку з чистою монополією не застосовується поняття кривої пропозиції. Монополіст зрівнює граничний дохід з граничними витратами, але для нього граничний дохід є менший за ціну, тому для чистого монополіста немає єдиної ціни із рівнем виробництва, який максимізує прибуток, отже, немає кривої пропозиції.

Суспільні втрати монопольної влади. Монопольна діяльність має цілу низку негативних наслідків. Передусім елімінується дія закону найменших витрат: за максимізації прибутку в умовах монополії рівень середніх витрат на одиницю продукції перевищуватиме рівень максимально мінімальних (значення В порівняно з М на рис. 15.3). До того ж, максимальний рівень прибутку досягається при значенні Об₂, яке менше значення рівня продукції Об₀ за повної конкуренції і збігається із значенням мінімальних середніх витрат. Тобто за умов монополії максимізація прибутку досягається за нижчого обсягу виробництва і більших витрат.

І, нарешті, на відміну від виробництва в умовах повної конкуренції, коли завдяки довгостроковому інвестуванню ціна товару збігається з мінімальними витратами на його виробництво Ц₀, в умовах монополії реалізація товару можлива за знач¬но вищого рівня ціни Ц₂, що забезпечує підприємству економічний прибуток, значення якого перевищує рівень нормального.

Бар'єри для вступу до галузі дають монополістові змогу отримати економічні прибутки навіть у довгостроковому періоді. Заслуговує уваги, однак, те, що: монополіст не призначає найвищу ціну, яку тільки можна; максимальний сукупний прибуток, якого прагне монополіст, рідко співпадає з максимальним прибутком на одиницю продукції; високі витрати і слабкий попит можуть завадити монополістові отримати будь-який прибуток взагалі, і монополіст, як ми вже знаємо, намагатиметься уникнути нееластичності попиту.

За однакових витрат для чистого монополіста буде вигідніше, ніж для конкурентного продавця, обмежити обсяг виробництва і підвищити ціну. Це обмеження обсягу виробництва зумовлює нераціональне використання ресурсів, про що свідчить той факт, що ціна перевищує граничні витрати на монополізованих ринках. Однак витрати монополістів і конкурентних виробників можуть бути неоднакові. З одного боку, завдяки ефектові масштабу можуть зменшитися витрати на одиницю продукції для монополістів, але не для конкурентів. З другого боку, факти свідчать, що неспроможність виготовляти з найменш дорогою комбінацією впроваджуваних ресурсів більш властива монополістам, ніж конкурентним фірмам, і що монополісти можуть дозволити собі значні затрати, щоб зберегти надані державою монопольні привілеї.

Серед економістів немає єдності щодо того, наскільки чиста монополія сприяє науково-технічному прогресу. Одні з них вважають, що чиста монополія прогресивніша за чисту конкуренцію, бо її здатність реалізувати економічні прибутки забезпечує фінансування науково-дослідних робіт. Інші, однак, доводять, що відсутність конкурентних фірм і бажання повністю використати своє наявне устаткування не заохочують монополіста до нововведень.

Підприємницька монополія сприяє нерівності розподілу доходів. Завдяки своїй ринковій владі монополісти призначають ціну вищу, ніж це зробило б чисто конкурентне підприємство з такими ж витратами. Монополісти фактично можуть обкладати "приватним податком91 споживачів і таким чином отримувати значні економічні прибутки. Слід зазначити, що ці монопольні прибутки не дуже поширені, оскільки власність на акціонерний капітал сконцентрована в основному в руках групи осіб з найвищими доходами. Власники монопольних підприємств намагаються збагатитися за рахунок решти суспільства.

Монополіст може збільшувати свої прибутки, займаючись дискримінацією. Досі припускалося, що монополіст призначає єдину ціну для всіх покупців. Але за певних умов він може скористатися своїм становищем на ринку повніше і збільшити прибутки, встановивши різні ціни для різних покупців.

Таким чином, продавець займається ціновою дискримінацією. Цінова дискримінація має місце, коли товар продається не за однаковою ціною і цінові відмінності не виправдовуються різницею у витратах.

Можливість проводити цінову дискримінацію не є легкодоступною для всіх продавців. Цінова дискримінація передусім здійснюється тоді, коли продавець — монополіст, або принаймні володіє певною монопольною владою, тобто спроможний контролювати виробництво і ціноутворення.

Продавець також повинен мати змогу поділяти покупців на окремі групи, кожна з яких має різну готовність або спроможність платити за товар. Цей поділ покупців, як правило, ґрунтується на різній еластичності попиту. І, нарешті, покупець не може перепродавати товар або послугу. Якщо ті, хто купує на ділянці ринку з низькими цінами, зможуть легко перепродати на ділянці ринку з високими цінами, одержане в результаті зниження пропозиції збільшить ціну на ділянці ринку з високими цінами. Політика цінової дискримінації, таким чином, буде підірвана. Це напевне означає, що сфера послуг, наприклад, транспортні або юридичні та медичні послуги, особливо чутливі до цінової дискримінації.