В умовах розвитку нових форм господарювання виникає необхідність набуття та постійного оновлення економічних знань, що потребує вивчення основ економічної теорії.

У підручнику викладено систематичний курс економічної теорії, який розглядає економічні категорії, закономірності та процеси на рівні мікро- і макроекономіки, а також міжнародних економічних відносин. При написанні підручника автори використали наукові досягнення відомих представників різних економічних напрямів, досвід викладання цієї навчальної дисципліни в юридичній академії та опубліковану навчальну літературу, у підручнику подано особливості розвитку перехідної економіки України. При цьому важливе місце посідають питання правового регулювання нових економічних явищ і процесів в умовах становлення ринкових відносин, а також появи негативних явищ — кризи, інфляції, різкого зниження попиту населення, криміналізації і загострення загроз економічній безпеці держави.

У цих умовах у населення з'явилася потреба певного самостійного тлумачення шляхів поліпшення свого економічного життя, реформування економіки країни. Усі готові дати рецепти щодо лікування старих та формування нових економічних і правових відносин. Але слід пам'ятати, що для цього потрібно наукове обгрунтування моделей і тенденцій економічного розвитку. Це можливо зробити тільки на професійному рівні, спираючись на наукові знання економічної теорії як науки і навчальної дисципліни. Це видання дасть можливість читачеві зрозуміти основні поняття та закономірності побудови в Україні нової економічної системи — соціально орієнтованої ринкової економіки. При цьому автори курсу основ економічної теорії склали таку його структуру, яка дозволить з'ясувати взаємозв'язок економіки і права, теорії і практики економічного розвитку.

Розділ І. ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Глава 1. Економічна теорія як наука та навчальна дисципліна

§ 1. Предмет курсу "Основи економічної теорії"

Економічна теорія — багатопланова суспільна теоретична наука, яка послідовно протягом всього свого існування набула цілісної системи наукових поглядів та уявлень про економічне життя суспільства, закономірності розвитку народного господарства, його суб'єктів в умовах ринкових відносин. Економічна теорія, як і всі науки, має свої об'єкт дослідження та предмет вивчення, які в процесі розвитку господарської діяльності людини та суспільства постійно набувають нових характерних рис і особливостей. Людина виступає активним учасником і суб'єктом економічного життя суспільства, виробником матеріальних благ, які необхідні для задоволення її потреб та інтересів. Згодом виникають нові потреби, забезпечити які можна лише шляхом організації ефективної діяльності в рамках сім'ї, колективу, фірми, підприємства, галузі, регіону, країни або всього світу. Тому економічна теорія має складний предмет, що постійно формується та розвивається.

Існує багато визначень економічної науки та її предмета: економіка (IV—III ст. до н.е.) — це економічні погляди на мистецтво ведення домашнього господарства; політична економія (XVII—XX ст.) — наука, що вивчає економічні відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання; економіко (XIX—XX ст.) — наука про ефективне використання обмежених ресурсів з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини та суспільства. Сучасне розуміння терміна "економічна наука" охоплює визначення таких елементів ЇЇ предмета: господарська діяльність; закономірності розвитку економічних систем; відносини, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ; відносини власності та ринку; використання людьми рідкісних чи обмежених ресурсів для виробництва різних товарів і послуг та розподіл їх між членами суспільства з метою задоволення їхніх потреб; механізми розв'язання головних економічних проблем (що, як, для кого, скільки виробляти і здатність економічної системи до реформування) та ін. Визначення цих елементів предмета економічної теорії перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного і відображають різні сторони та проблеми економічного життя.

Предмет економічної теорії залежно від рівня дослідження економічних явищ і масштабу функціонування економіки має складну багатоярусну структуру (рис. 1).

Об'єктом вивчення економічної теорії на рівні мікроекономіки виступає окремий економічний суб'єкт — господарська діяльність людини, сім'ї, фірми, підприємства, яка є конкретною і доступною для сприйняття.

Об'єкт вивчення макроекономіки — національна економіка як єдине ціле. її предмет має комплексний, узагальнений, агрегований характер, потребує глибокого наукового дослідження та державного регулювання.

Економіка має галузі народного господарства, проміжні системи та комплекси (воєнно-промисловий, агропромисловий, енергетичний та ін.), які становлять мезоекономіку.

Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси також на рівні міжнародної економіки як системи світового господарства, міжнародних економічних відносин та зв'язків, тобто супермакроекономіку.

Усі ці рівні економіки є складовими економічної теорії, перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного та сприяють вивченню її предмета.

Економічну теорію залежно від сфери застосування поділяють на позитивну і нормативну. Позитивна економічна теорія пізнає та прогнозує об'єктивні економічні явища, формує цілісну систему наукових поглядів, гіпотез та концепцій. Економічна теорія як навчальна дисципліна взагалі має позитивний характер. Вчений-економіст, досліджуючи факти господарського життя, констатує стан економіки, формулює характерні риси, пояснює їх природу та зміст, робить висновки про майбутнє її розвитку.

Нормативна економічна теорія — це наука про раціональну поведінку людей і діяльність економічних інститутів. Вона покликана відповідати на запитання про те, що слід робити, що має бути, як діяти, щоб досягти бажаних кінцевих результатів, що треба мати.

Економічна теорія як теоретична наука і навчальна дисципліна містить позитивні висновки й узагальнення, але практика господарювання, особливо на рівні макроекономіки, потребує конкретних рекомендацій, нормативних вказівок про те, як зменшити дефіцит державного бюджету, рівень інфляції, як подолати кризу та ін.

Обидва ці напрями застосування економічної теорії мають працювати ефективно і сприяти вивченню її предмета та формуванню у людини економічного мислення, ринкової економічної поведінки.

Економічне мислення у людини формується у процесі її діяльності як суб'єкта господарського життя і набуття знань про економічні поняття, явища та закони. Економічне мислення — це процес відображення, відтворення свідомості людей, їх економічних відносин у формі уявлень, понять, теорій або засвоєння людьми набутих суспільством економічних знань, перероблення інформації. Тому економічне мислення є двох типів: буденне та наукове.

Буденне економічне мислення — це мислення людини на рівні її життєвого досвіду, практики виробництва та споживання товарів. Як правило, воно має суб'єктивний, поверховий, однобічний характер і може супроводжуватися низькою результативністю. Таке мислення особливо неприпустиме для керівників макроекономіки.

Наукове економічне мислення — це мислення людини, яка опанувала набуті суспільством і економічною наукою знання та їх реалізацію на професійному рівні з використанням понятійного, категоріального апарату. Людина, яка має наукове мислення, пізнає всі ланки розвитку економіки, об'єктивно оцінює економічну дійсність і свідомо користується системою наукових економічних категорій, концепцій та законів.

Економічне мислення дає можливість суб'єктам економіки більш свідомо реалізовувати свої здібності, ціннісні орієнтири, ефективну економічну поведінку.

Економічна поведінка - це певні вчинки суб'єкта економіки, його діяння стосовно навколишнього середовища, реакція на конкретні цілі, цінності та завдання. Економічна поведінка суб'єктів ринкової економіки має керуватися відкритими економічною наукою принципами обмеженості (рідкісності) ресурсів, необмеженості потреб, альтернативності та свободи економічного вибору.

Розвиток економіки потребує ресурсів (матеріальних, людських, природних, інвестиційних), які мають властивість бути обмеженими, по-перше, природою або територією країни; по-друге, неможливістю їх відтворення; по-третє, зростанням кількості населення, виробництва товарів та послуг, необмеженим збільшенням різноманітності, кількості та рівнів потреб. Обмеженість ресурсів, постійна потреба в них для виробництва матеріальних благ та послуг зумовлюють необхідність вибору шляхів раціонального, результативного використання цих ресурсів, тобто досягнення ефективності. Економічна ефективність як мета діяльності потребує урахування зв'язку між кількістю рідкісних ресурсів, потрібних для виробництва (витрат), і отриманими результатами (випуском). Ефективність економічної діяльності має місце, коли витрати зменшуються або є незмінними при зростанні обсягу випуску потрібних матеріальних благ. Отже, характерною рисою економічної поведінки всіх суб'єктів господарського життя є їх діяльність щодо ефективного використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб.

Обмеженість ресурсів гостро відчувають людина та суспільство, бо економічні потреби постійно зростають. Економічна теорія вивчає потреби, які є рушійним мотивом діяльності людини щодо ліквідації нестатків у чомусь. Поняття потреби означає особливий психологічний стан людини, усвідомлення умов, необхідних для життя. Щоб жити, люди повинні виробляти матеріальні блага, обмінювати їх і задовольняти не тільки свої фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі, відпочинку тощо), а й потреби, обумовлені їх становищем у даному соціальному оточенні (в освіті, культурі, спорті та ін.).

Потреби класифікують на певні види залежно від критеріїв:

— за суб'єктом — індивідуальні, групові, колективні, суспільні;

— за об'єктом — матеріальні, духовні, культурні тощо;

— за сферою діяльності — у труді, відпочинку та ін.;

— за ступенем реалізації: абсолютні (зумовлені сучасним рівнем розвитку світової економіки), дійсні (які відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін);

— за значущістю — первинні (фізіологічні, потреби у безпеці та захищеності) і вторинні (інтелектуальні, соціальні).

Економічні потреби — це частина людських потреб, для задоволення яких необхідні виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг. Існування людини тісно пов'язано з задоволенням усіх потреб, але насамперед первинних, матеріальних (у їжі, воді, повітрі тощо). Економіка розвинутих країн створює економічний потенціал, що дає можливість задовольнити потреби вищого рівня (інтелектуальні), які є необмеженими.

Необмеженість економічних потреб означає, що їх неможливо повністю задовольнити, вони мають здатність збільшуватися і відтворюватися. Потреби тісно пов'язані з економічним інтересом, який виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета. Економічні інтереси виявляються у цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

Людина (фірма, держава) не може мати все, що забажає, вона має вибирати з існуючих можливостей та приймати рішення про витрати рідкісних ресурсів для задоволення певної потреби. Наприклад, економіка не може збільшити виробництво якогось конкретного блага, якщо не відмовиться від іншого. Тому розвиток економіки пов'язаний з вибором найраціональнішого використання рідкісних ресурсів та задоволення потреб.

Альтернатива — це вибір одного рішення (варіанта) з двох можливих, що виключають один одного. Альтернативний вибір в економіці має супроводжуватись ефективністю виробництва та зростанням рівня задоволення потреб. Наприклад, розвиток економіки можна забезпечити, виробляючи з металу, як обмеженого ресурсу, гармати чи верстати. Якщо виробляти гармати, бракуватиме металу на виробництво верстатів. Тому уряд має зробити правильний альтернативний вибір між цими виробництвами. Оптимальний вибір забезпечить зростання вигоди та зниження витрат.

Альтернативність вибору супроводжується альтернативністю витрат, що пов'язані з втратою виробництва тих товарів, які можна було б виробити з використаних ресурсів.