Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Глобальна продовольча проблема

Забезпеченість людства продуктами харчування завжди була не тільки головною умовою його існування, але й найбільш важливим фактором соціальної стабільності в окремих країнах і світовому співтоваристві в цілому.

Продовольчий фактор завжди відігравав визначальну роль у розвитку історії людства. Дефіцит продуктів харчування, що періодично набував форми голоду, - найдавніша з усіх проблем людини, але вона не мала глобального характеру.

Характерно те, що голод який позбавив життя більше 120 млн населення Китаю, Індії в ХІХ столітті, або голод 1921-1922 рр. у Поволжі, реакція дій на трагедії голоду міжнародного суспільства була тільки у сфері допомоги продовольством країнам, які потерпали від цього лиха.

Лише після створення у 1945 році Продовольчої і сільськогосподарської організації при ООН (ФАО) розпочався глибокий аналіз стану забезпечення населення планети Земля продовольством, виявлено основні райони, континенти, країни, які не забезпечені і самотужки ще довго не зможуть забезпечити своє населення харчами, змоделювали наслідки недоїдання людей і визначили проблему голоду як глобальну.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних. Для розв'язання продовольчої проблеми недостатньо зусиль окремої держави, а потрібне добре налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від його суспільного устрою, тому ця проблема належить до категорії глобальних. Світову продовольчу проблему ще називають однією з головних невирішених проблем XX століття.

Більшість учених вбачають у продовольчій проблемі багатопланове явище, яке впливає на всі сторони суспільства і тому має розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання тощо.

Виділяють 4 групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

o природні умови розміщення населення (загальна площа та структура сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо);

o світовий транспорт і зв'язок, котрі забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок;

o політична ситуація у світі (позиції політичних сил, наявність міждержавних товариств, об'єднань, використання поставок продовольства у політичних цілях);

o світова економіка і торгівля в їх єдності (продовольство як складник торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг).

Протягом усієї історії державності проблема стабільного продовольчого забезпечення населення була однією з найважливіших, оскільки від неї залежить національна безпека.

Нині в усьому світі є приблизно 854 млн людей, які недоїдають, із них:

A) 820 млн людей в країнах, що розвиваються, із них:

- 212 млн знаходиться в Індії;

- 206,2 млн знаходяться в Африці в районі Сахари;

- 524 млн населення знаходиться в Азії і в Тихоокеанському регіоні;

- 52,4 млн знаходиться в країнах Латинської Америки і Карибського моря;

- 37,6 млн голодних знаходиться в близькосхідній і Північній Африці;

Б) 25 млн - у країнах з перехідною економікою;

B) 9 млн - в індустріальних країнах.

Глобальна сировинна проблема

Складні проблеми виникли в останній третині XX ст. в галузі енергетики і сировини. Ці ресурси розподілені у світі вкрай нерівномірно, частина з них обмежена, їх виробництво й споживання піддаються коливанням.

Економічні потрясіння середини 70-х років переконливо показали, що в певних умовах ці проблеми можуть серйозно впливати на весь хід економічного розвитку, негативно впливати на стан виробничої, валютно-фінансової, зовнішньоекономічної й іншої сфер господарства цілого ряду держав.

Виробництво й споживання мінеральних ресурсів стало глобальним, що охоплює через міжнародний поділ праці всі країни. Мінеральна сировина являє собою вихідний матеріал будь-якого виробничого процесу, його матеріальну основу. Питома вага сировини широко коливається залежно від продукції: у вартості машинобудування вона становить 10-12%, у продукції основного хімічного синтезу - 80-90%.

Мінерально-сировинна ситуація у світі характеризується переважною концентрацією запасів і видобутку порівняно в небагатьох державах. Ще більшою мірою зосереджене споживання мінеральної сировини. Промислово розвинені країни споживають понад 60% мінеральної сировини, 58% нафти й близько 50% природного газу. Як наслідок в цій підсистемі світового господарства відзначається великий розрив між виробництвом і споживанням мінеральних ресурсів. У США він становить 20%. Країни ЄС можуть задовольняти свої потреби тільки на 2/3. Власні ресурси в них достатні лише по деяких з основних видів мінеральної сировини - залізній руді, ртуті, калійним добривам. Ще нижче рівень самозабезпеченості мінеральними ресурсами промисловості Японії - близько 1/3.

Однією зі складних проблем західноєвропейських країн і США є забезпечення потреб у нафті. У Західній Європі споживання нафти перевищує власний видобуток в 2,5 раза, у США - в 1,9 раза. Японія практично повністю залежить від імпорту нафти.

Країни, що розвиваються, у зв'язку з недостатнім промисловим розвитком споживають близько 16% світового виробництва мінеральної сировини. Але на території країн, що розвиваються, сконцентровано майже 50% світових мінеральних ресурсів, 2/3 запасів нафти і близько половини природного газу, при цьому країни, що розвиваються, виробляють менше 20% продукції обробної промисловості. У надрах цієї підсистеми світового господарства перебувають 90% промислових запасів фосфатів, 86% олова, 88% кобальту, більше половини запасів мідної й нікелевої руд.

Країни, що розвиваються, що не мають значного промислового потенціалу, бачать основне джерело одержання засобів для вирішення соціально-економічних проблем в експлуатації природних ресурсів, що робить економіку залежною від експорту сировини. Для ряду з них поставка сировини дає основну частину експортних доходів. Наприклад, Замбія й Заїр одержують 90 і 69% зовнішніх надходжень від експорту міді, Мавританія - понад 70% від продажу залізної руди, Гвінея - близько 70% від поставок бокситів. Залежність індустріальних країн і країн третього світу від зовнішніх поставок і надходжень сировини повинна забезпечувати світовій торгівлі мінералами досить стабільну роль у задоволенні господарських потреб.

При збереженні сформованих темпів споживання мінеральних ресурсів усі наявні запаси будуть вичерпані і людство встане перед комплексом складних науково-технічних, організаційних і фінансових проблем, пов'язаних з їхнім розвідуванням, видобутком або заміною неорганічними видами.