Банківське право - Костюченко О.А. - 6. Правова охорона банківської таємниці

Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків є збереження банківської таємниці. У законодавстві передбачено право банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банками (статті 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 1076 ЦКУ).

Згідно зі ст. 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, встановлених законом про банки та банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків і моральної шкоди.

Застосування норм про банківську таємницю пов'язане в першу чергу з труднощами визначення цього поняття та її складових. Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних банків є різновидом комерційної таємниці. Питання комерційної таємниці регулюються статтями 36, 162 ГК України, статтями 505-508,1076 ЦК України, Законом України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. та "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р.

При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що, по-перше, банки прагнуть приховати відомості про свої операції з метою одержання високих прибутків. По-друге, установи банків зберігають у таємниці відомості про клієнтів та про операції банків, а працівники банківських установ в інтересах клієнтів не мають права розголошувати відомості про стан їхніх рахунків і здійснюваних ними операцій тощо. Під банківською таємницею маються на увазі відомості, пов'язані з інформацією щодо діяльності та фінансового стану клієнта, які стали відомими банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами у наданні послуг банку і розголошення яких може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

У ч. 2 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" наведено перелік відомостей, які становлять банківську таємницю, зокрема це:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація про звітність щодо окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Положення цієї статті не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється НБУ та додатково самим банком на його розсуд.

Комерційні банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком та клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм під час виконання їхніх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які під час виконання їхніх функцій або надання послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Важливе значення для захисту банківської таємниці має порядок її розкриття . Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їхню письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їхню письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також учасників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, має:

а) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

б) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

в) містити передбачені законодавством підстави для отримання цієї інформації;

г) містити посилання на норми закону, згідно з якими державний орган має право на отримання такої інформації.

Право органів державної податкової служби на отримання інформації про рахунки клієнтів закріплено в ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до якої органи державної податкової служби мають право одержувати від платників податків і банків довідки і копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках.

Довідки щодо рахунків (вкладів) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Комерційному банку заборонено надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначено в документах, угодах та операціях клієнта. Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та Національному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі, на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час процедури ліквідації. Національний банк України (тимчасовий адміністратор) має право надавати Міністерству фінансів України інформацію яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

У ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" також встановлено обов'язок банків здійснювати ідентифікацію клієнтів. Інформація щодо ідентифікації осіб у разі обґрунтованої підозри про те, що кошти отримані злочинним шляхом, повинна повідомлятися банками відповідним органам згідно законодавства, що регулює боротьбу з організованою злочинністю. Аналогічні вимоги містяться і в ст. 18 Закону України від 12.07.2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" .

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть кримінальну, цивільну та дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність може настати за дії, передбачені статтями 231 ("Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю") і 232 ("Розголошення комерційної таємниці") КК України.

Згідно зі ст. 231 КК України умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності,- караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.

У ст. 232 КК України також передбачено кримінальну відповідальність службовців банку за умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності,- карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк. Заходи кримінального покарання до осіб, які вчинили зазначені злочини, застосовуються від імені держави судом з попереднім провадженням слідства у цих справах.

Цивільна відповідальність працівників банків може наступити на підставі статей 611, 623, 1076, 1172 ЦК України і полягає у відшкодуванні завданої клієнту матеріальної і моральної шкоди за розголошення банківської таємниці. Відповідно до п. 2 ст. 1076 ЦК України у разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди. Зацікавлені особи повинні звернутися з позовом до районного суду. Дисциплінарну відповідальність несуть службовці банку, якщо вони порушують умови контракту щодо збереження банківської таємниці, відповідно до зобов'язання про охорону банківських секретів. У таких випадках керівництво банку може звільнити працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не має суперечити чинному законодавству, а заходи впливу мають базуватися на визначених законом підставах.