Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ ФОРМ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

У сучасних умовах у результаті здійснюваних економічних перетворень в Україні утвердилась капіталістична система економічних відносин. В розвинутих країнах капіталізм пройшов декілька етапів свого розвитку. Тому природно виникає запитання: який саме капіталізм побудований в Україні? Відповідь на це запитання має кардинальне значення для визначення соціально-економічної природи існуючих тут відносин власності.

Аналіз статистичних даних показує, що на сьогодні в Україні сформувалася приблизно така структура організаційних форм господарської діяльності, яка характерна для більшості розвинутих капіталістичних країн. Про це можна судити, виходячи з таких статистичних даних. Наприклад, у США на сьогодні нараховується близько 16 млн так званих ділових одиниць або бізнесів. З них одиничних фірм приблизно 11 млн., партнерств - близько 1,6 млн і корпорацій - 3 млн.

За своєю сутністю більшість індивідуальних підприємств і партнерств представляють дрібнобуржуазний сектор. У США вони мають виторг менше 50 тис. дол за рік. Це трохи більше, ніж прожитковий мінімум так званих середньокласових сімей. Дані підприємства складають майже 70% всіх "ділових одиниць". Але зайнято в них невелика кількість працівників - близько 8%.

Домінуючим є корпоративний сектор. За соціально-економічною природою корпорації можна поділити на дві форми: немонополістичні корпорації і монополістичні корпорації. Цей сектор є провідним. У США на його частку припадає близько 19% від ділових одиниць, на які припадає майже 80% всіх доходів.

Немонополістичні корпорації - це невеликі акціонерні товариства. Вони нерідко виступають як сімейні фірми. В США, наприклад, приблизно три чверті корпорацій отримують надходження від продажів 500 тис. дол. за рік. Такий порівняно скромний дохід показує, що більшість корпорацій розпоряджаються капіталами, що відносяться до немонополістичної буржуазії. Вони хоч і відносяться до класу капіталістів, але привласнюють відносно невелику масу додаткової вартості. Це , як правило, представники сфери торгівлі та обслуговування.

Корпоративна монополістична власність представлена крупними монополістичними об'єднаннями. їх небагато, але вони посідають домінуюче становище в економіці. В США з 3 млн корпорацій лише 3 тис. з них - це монополії, але вони привласнюють 40% доходів від продажів. Отже, невеликий прошарок буржуазії, яка володіє цими корпораціями, складає монополістичну буржуазію.

Аналогічна структура підприємств за своєю соціально-економічною природою формується і в Україні. Так, на початок 2006 р. тут нараховувалось 1070,7 тис. зареєстрованих підприємств. З них акціонерні товариства становили 34571, в тому числі: корпорації - 798 і концерни - 397. Отже, на сьогодні корпоративна монополістична власність в Україні представлена 1195 підприємствами. Інші акціонерні товариства можна розглядати як немонополістичну корпоративну власність. Якщо від загальної чисельності підприємств відняти кількість акціонерних товариств, то отримаємо 1022,1 тис. Ці підприємства можна вважати дрібнобуржуазною власністю.

Таким чином, за своєю організаційно-економічною структурою в Україні формується приблизно таке економічне середовище, яке характерне для капіталістичної системи. Це одна з істотних рис, які характеризують сучасну природу розвитку національної економіки.

Однак зовнішня схожість організаційних структур виробництва ще не означає, що природа господарської діяльності за своїми соціально-економічними наслідками в розвинутих капіталістичних країнах і в Україні однакова. Як відомо, ядро економічної системи складають відносини власності. У розвинутих країнах сформувався плюралізм форм власності. Саме останній визначає поведінку кожного господарюючого суб'єкта і має своїм соціально-економічним наслідком як зростання національного багатства, так і підвищення народного добробуту. Підвищення доходів усіх членів суспільства перетворюється у вирішальний фактор нагромадження капіталу і прибутку.

Структура відносин власності в Україні за своєю економічною природою і соціально-економічною суттю ще далеко не така, щоб її можна було класифікувати як плюралізм форм власності. У результаті приватизації тут сформувався такий недержавний сектор, який став домінуючим в усіх галузях господарства (табл. 4.1)

Таблиця 4.1

Структура промислового виробництва в Україні за формами власності (у %)

З таблиці видно, що до широкого початку приватизації (1992 р.) в державному секторі економіки зосереджувалося 81,8% промислового виробництва. Така ситуація була характерною для централізовано-керованої економіки.

Корінним чином почала змінюватися ситуація в наступні роки. В 2005 р. частка державного сектора у промисловому виробництві становила 15,4%, в той час як недержавного - 84,6% (проти 18,2% у 1992 р.).

Наведені дані показують, що в національному господарстві України у сфері соціально-економічних відносин відбулися корінні зміни.

По-перше, здійснився перехід від монополії державної власності до утвердження недержавних форм власності, тобто фактично відбулася економічна революція, яка підірвала глибинні основи директивно-планової системи і заклала фундамент для широкого впровадження недержавних форм господарювання, а отже, і форм привласнення створюваних матеріальних і нематеріальних благ.

По-друге, в самій системі відносин власності установлюється органічне поєднання господарської діяльності крупних державних підприємств з дрібнотоварним виробництвом. Як відомо, дрібнотоварне господарство представлялось як таке, що породжує неминуче капіталізм, тому в марксистській літературі воно вважалось як антипод суспільним формам господарства. З позицій сучасної економічної думки можна дати оцінку соціально-економічної природи даних процесів наступним чином.

Насамперед, слід відмітити, що плюралізм форм господарювання об'єктивно обумовлений. У національній економіці високо розвинутих країн усуспільнення виробництва в різних секторах господарства неоднакове. Зберігаються стійкі розриви в технічному рівні на окремих підприємствах, галузях, регіонах, умовах праці. Це так звана технологічна багатоукладність сучасної економіки. Все це неминуче зумовлює різноманітність форм господарської діяльності, ускладнює структуру відносин власності.

По-третє, науково-технічному прогресу неминуче іманентне органічне поєднання крупного і дрібного виробництва, дрібнобуржуазної, корпоративної і державної форм власності. Звичайно, в умовах НТП нагромадження здійснюється у формі всезростаючої концентрації виробництва. Однак, при цьому неминуче породжується і децентралізація, тобто нагромадження втілює в собі два взаємозв'язані процеси - концентрацію і диференціацію. Усуспільнення виробництва в економічній літературі пов'язується переважно з концентрацією виробництва. Однак, при цьому упускається досить важливий момент, а саме те, що НТП не лише згортає, а навпаки, посилює диференціацію, відгалуження, а також виникнення нових підприємств і виробництв. В результаті відбувається диверсифікація форм господарської діяльності, структура виробництва перебудовується, ускладнюється, виникають нові, відносно самостійні ланки. Відкриваються нові можливості для дрібного виробництва та індивідуальної трудової діяльності. Все це не може не урізноманітнювати як суб'єктів власності, так і форм власності, а також об'єднувати їх в єдину економічну систему.

По-четверте, нагромадження виступає вирішальним чинником інтелектуалізації капіталу, в системі якого сформувався і успішно розвивається бізнес ділових послуг: обробка інформації на базі ЕОМ, програмне забезпечення, інжиніринг, консультативний бізнес. Така діяльність може успішно здійснюватись невеликими підприємствами. Крім того, сучасні індустріальні форми виробництва, впровадження інформаційних технологій, наукоємних виробництв пов'язане з функціонуванням венчурних підприємств. Це, як правило, невеликі підприємства, які здатні швидко реагувати на ті чи інші винаходи і оперативно перебудовувати виробничі потужності у відповідності з виправданим комерційним ризиком. Тому, як правило, крупні наукові центри, науково-дослідні установи та навчальні заклади мають низку своїх венчурних фірм, де проходять апробацію результати здійснюваних наукових досліджень. Наприклад, навколо Гарвардського університету діє близько 300 венчурних фірм, які швидко підхоплюють і впроваджують наукові відкриття та ідеї.

По-п'яте, дрібний бізнес закріплюється також там, де не вимагається крупносерійного виробництва. Тому крупні фірми, як правило, оточені дрібними обслуговуючими підприємствами і користуються пільгами та допомогою з боку крупних корпорацій.

Таким чином, у процесі становлення капіталістичних форм господарської діяльності було б неправильно зводити нагромадження капіталу до однієї моделі, яка характеризується пануванням монополій. У сучасних капіталістичних країнах, в тому числі і найбільш розвинутих, існує низка форм приватної власності, а отже і різних форм господарювання, що й визначає неодноманітну соціально-економічну структуру національного капіталу і його нагромадження.

Другий аспект даного питання полягає в такому: донедавна в економічній літературі приватна і суспільна (державна) власність розглядались як антиподи, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Разом з тим досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну й урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності: це в основному сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також більшою мірою зорієнтована на приватну власність. Водночас технологічний процес окремих галузей вимагає їх усуспільнення в рамках держави або окремого колективу (залізниця, транспорт, зв'язок та ін.)

Таким чином, приватну і суспільну власність не слід протиставляти, не слід також вважати, що одна з них більш прогресивна, а друга регресивна. Прогресивний економічний розвиток завжди передбачає взаємодію цих двох типів власності і водночас не заперечує того, що одна з них може бути переважаючою в окремі періоди й етапи розвитку людського суспільства.

Злиття державної і приватної власності в єдину субординовану економічну систему природно передбачає, що між ними має бути оптимальне співвідношення. Надання ж переваги одній з них може привести до досить серйозних колізій і негативно позначитись на соціальних наслідках нагромадження капіталу. Тому щоб більш детально розкрити соціально-економічну природу нагромадження капіталу в Україні, необхідно проаналізувати динаміку співвідношення саме між цими формами власності (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Основні засоби за формами власності в промисловості України у 2004р. [4,309]

З таблиці видно, що в промисловості України дві третини основного капіталу зосереджується у приватному секторі. Причому, така ситуація характерна і для інших галузей. Так, у 2004 р. питома вага приватної власності основних засобів становила: в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві - 79,3%; будівництві - 61,2%; оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту - 92,5%. Недержавні форми широко впроваджуються навіть в освіту. Тут в 2004 р. питома вага державної власності становила 64,4%, а недержавних форм - 35,6%. Тобто фактична третина випускників - це студенти приватних і комунальних навчальних закладів.

Таким чином, ключові галузі економіки в Україні, в тому числі і такі, які формують її інтелектуальний капітал, своєю переважаючою частиною представляють приватний сектор економіки. Отже, приватнокапіталістичні відносини стали пануючими в економіці України.

В економічній літературі нерідко формування різних форм власності і господарювання в Україні представляється як становлення змішаної економічної системи. Ми вважаємо, що таке судження є помилковим. Змішана економіка може бути характерною лише для високо розвинутих країн. Вона передбачає високий рівень розвитку продуктивних сил, який забезпечує добротні умови соціального захисту населення, підвищення добробуту всіх членів суспільства. При цьому суттєво зростає роль держави у забезпеченні соціальних програм, а отже, підвищується частка державної власності в усій системі відносин власності.

Плюралізм форм власності модифікує як основну суперечність капіталізму, так і його основну мету. Як відомо, нагромадження капіталу супроводжувалось, з одного боку, усуспільненням виробництва, а з другого, поглибленням приватного характеру відносин привласнення. В сучасних умовах змінилась друга частина суперечності.

Плюралізм форм власності обумовлює те, що кожний власник капіталу намагається отримати максимальний прибуток від вкладених інвестицій, який виступає переважно у формі дивіденда. А це передбачає уже ефективне ведення господарства (останнє в умовах НТП вступає в суперечність з методами посилення експлуатації. Дивіденд - це вже не додаткова вартість, що виражає експлуатацію найманої робочої сили, а показник ефективності виробництва.

В Україні на сьогодні національна економіка має порівняно низький економічний рівень розвитку, тому тут формується така економічна структура, яка властива для приватнокапіталістичного господарства. Основні суб'єкти господарської діяльності тут - це приватні особи. Про це переконливо свідчать такі дані (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

Кількість суб'єктів ЄДРПОУ за формами власності, за видами економічної діяльності в Україні (на 1 січня 2006р.)

З наведених даних видно, що в національній економіці України в цілому суб'єкти, які ведуть господарство на основі приватної власності, на сьогодні становлять 87,7% від загальної кількості. Ще вища їх питома вага у вирішальних галузях. Так, у промисловості вона 93,9%, сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві - 97% , будівництві - 96%, оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі засобами транспорту, послугах в ремонті - 98,5%. Як бачимо, за своєю економічною природою суб'єкти економічної діяльності - це приватні господарства.

Звичайно таку структуру не можна представити як плюралізм форм власності. Це фактично однорідна приватна власність. Так само як просте товарне виробництво у натуральному господарстві існувало у формі невеликого економічного укладу, так на сьогодні в Україні державна та комунальна форма господарства функціонують як далеко не домінуючий сектор економіки.

Згідно з прийнятим Верховною Радою України законодавством про власність та розвитком підприємництва в сучасних умовах формується нова система відносин власності:

(1) Індивідуальна власність громадян:

o особиста власність - формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери;

o власність трудового господарства - це власність членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство: майстерні, інші малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки й господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, необхідне для самостійного ведення господарства;

o власність селянського та особистого підсобного господарства. Селянське господарство може мати у власності житлові будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, продуктивну й робочу худобу, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби та інше майно, необхідне для самостійного ведення сільськогосподарського виробництва, переробки й реалізації продукції. Вироблена продукція й одержані доходи є власністю селянського господарства і використовуються ним на свій розсуд.

(2) Колективна власність:

o власність орендного підприємства - це вироблена продукція, одержані доходи й інше придбане за рахунок коштів цього підприємства майно;

o власність колективного підприємства - це форма власності, яка виникає в тому випадку, коли все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу, викупу орендного майна або придбання майна іншими законними засобами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію й одержані доходи, є загальним надбанням його колективу;

o власність кооперативу - це майно, що створюється за рахунок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, виробленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

o власність акціонерного товариства. Акціонерне товариство є власником майна, створеного за рахунок продажу акцій, а також одержаного в результаті його господарської діяльності;

o власність господарських асоціацій (об'єднань). Господарська асоціація має право власності на майно, добровільно передане їй підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті її господарської діяльності, і не має права власності на майно тих підприємств, що до неї входять;

o власність громадських організацій: будівлі, споруди, житловий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього й оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, інші цінні папери;

o власність релігійних організацій: будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, грошові кошти і майно, необхідне для діяльності даних організацій.

(3) Державна власність:

o загальнодержавна власність - майно органів влади й управління: оборонні об'єкти; енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; державні банки; підприємства і народногосподарські комплекси; страхові, резервні та інші фонди; культурні та історичні цінності народів; виші й середні навчальні заклади та інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України й забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

o комунальна власність - це власність адміністративно-територіальних утворень (краю, області, району): кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство; підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорт, промислові, будівельні та інші підприємства й комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно;

o майно державних підприємств - це те майно у формі фондів, госпрозрахункового доходу, акцій та іншого майна, яке необхідне для діяльності підприємства. Сюди може входити не лише виробниче обладнання, а й культурно-освітні та оздоровчі заклади.

(4) Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав:

o спільні підприємства у формі акціонерних та інших господарських товариств;

o власність юридичних осіб: промислові й інші підприємства, будівлі, споруди та інше майно, необхідне для здійснення ними господарської діяльності.

o власність іноземних держав і міжнародних організацій для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних договорів і законодавства України.

(5) Приватна власність - у власності громадянина можуть знаходитися житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства й особистого споживання; грошові кошти; акції, облігації та інші цінні папери; засоби масової інформації; підприємства, майнові комплекси у сфері виробництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі, в іншій сфері підприємницької діяльності; будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші засоби виробництва; будь-яке інше майно виробничого, споживчого, соціального, культурного та іншого призначення, за винятком окремих видів майна, яке з точки зору державної і громадської безпеки не може належати громадянину.

Характерно, що кількість майна, придбаного громадянином відповідно до Закону або договору, не обмежується. Причому приватна власність мусить мати переважно трудовий характер. З цього приводу в Законі зазначається: власність громадянина створюється й примножується за рахунок його доходів від участі у виробництві та іншого розпорядження своїми здібностями до праці, від підприємницької діяльності, ведення власного господарства й доходів від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції, інші цінні папери, від придбання майна за спадщиною та іншими шляхами, що не суперечать Закону.

У цілому структуру власності, що нині склалася в Україні, подано в табл. 4.4.

Таблиця 4.4

Типи і структура власності