Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають необхідність у власних обігових коштах. Потреба суб'єктів господарської діяльності в коштах може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.
Банківські кредитні правовідносини - це правовідносини, на підставі яких позичальник зобов'язується повернути у встановлений строк кредитодавцю - кредитній установі одержану суму грошей з відсотками.
Отже, кредитні правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини самостійного характеру, що виникають між учасниками майнового обігу з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстрочкою платежу.
Правова природа банківських кредитних правовідносин неоднорідна і регламентується нормами різних галузей права (цивільного, господарського, банківського). До кредитних правовідносин застосовуються положення ч. 2 ст. 1054 ЦК України, а також більшість норм, що регулюють договір позики (статті 1046-1052 ЦК України). При цьому кредит можна розглядати як самостійне правовідношення (кредитний договір або договір позики) або як важливий елемент, що входить до складу іншого правовідношення (комерційне кредитування).
Кредитні правовідносини, як і решта правових відносин, складаються з таких елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.
Суб'єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку кредитодавця - лише кредитні установи, а з боку позичальника - підприємства, організації, громадяни.
Кредитодавець - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредит позичальнику на певний строк. Джерелом коштів для надання кредиту можуть бути власні кошти (для всіх суб'єктів кредитних відносин) і позичкові кошти (для банків та інших кредитних установ).
Позичальник - це суб'єкт кредитних відносин, який отримує кредит у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні та фізичні особи, яким не вистачає власних коштів. Позичальник повинен бути кредитоспроможним, тобто мати економічну можливість повернути кредит. Об'єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівка.
Правове оформлення відносин щодо забезпечення кредитного зобов'язання може мати місце або безпосередньо в кредитному договорі, або шляхом укладення одночасно спеціального договору, наприклад, договору поруки або гарантії. Крім грошей, об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надано відстрочку. Отже, незалежно від форми кредиту (грошова або товарна) він має грошову природу і визначається вартісним характером. Зміст кредитних правовідносин - це права й обов'язки їх суб'єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин в основному виявляється в принципах кредитування, до яких належать: добровільність, забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер.
Принцип забезпеченості кредиту має на меті захистити інтереси банку і не призвести до збитків від неповернення через неплатоспроможність позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей, або продукцією, яка надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпеченості кредиту має і неустойка (штраф, пеня), страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпеченості кредиту передбачається в кредитному договорі.
Принцип строковості означає, що кредит має бути повернено у визначений у договорі строк. Строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.
Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від різних факторів: терміну й виду кредиту, ступеня його ризику для банку, темпів інфляції, попиту на кредити з боку підприємств, структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту справляє стимуляційний вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.
Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин і означає, що кредит має бути обов'язково повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок банку, який надав кредит.
Принцип цільового характеру використання кредиту означав вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси, на чітко визначені цілі.
Згідно з ч. З ст. 1056 ЦК України у разі порушення позичальником установленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.
Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення кредитного механізму і спрямовані на ефективне управління кредитом.
Розділ 7. Правове регулювання ринку цінних паперів
1. Поняття ринку цінних паперів та його регулювання
2. Поняття і види цінних паперів
3. Операції банків із цінними паперами
4. Відповідальність за правопорушення на ринку цінних паперів
Розділ 8. Загальна характеристика національного валютного законодавства
1. Сутність і основні поняття валютного законодавства
2. Система органів, що здійснюють валютне регулювання
3. Правове регулювання валютних операцій