Політична економія - Федоренко В.Г. - 8.3. Структура та види ринку

Сучасний ринок характеризується розгалуженою і багаторівневою структурою. Вона являє собою сукупність окремих елементів ринку, які взаємодіють між собою. Ринок охоплює елементи, безпосередньо пов'язані з забезпеченням безперервності процесу відтворення, його цілісності та економічної ефективності. Це зумовлює різноманітну структуру ринку, різноманітність його типів.

Структура ринку визначається суб'єктами та об'єктами ринкових відносин. Основними суб'єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), підприємницький сектор (підприємці), різні форми господарювання, державний та міжнародний сектори. Тобто суб'єктами ринкових відносин є всі учасники ринку - фізичні і юридичні особи. Об'єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання і послуги, науково-технічні розробки та інформація), робоча сила, гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі), земля та її надра. Тобто, об'єктами ринкових відносин є сукупність товарів і послуг, що постачають ринок.

За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин розрізняють ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок платних послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок грошей, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інтелектуальної власності, страховий ринок та ін. Кожний з цих ринків має свою структуру.

Залежно від об'єкту ринкових відносин розрізняють три групи ринків: товарні, фінансові і ринки праці. В кожній із них виділяють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи належать споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок нерухомості. До другої групи - інноваційний, кредитний, цінних паперів, грошей і валютний ринки. До ринків праці належать ринки робочої сили різного рівня кваліфікації та спеціалізації.

Крім того, розрізняють адміністративно-територіальну структуру ринку, що охоплює місцевий ринок у вигляді селищного, міського, районного, обласного чи регіонального ринків; національний - внутрішній ринок, який охоплює всі ринки країни, світовий - зовнішній ринок, який становить сукупність і взаємодію національних ринків. Структуру національного ринку з огляду на складові його формування та функціонування наведено на рисунку 8.1.

Залежно від умов, за яких діють суб'єкти ринкових відносин, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок — це ринок з великою кількістю незалежних виробників однорідних товарів, які не в змозі впливати на рішення один одного, на рівень цін. Немає обмежень з інформації про попит, пропозицію, ціну, якість продукції тощо. Йде вільне ціноутворення, що складається внаслідок співвідношення між суспільним попитом і суспільною пропозицією певного товару. Відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Цей ринок існував з початку XVI до кінця XIX століття.

Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників товарів певного виду, існує дефіцит необхідної інформації, обмежений доступ до ресурсів. Дії учасників ринкових відносин погоджуються. Монополізований ринок може бути монополістичним і олігополістичним. Монополістичний - це такий ринок, на якому домінує один виробник або продавець. Олігополістичним називають ринок, на якому панує невелика кількість суб'єктів господарювання.

Регульований ринок - це ринок, який регулюється і контролюється державою за допомогою спеціальних заходів адміністративного та економічного характеру.

Проте слід мати на увазі, що в сучасній ринковій економіці розвинених країн жодного з цих ринків не існує. Нині, як правило, відбувається поєднання ринкового і державного механізмів регулювання сучасної економіки, їх взаємодія. Ринковий механізм визначає ринкові ціни і виробництво у багатьох сферах, у той час як держава регулює ринок за допомогою адміністративних і економічних методів, не порушуючи при цьому механізмів ринку. До адміністративних методів регулювання належать насамперед антимонопольне законодавство, а до економічних - оподаткування, ціноутворення, фінансово-кредитні важелі. Поєднання державного і ринкового регулювання сучасної ринкової економіки забезпечує ефективний механізм господарської діяльності суб'єктів ринку.

Розрізняють легальний, або офіційний ринок, і нелегальний, або тіньовий ринок. Останній - це ринок несанкціонованої діяльності, заборонений державою. Тіньовий (нелегальний) ринок - складова частина тіньової, підпільної, або "чорної" економіки, яка охоплює наркобізнес, корупцію, економічну діяльність, пов'язану із забороненим виробництвом, рекет та інші види злочинної діяльності.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони виділяють ринок продавця і ринок покупця. Перший - це такий ринок, на якому більше "влади*' мають продавці, і найактивнішими "діячами" виступають покупці. Другий - це ринок, на якому, навпаки, більше "влади" мають покупці і найактивнішими "діячами" виступають продавці.

Типовою тенденцією у розвитку сучасного ринку є зростання в його структурі ролі платних послуг, патентів, ліцензій, інформації, комп'ютерних програм та інших видів інтелектуальної власності.

У сучасній ринковій структурі вирізняють такі види ринків.

1. Головною складовою ринкової економічної системи є ринок праці (робочої сили). Він являє собою сукупність соціально-економічних відносин між найманими працівниками і підприємцями-роботодавцями щодо організації, купівлі-продажу і використання робочої сили. Тобто, ринок праці - це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між підприємцями-роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками (власниками робочої сили) щодо задоволення попиту перших на товар - робочу силу і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів, необхідних для відтворення робочої сили. Попит на ринку праці формують власники засобів виробництва - роботодавці, а пропозицію створює усе працездатне населення, яке бажає працювати. Отже, ринок праці складається з попиту на робочу силу і, водночас, з пропозиції робочих місць.

Ринок праці виникає за умов існування юридично вільного продавця товару "робоча сила", відсутності у нього основних засобів виробництва, наявності однакових з покупцем (підприємцем) громадянських прав (вільного вибору професії або виду господарської діяльності, вільне переміщення в межах національного ринку і за його межами тощо), за наявності покупця-роботодавця.

Становлення і функціонування ринку праці характеризується:

1) особливостями умов формування ринку праці;

2) особливостями товару "робоча сила", що функціонує на ринку праці;

3) особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції товару - робочої сили;

4) особливостями механізмів функціонування ринку праці.Суб'єктами ринку праці є особисто вільні власники робочої сили,

тобто наймані працівники; підприємці-роботодавці (власники засобів виробництва) й уповноваженні ними особи; громадські організації (професійні спілки, асоціації тощо), які відстоюють інтереси найманих працівників і підприємців (роботодавців); а також опосередковано держава. Безпосереднім учасником ринку праці держава стає на підприємствах та установах державного сектору економіки.

Основними елементами, за допомогою яких функціонує ринок праці, є:

1) товар - робоча сила;

2) ціна - у формі заробітної плати найманих працівників;

3) попит - потреба в товарі "робоча сила";

4) пропозиція - чисельність і структура наявної робочої сили.

Нині змінилося ставлення підприємців-роботодавців до робочої сили, зокрема щодо її якості (кваліфікації, професійної підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості праці), а також соціальних гарантій.

Купівля-продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну. Результати продажу товару "робоча сила" фіксуються у колективних та індивідуальних контрактах, де зазначаються умови й обсяги роботи, величина заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток тощо. В умовах розвиненої ринкової економіки кожній людині надається право на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором виду діяльності на засадах трудового найму (контракту). Заробітна плата найманих працівників залежить від вартості робочої сили, попиту на неї та пропозиції.

В сучасних умовах механізм ринку праці вийшов за межі процесу обміну робочої сили, він охоплює й інші фази її відтворення: фази виробництва, розподілу та використання робочої сили. Зауважимо, що виробництво і відтворення самої людини, збереження її нормальної життєдіяльності можливе лише шляхом задоволення її життєвих потреб.

2. Наступним за значенням ринком у розвинутій ринковій системі є ринок засобів виробництва, який спрямований на задоволення виробничих потреб.

Ринок засобів виробництва - це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між різними суб'єктами підприємницької діяльності щодо організації, купівлі-продажу засобів виробництва (машин, устаткування, обладнання, енергії, палива, сировини, матеріалів тощо). Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. Саме розвинена торгівля засобами виробництва, а не їх розподіл, сприяє розвитку підприємницької діяльності, зацікавленості суб'єктів господарювання у найбільш раціональному використанні матеріально-технічних ресурсів.

Попит на засоби виробництва залежить від ринкового попиту на товари споживання і послуги, для виготовлення яких використовуються ці засоби виробництва, а обсяг пропозиції - від рівня ринкових цін на засоби виробництва та споживчі товари і послуги, що виготовленні за їх допомогою.

Сучасному ринку засобів виробництва країн з високо розвинутою ринковою економікою властивий високий попит на лазерну техніку, роботи, системи автоматизованого проектування, інтернет - технологій у сфері науки, освіти, телекомунікацій, біотехнології тощо.

Розвинений ринок засобів виробництва в Україні має вирішити надзвичайно важливу проблему - забезпечити матеріальну збалансованість національної економіки. Саме цей ринок здатний примусити економічних суб'єктів господарювати ощадливо, вибирати і купувати тільки ті засоби та предмети праці, що справді потрібні для підприємницької діяльності.

3. У структурі сучасного ринку важливою ланкою є ринок нерухомості. Він спрямований на задоволення як особистих, так і виробничихпотреб. Об'єктами ринку нерухомості с земельні ділянки, а також майнові об'єкти, що розташовані на цих ділянках землі, в тому числі житлові будинки. Суб'єктами відносин на цьому ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об'єкти нерухомості — земельні ділянки, будівлі, житло тощо відповідно до законодавства.

4. З ринком засобів виробництва тісно пов'язаний ринок споживчих товарів і платних послуг. Він призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб населення країни.

Ринок товарів споживання і послуг — це система економічних відносин, які формуються на вартісних засадах між виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) щодо організації, купівлі-продажу Ц споживчих товарів і послуг. Він безпосередньо відображає попит і пропозицію предметів споживання та послуг. Суб'єктами цього ринку є все населення, бо основну частину економічних благ люди купують саме на такому ринку. Відтак є й товаровиробники, які створюють ці блага.

Ринок споживчих товарів та послуг - це активна форма зворотного впливу на економічне виробництво. Швидке доведення товарів спожи-пан 11 я і послуг до споживачів (покупців) створює умови і додаткові стимули для розвитку виробництва, підприємництва.

Для створення сучасного ринку предметів споживання і послуг в Україні, швидкого зростання виробництва споживчих товарів і послуг потрібна структурна перебудова інвестиційного ринку, підвищення питомої ваги виробництва новітніх засобів праці, потрібних для виробництва конкурентоспроможних товарів споживання та послуг.

5. Складовою частиною ринкової економіки є фінансовий ринок. Він охоплює ринки кредитів, цінних паперів, інвестицій (капіталів), валюти.

Фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин щодо купівлі-продажу фінансових ресурсів. Він спрямовує в єдине русло рух вільних грошових коштів суб'єктів господарювання і населення, цінних паперів та інших форм капіталу. Фінансовий ринок у розвинутій ринковій системі створює ефективний механізм мобілізації та перерозподілу вільних грошових коштів для забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів підприємницької діяльності, соціально-економічного розвитку суспільства.

На фінансовому ринку продавцями капіталу є комерційні та інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо, а покупцями - підприємницькі структури, держава (уряд) та населення. Вони можуть бути і продавцями цього товару.

6. Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів, який охоплює як кредитні відносини, так і відносини власності

Об'єктом цього ринку є цінні папери - акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі тощо, які мають власну вартість і можуть розміщуватися, обертатися (продаватися-купуватися) і погашатися на фондовому ринку.

Суб'єктами відносин на ринку цінних паперів є його учасники, які здійснюють емісію (випуск) та інші операції з цінними паперами. До суб'єктів цього ринку належать:

1) суб'єкти господарювання різних форм власності (юридичні особи), що здійснюють випуск цінних паперів з метою отримання додаткових коштів і несуть відповідальність перед власниками цінних паперів;

2) різноманітні фінансово-кредитні організації, які здійснюють операції з цінними паперами;

3) фізичні та юридичні особи, що купують цінні папери з метою отримання доходу у вигляді дивідендів або відсотків. Вид доходу залежить від виду цінних паперів.

Ринок цінних паперів поділяється на окремі його складові. Насамперед визначають первинний та вторинний ринки цінних паперів.

Первинний ринок цінних паперів являє собою випуск емітентами цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про цей випуск (емісію). На цьому ринку відносини виникають між емітентами (суб'єктами, які здійснюють випуск цінних паперів в обіг) з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками - з іншого.

Вторинний ринок цінних паперів характеризується операціями перепродажу раніше випущених цінних паперів. На цьому ринку, як правило, обертаються найбільш ліквідні цінні папери. Вторинний ринок не створює нових фінансових ресурсів, а лише їх перерозподіляє.

Отже, ринок цінних паперів забезпечує максимальну мобілізацію фінансових ресурсів, їх оптимальний розподіл та ефективне використання, що сприяє економічному зростанню.

7. Валютний ринок. Його формування є неодмінною умовою переходу до ринкової економічної системи, відкритої для широкого співробітництва із зарубіжними країнами.

Валютний ринок — це система економічних відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют. Цей ринок має сприяти розширенню доступу до валютних ресурсів для всіх суб'єктів господарської діяльності. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за ринковим курсом, який складається на основі попиту та пропозиції. Центрами проведення законних операцій з іноземною валютою на основі ринкового курсу є валютні біржі, що постійно діють.

8. В сучасних умовах динамічним ринком є розвиток ринку інтелектуального продукту (капіталу). Він являє собою сукупність економічних відносин між різними суб'єктами господарської діяльності щодо організації купівлі-продажу і використання інтелектуального капіталу: ліцензій, патентів, програм для ЕОМ, товарних знаків і торговельних марок, авторських прав, інформаційних послуг тощо.

В Україні першочерговою умовою формування сучасного ринку інтелектуального капіталу є прискорене створення ефективної нормативної бази для захисту і впровадження ноу-хау, патентів на винаходи, товарних знаків, авторських прав, технологічних карт, нових моделей і зразків промислового устаткування. Україна має інтелектуальний потенціал світового рівня, що дає їй змогу бути активним учасником на міжнародному ринку інтелектуального капіталу.

9. Важливу роль в сучасній ринкової системі відіграє ринок інформації. Товаром цього ринку є інформація про конкурентів, особливості організації виробництва, рівень витрат виробництва, їх структура, рівень запасів, а також теле- та радіореклама тощо. Плата за рекламу є своєрідною ціною інформації.

В умовах інформаційної революції особливо цінним товаром є інформація, бо від її якості та обсягу залежить правильність прийнятого рішення, а отже, підвищення конкурентоспроможності та прибутковості суб'єктів підприємницької діяльності.

Складовою сучасної ринкової системи є страховий ринок. Без розвиненого страхового ринку неможливе зростання економічної системи, її престиж.

Страховий ринок — це сукупність соціально-економічних відносин щодо організації надання, купівлі-продажу страхових послуг. На страховому ринку здійснюється суспільне визначення страхової послуги. На цьому ринку об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист (страхова послуга). Суб'єктом відносин на страховому ринку є страховики, страхувальники, страхові посередники та держава. Коротко розглянемо ці структурні ланки страхового ринку.

Страховики - це різноманітні за формами власності та видами страхування організації (страхові компанії), які діють на підставі відповідної ліцензії на здійснення страхової діяльності, беручи на себе зобов'язання щодо створення страхового грошового фонду і виплати з нього страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Тобто, страховик — це звичайна підприємницька структура, що діє на основі комерційного розрахунку, яка за певну плату надає розроблену страхову послугу.

Страхувальники - це учасники господарських відносин (дієздатні громадяни та юридичні особи), які уклали зі страховиками договори страхування та сплачують страхові внески до страхового фонду. Страхова сума обумовлюється у страховому полісі (свідоцтві). При цьому страхувальник водночас є і застрахованим.

Посередники - це різні страхові агенти і брокери, туристичні компанії, автосалони, відділення зв'язку тощо. Всі вони діють на основі договору зі страховиками (страховими організаціями), в їх інтересах за комісійну плату (винагороду).

Активним учасником ринку страхових послуг є держава. Вона створює правові основи страхової діяльності, регулює відносини, що виникають на страховому ринку та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства.

В Україні державне регулювання страхового ринку згідно із Законом України "Про страхування" здійснюється Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю.

Незважаючи на існуючі проблеми, в Україні є великі потенційні можливості для розвитку та якісного вдосконалення страхового підприємництва.

Всі названі види, типи ринків взаємозв'язані, утворюють розгалужену ринкову систему господарювання, яка діє не тільки в межах певної країни, а й охоплює своїм впливом значну частину світової економіки.