Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Неокейнсіанство

Р.Харрод, Е.Хансен, Е.Домар, Д.Хамберг, У.Філієр акцентували увагу на кількісних залежностях розширеного відтворення або моделях економічної динаміки, економічного зростання. У більш широкому аспекті неокейнсіанська концепція динаміки включає теоретичне пояснення циклічних коливань та систему заходів антициклічного державного регулювання.

Розвиваючи теорію мультиплікатора, послідовники Дж.Кейнса висунули теорію акселератора, згідно з якою приріст доходу у певних випадках обумовлює приріст стимульованих інвестицій. На основі поєднання цих теорій розширене відтворення трактується не як соціально-економічний, а як техніко-економічний процес. Внаслідок виникли так звані неокейнсіанські моделі економічного зростання. Досягнення динамічної рівноваги та постійних темпів економічного зростання вважалося не автоматично можливим, а наслідком активного державного втручання в економіку.

Ортодоксальні, хрестоматійні кейнсіанці П.Самуельсон, Е.Хансен, Дж.Хікс спрямували зусилля на "примирення" макроекономі-ки Дж. Кейнса та мікротеорії неокласиків. Концепція "неокласичного синтезу" поєднала активну кейнсіанську державну політику з регулювання макропропорцій з розвитком максимальної приватної ініціативи на мікрорівні. Першою на шляху формування концепції синтезу стає розробка так званої "спрощеної моделі" Кейнса П.Самуельсоном (1915 р.н.). Відмовившись від аналізу фінансової сфери, спрощена модель визначила принципи формування національного доходу. Надалі модель доповнюється грошовими параметрами. Аналітичною розробкою цього напряму займалися Дж.Хікс (1904-1989 рр.) та Е.Хансен (1887-1976 рр.). Виникла схема доходів-витрат Хікса-Хансена, яка представила теорію Дж.Кейнса в якості окремого випадку концепції загальної рівноваги. Також було визначено, чому автоматичне досягнення повної зайнятості є неможливим. Таким чином, неокласична система, зберігаючи своє теоретичне значення, потребує і кейнсіанську теорію; а капіталістична економіка - кейнсіанську доктрину регулювання.

Посткейнсіанська теорія була сформована злиттям двох наукових напрямів англійського (лівого) посткейнсіанства з центром у Кембриджі (Дж.Робінсон, Н.Калдор, П.Сраффа, Л.Пазінетті) та американської групи економістів, представниками монетарного посткейнсіанства (Р.Клауер, А.Лейонхуфвуд, П.Девідсон, С.Вайнтрауб, Х.Мінскі). Монетарні посткейнсіанці виступають з різкою критикою кейнсіанської ортодоксії, як теорії рівноваги з неповною зайнятістю. Англійські посткейнсіанці відзначаються антимаржиналізмом, розробляють неорікардіанську теорію ціни і вартості на основі дослідження прямих матеріальних витрат. У галузі макротеорії посткейнсіанці наголошують на стимулюванні сукупного ефективного попиту, насамперед, за рахунок споживчих витрат. Ліві кейнсіанці обґрунтовують позицію соціального спрямування державних витрат: відмову від гіпертрофованих військових витрат та збільшення капіталовкладень у житлове будівництво, інфраструктуру, охорону здоров'я, освіту.

Кейнсіанська концепція, яка завоювала пріоритет в США, у повоєнний період домінує на Заході, настає "епоха кейнсіанства". Криза кейнсіанства, "друга криза економічної теорії" ХХ ст., виникає на поч. 70-х рр., коли стратегія бюджетних дефіцитів призвела до розкручування інфляції, а спроби стабілізації економіки національними заходами були зруйновані нестабільністю світового капіталістичного господарства.