Політична економія - Федоренко В.Г. - 17.4. Ринок праці як сфера забезпечення зайнятості населення

Зайнятість населення забезпечується на національному ринку праці, де формуються і діють сукупний попит і сукупна пропозиція робочої сили. Через те, що ринок праці є економічною формою взаємовідносин між носіями робочої сили і роботодавцями, то зайнятість населення може здійснюватись тільки на ньому.

Ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка охоплює історично сформований специфічний суспільний механізм регулювання певного комплексу соціально-трудових відносин, який сприяє встановленню і дотриманню балансу інтересів між працівниками, підприємствами і державою. Як і будь-який інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом і пропозицією.

Через те, що на момент продажу товару на ринку праця як доцільна діяльність ще не існує, на ринку праці продається робоча сила, тобто здатність до праці. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і цим схожа на інші товари. Вона отримує економічну оцінку та піддається оптимізації.

Відмінність ринку праці від інших - ринку товарів, капіталів, нерухомості, сировини тощо - полягає в тому, що внаслідок купівлі-продажу товар "робоча сила" не відокремлюється від власника, носія. Фактично об'єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці). Предметом торгування при цьому є не тільки певний вид здатності виконувати трудові функції, а й тривалість та умови виконання цих функцій. Серед інших специфічних рис ринку праці слід вказати те, що на відміну від продажу матеріальних благ, процес купівлі-продажу яких має короткотерміновий характер та після завершення якого товар переходить у власність або користування покупця, купівля-продаж робочої сили має періодично повторюваний характер. Через те, що соціально-трудові відносини пов'язані із забезпеченням добробуту населення країни, торкають інтереси його основних верств і прошарків населення, а їх стан вирішальною мірою визначає соціально-економічний розвиток держави, соціальну атмосферу в суспільстві, то державні інститути, профспілки, партії, громадські організації, впливають на функціонування цього ринку більше, ніж будь-якого іншого.

Головними суб'єктами ринку праці виступають наймані працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, та роботодавці (суб'єкти власності на засоби виробництва). Складовою частиною суб'єктів ринку праці виступають посередники.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна функція - сприяти через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва, забезпечувати роботою населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці. Крім цієї, ринок праці виконує інші функції:

– зводить продавців робочої сили (працівників) і її покупців (роботодавців);

– регулює попит і пропозицію робочої сили відповідно до суспільної потреби в конкретному виді праці та формує ціну робочої сили;

– стимулює конкуренцію між працівниками за робочі місця, а між роботодавцями - за кваліфікованих носіїв робочої сили та професійну і територіальну мобільність осіб найманої праці;

– інформує осіб найманої праці і роботодавців про ситуацію на ринку праці, тобто кількісний і якісний склад вільних робочих місць, розміри заробітної плати для конкретних посад, пропозицію робочої сили та її професійну структуру, інші аспекти зайнятості і соціально-трудових відносин.

Основними складовими ринку праці є пропозиція робочої сили та попит на неї.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили у розпорядження роботодавця за умов певного рівня оплати праці. Вона формується населенням працездатного віку, особами, молодшими від працездатного віку, особами пенсійного віку (рис. 17.1).

В умовах України вивільнення з виробничих галузей та сфери послуг відбувається у зв'язку з роздержавленням і приватизацією об'єктів власності, ліквідацією збиткових робочих місць, закриттям підприємств у зв'язку з розукрупненням, реконструкцією і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, банкрутством, нестачею сировини тощо. Дія цих факторів є різною у часі та просторі.

На пропозицію робочої сили впливають рівень заробітної плати, податкова система, авторитет профспілок, релігійні погляди населення, культура тощо. Масштаби і склад робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто Щ шукає роботу, постійно змінюється. Розширення функцій працівників, їх

ротація та взаємозаміна свідчать про підвищення гнучкості та мобільності ринку праці. Це свідчить про потребу роботодавців у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили, що пов'язане як з необхідністю швидкої перепідготовки працівників, так і з наявністю у них широкого набору професійних навичок. Гнучкість робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу. Останнє породжене тим, що в умовах науково-технічної революції стало технічно можливим гнучке використання робочої сили в усіх ланках виробничого процесу, бо система "машина-людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допомоги по безробіттю та ряд інших факторів. До того ж, пропозиція робочої сили має деструктивний характер. Останнє зумовлено тим, що носієм здатності до праці є окремий індивід. Це певною мірою позначається і на функціонуванні та розвитку ринку праці.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівниками певних професій та кваліфікації, яка визначається кількістю та якістю наявних робочих місць або тих, що потребують заповнення. Попит на робочу силу перебуває також під впливом сукупного попиту в економіці, рівня технічної оснащеності виробництва. Витрати на оплату праці найманих працівників відіграють більш важливу роль, ніж витрати на придбання засобів виробництва.

Взаємодія попиту і пропозиції породжує різні ситуації на ринку праці. Якщо пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, то виникає її надлишок, частина працівників стає безробітними. Коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, виникає дефіцит (нестача) робочої сили з всіма його соціально-економічними наслідками. Взаємодія попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці представлена на рисунку 17.2.

Відмінності у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили за професійно-кваліфікованими, галузевими і статево-віковими групами породили поділ ринку праці на ряд сегментів. Вони відрізняються ступенем забезпеченості робочими місцями, їх надійністю, якістю та рівнем оплати праці (рис. 17.3).

Внаслідок цього формуються два ринки праці. Перший з них представлений висококваліфікованими працівниками, що забезпечує їх повну зайнятість. Основна частка на цьому ринку праці належить представникам нових спеціальностей, які зайняті в галузях високих технологій. Підготовка такої робочої сили потребує значних капіталовкладень, характеризується функціональною гнучкістю. її представники мають відносно високий рівень соціальної захищеності.

Другий ринок праці представлений в основному фахівцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На такому ринку праці гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість.

Залежно від рівня розвитку ринкових відносин, характеру взаємодії соціальних партнерів ринок праці може бути нерегульованим (стихійним), фрагментарним (частковим), організованим.

Нерегульований ринок праці являє собою взаємовідносини, що вільно формуються між його учасниками без будь-якого втручання з боку держави. Для цього ринку праці характерна відсутність трудового законодавства і системи соціального захисту працівників. Рівень заробітної плати на такому ринку формується внаслідок стихійних коливань попиту і пропозиції на робочу силу, а також конкурентної боротьби між найманими працівниками. Професійні спілки в рамках такого ринку праці не існують, соціальне партнерство відсутнє.

Такий вид ринку праці був характерний для ранніх стадій розвитку капіталізму. Суперечності, що на ньому періодично виникали, найчастіше викликали серйозні соціальні заворушення. Тепер нерегульований ринок праці зберігся лише в тіньовому секторі економіки.

За оцінками Міжнародної організації праці, найвищий рівень зайнятості в тіньовій економіці характерний для країн Латинської Америки — близько 30% від усієї міської робочої сили. Обсяги різних видів тіньової економічної діяльності становлять значну частку внутрішнього валового продукту і в розвинутих країнах. За непрямими оцінками, у США, Англії, Німеччині ця частка становить від 3 до 8%, у Франції - від 7 до 9%, у Канаді - від 9 до 10%, в Італії - майже 30%.'

Деякі експерти і фахівці Світового банку вважають, що тіньовий сектор економіки України охоплює 50-60% ВВП.2 За оцінками Національного банку України, близько 40% наявного грошового обігу відбувається за межами його контролю. За даними Науково-дослідного центру проблем зайнятості населення і ринку праці, від нерегламентованої зайнятості одержує прибуток 6-8 млн. осіб, або 20-27% працездатного населення України.3 Значна їх частина працює в тіньовій економіці.

Фрагментацій (частковий) ринок праці відрізняється від інших тим, що для нього характерне впровадження' визначених правші поведінки суб'єктів. Мається на увазі впровадження мінімальної оплати праці, законодавчі обмеження тривалості робочого часу, надання оплачуваної відпустки, державний вплив на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Цей вплив пов'язаний з державною політикою зайнятості населення. Якщо державна політика зайнятості відсутня, то немає її впливу на макроекономічні параметри розвитку економіки. Досить часто політика зайнятості в основному спрямовується на вирішення завдань в екстремальних умовах. При різкому скороченні попиту на робочу силу держава вдається до створення нових робочих місць, розширюючи при цьому рамки стихійного ринку праці.

В умовах фрагментного ринку праці підвищується роль профспілок. Проте вона зводиться до захисту прав та інтересів найманих працівників через використання жорстких форм боротьби з підприємцями, насамперед таких, як страйки. Соціальне партнерство як метод пом'якшення протиріч між працею і капіталом практично відсутнє.

Організований ринок праці являє собою вищий етап його розвитку. Він створює розгорнуту систему відносин між суб 'остами ринку праці, виникнення соціального партнерства, що забезпечує підвищення ефективності соціального захисту працівників. Його характерними рисами виступають:

– розвинута нормативно-правова база, що регулює усі сторони взаємодії учасників соціально-трудових відносин на ринку праці;

– система спеціальних установ і організацій, які забезпечують нормальний рух робочої сили і соціальний захист працівників, наявність міністерства праці, державних і приватних бюро з працевлаштування, банків даних про робочі місця, фондів соціального страхування від безробіття, інформації про процеси і тенденції на ринку праці, центрів професійної підготовки і перепідготовки зайнятих і безробітних, спеціальних програм створення робочих місць для безробітних тощо;

– зв'язок політики зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики держави (науково-технічна, податкова, інвестиційна політика, політика структурних змін в економіці, а також у сфері освіти, пенсійного забезпечення, демографічна політика і т. п.).

Залежно від сфери, в якій здійснюється рух робочої сили, ринки праці поділяються на зовнішні та внутрішні (внутрішньофірмові). Зовнішні ранки охоплюють сферу обігу робочої сили між підприємствами і характеризується переміщенням працівників з одних підприємств на інші, наймом осіб, які перебувають за межами підприємства, фірми.

На відміну від зовнішніх, внутрішні ринки праці передбачають рух робочої сили всередині підприємства. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, коли працівник переходить на нове робоче місце, аналогічне до попереднього, так і по вертикалі — при висуненні на вищу | посаду. За допомогою механізму внутрішнього ринку праці використовуються гнучкі форми забезпечення підприємств необхідними працівниками, надається постійний характер ринковим відносинам між роботодавцем і найманим працівником, коли перший створює і підтримує належні умови праці, а другий — постійно забезпечує виконання своїх трудових функцій і обов'язків. Характерною рисою внутрішніх ринків праці у деяких країнах є створення і функціонування самостійних профспілок організацій всередині фірм і підприємств.

Отже, ринок праці характеризується різноманітністю його видів. їх розвиток здійснювався від неорганізованої до організованої взаємодії працівників, роботодавців та держави. Функціонування і розвиток ринку праці забезпечує взаємодію попиту і пропозиції робочої сили та відповідно до цього певний рівень зайнятості населення.