Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - 4.2 Система цін

Схема кругообігу демонструє взаємозв'язок учасників розподілу ресурсів. Сотні тисяч фірм виробляють мільйони різноманітних товарів та послуг для мільйонів домогосподарств. Домогосподарства постачають працю, капітал і землю діловому сектору (фірмам). Складні потоки товарів-напівфабрикатів мають місце всередині сектора підприємства. Усі ці потоки потребують раціонального використання обмежених ресурсів. Як же координуються усі ці дії? Чи не призведе заплутаність у розподілі ресурсів до хаосу й анархії? У ринковій економіці саме система цін відіграє вагому роль у вирішенні цих проблем.

Під системою цін треба розуміти систему порівняльних, а не грошових цін. Грошова ціна - ціна, яка виражена в грошових одиницях (гривні, долари, євро і т.д.). Порівняльна ціна - це ціна, яка виражена в одиницях інших товарів.

Грошова одиниця, взята сама по собі, не має ніякого значення в розподіленні ресурсів, бо вона не дає необхідної інформації про те, які товари та послуги "дешеві", а які "дорогі". Що означає "дешевий" або "дорогий"? Чи є сира нафта дешевою або дорогою за ціною 160 доларів за барель? Дорогий чи дешевий кольоровий телевізор за грошової ціни 1000 гривень? А батон білого хліба за ціною 4,20 гривні? Ми не можемо відповісти на це запитання до тих пір, доки не узнаємо, як ці ціни відносяться до цін інших товарів. Наприклад, сира нафта є дешевою за ціною 160 доларів за барель за умови, що інше паливо такої самої енергійної цінності коштує 250 доларів. Кольоровий телевізор є дорогим за ціною 1000 гривень за умови, що мінімальна заробітна плата дорівнює 900 гривням. Батон білого хліба дорогий за ціною 4,20 гривні, якщо мінімальний розмір пенсії не перевищує 800 гривень.

Система цін перебуває в постійному русі. Порівняльні ціни постійно змінюються і можуть рухатися в напрямі, зворотному загальному рівню грошових цін. Навіть коли грошові ціни в цілому зростають, то деякі порівняльні ціни падають. Деякі грошові ціни зростають швидше, ніж інші, а деякі - повільніше. Одні грошові ціни навіть знижуються, в той час як інші зростають. Наприклад, у 70-ті роки XX ст. в більшості країн грошова ціна на нафту зростала набагато швидше, ніж ціни на інші товари. її порівняльна ціна, таким чином, протягом цього періоду помітно зросла. У 80-х роках XX ст. ціни на нафту залишалися стабільними або падали, коли ціни на інші товари в цей час зростали, порівняльна ціна, таким чином, знизилася. Ціни на нові автомобілі на світовому ринку приблизно подвоїлися протягом останніх двадцяти років, в той час як грошові ціни потроїлися. Хоча грошова ціна на автомобіль зросла, їхня порівняльна ціна знизилася. Як показують ці приклади, порівняльна ціна певного товару може знижуватися, незважаючи на зростання його грошової ціни. Зміни в порівняльних цінах є важливими знаками для суб'єктів господарчої діяльності. Падіння порівняльної ціни на автомобілі, наприклад, підказує споживачам, що автомобіль став "кращою покупкою".

Принцип заміщення (субституції)

Споживачі можуть використовувати свої доходи різноманітними засобами. Виробник може вибирати що і як виробляти. Споживачі і виробники заміщують або обмінюють одні товари на інші із зміною порівняльних цін. Принцип заміщення (субституції) припускає, що практично не існує незамінного товару. Звичайно, користувачі мають можливість замінювати один товар на інший зі зміною порівняльних цін.

Практично жоден товар не захищений від конкуренції з товарами-замінниками (товарами-субститутами). Наприклад, алюміній конкурує зі сталлю. Чартерні рейси на літаках конкурують з повітряними перевезениями першого класу; кабельне телебачення конкурує з кінотеатрами; природний газ - з електрикою. Єдині товари, які не можна замінити, це вода, сіль і деякі види життєвоважливих ліків.

Хоча всі товари можна замінити, проте це не означає, що заміна буде рівнозначною. Наприклад, невеличкий автомобіль "Форд" - слушна заміна компактному "Шевроле", але він явно не підходить для лімузина "Каділак". Невеличкий "Форд" також навряд чи замінить яхту або приватний літак. Громадський транспорт - нерівноцінна заміна приватного автомобіля в багатомільйонному місті. Літак марки ДС-10 - добра заміна Боїнгу-747, тоді як океанський лайнер далеко не зовсім може замінити міжконтинентальний аеробус.

Таким чином, принцип заміщення говорить про те, що одні товари можуть заміщуватися на інші в міру зниження порівняльних цін. Зміни в порівняльних цінах сигналізують споживачам про необхідність замінювати товари. Зростання порівняльних цін на товари змушує суб'єктів господарчої діяльності шукати їм заміну. Якщо ціна одного товару зростає порівняно з цінами його замінників, то в споживачів виникає потреба перейти на дешевші товари. У господарчому житті суспільства принцип заміщення діє постійно. Так, зниження порівняльних цін на енергоносії спонукає до зростання обсягів продажу автомобілів. Зниження порівняльної ціни на авіабілети дало можливість деяким туристам відмовитися від міжнародних автобусів. Завдяки появі мережі ресторанів "МакДональдс" багато родин перешли від домашнього харчування до більш частого відвідування цих кафе.

4.3 Право власності

Визначення права власності

Право власності - це дозволені суспільством відносини між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням товарів та послуг і стосуються їхнього використання. Відносини власності випливають з обмеженості ресурсів, оскільки без певної передумови про обмеженість немає сенсу говорити про власність (якщо всі товари були б доступні кожному, то ніякої власності не було). Право власності впливає на засіб використання покупцями і продавцями інформації про порівняльні ціни.

Основні елементи відносин власності

До основних елементів відносин власності належать:

1) об'єкт власності (товари та послуги, підприємство, квартира та ін.);

2) суб'єкт власності (людина, представники держави, фірма, трудовий колектив, акціонер та ін.).

Відносини власності охоплюють такі процеси:

1) присвоєння - відчуження об'єкта власності одним суб'єктом від інших суб'єктів;

2) користування - фактичне застосування товару чи послуги залежно від її призначення;

3) володіння - неповне або часткове присвоєння (кредит або оренда);

4) розпорядження - прийняття рішень володарем або іншою особою з приводу функціонування об'єкта власності.

Форми власності

Існують такі основні форми власності:

1) приватна;

2) державна;

3) колективна або акціонерна.

Право приватної власності припускає, що господарі будуть використовувати свою власність з максимальною вигодою для себе.

У країнах з ринковою економікою (СІЛА, Велика Британія, Японія, Німеччина та ін.) основна частка власності належить приватним особам, і власники ефективно використовують свої права. Правова система країни захищає власників від крадіжок, зловмисників, несанкціонованого використання ким-небудь їхньої власності та чітко визначає, хто має право володіти нею. Правова система також накладає обмеження на використання приватної власності. Наприклад, власники хімічних заводів не мають права скидати токсичні відходи в ріки або муніципальні водопостачальні системи; власники магазинів у житлових кварталах повинні закривати свої магазини в передбачену годину; власники квартир повинні дотримуватися договірних зобов'язань, постанов та норм, прийнятих у суспільстві; власник автомобіля не має права їхати в місті чи іншому населеному пункті зі швидкістю більше ніж 60 км на годину.

Рішення та дії приватних власників, як правило, "спрямовуються" становищем або змінами порівняльних цін. Так, власник нафтопереробного заводу, аналізуючи стан порівняльних цін, визначатиме, що йому виробляти: бензин, моторне масло чи гас. Власник вантажівки орієнтуватиметься на порівняльні ціни, щоб визначити сферу його використання: перевозити меблі чи овочі.

У соціалістичних суспільствах (колишній СРСР, Куба, Північна Корея та ін.) власність належить державі. Фабрики, заводи і земля є власністю держави. Планувальні організації і директори заводів, які розподіляють державні ресурси, фактично не володіють ними. У такій системі практично немає стимулів до використання ресурсів з максимальною віддачею, оскільки особиста винагорода не зв'язана безпосередньо з найкращим використанням державних ресурсів.

Акціонерна форма власності найбільш досконала. її перевага в тому, що вона може бути і приватною, і державною. У розвинутих країнах (СІЛА, Німеччині, Канаді, Японії і т.д.), якщо виключити сільське господарство і дрібний бізнес, то акціонерна форма власності стала загальною.