Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 1.7. Історичні засади ЄС

Ранні роки

Усупереч поширеній думці, поняття Європейської єдності не виникло виключно з попелу Першої світової війни, хоча спустошення, вчинені тим лихом, додали певної гостроти цьому проекту. Історію поняття співробітництва між народами Європи можна простежити від значно раніших часів.

На початку І тисячоліття Римській імперії вдалося встановити свою владу над величезною територією, яка охоплювала майже всю сучасну Європу. Після падіння Риму в 476 р. н. е. франкський король Карл І Великий (Charlemagne) кількома століттями згодом (IX ст.) спробував знову створити могутню структуру, заснувавши Священну Римську імперію, яка проіснувала до 1806 р. За свого розквіту вона включала в себе більшу частину Західної і Центральної Європи. XIX ст. характеризувалося ідеалом держави-нації, яка, як вважалося, відповідає будь-яким вимогам, які людство могло б вигадати. Але чимало мислителів, таких як Віктор Гюго, Мазіні (Mazzini), Прудон (Proudhon), Каттанео (Cattaneo), були прибічниками об'єднання народів Європи, хоча вони й не виробили ніяких практичних пропозицій щодо того, як досягти цієї мети.

Одним із перших авторів, що обстоював федеральну структуру Європи, був італієць Єйнауді (Einaudi). І хоча його праці не дали поштовху політичним діям, вони надали натхнення тим, хто був готовий втілити ці ідеї на практиці, як наприклад граф Коуденхув-Калерджі (Count Coudenhove-Kalergi). Він заснував "Пан'європейський рух" — асоціацію, яка складалася, в основному, з інтелігентів і майже не мала масової підтримки, з причини чого і не проводила політичних дій. Наприкінці 1930-х років Уїнстон Черчілль, який вбачав у німецькому фашизмі загрозу для всієї Європи, запропонував створити федеральний союз Британії і Франції, який об'єднав би дві країни за допомогою запровадження спільного громадянства і єдиного парламенту. Пропозиція виявилася досить несподіваною, тому ніколи не була реалізована. Проте вона стала дуже корисною для утвердження федералістської ідеї в поглядах державних діячів.

Післявоєнний період

Після перемоги союзних держав над нацизмом у 1945 р. стали очевидними масштаби фашистського злочину. Європа була повністю спустошена — не тільки через численні людські втрати, а й економічно. Одразу ж європейські державні діячі поставили перед собою завдання розробити заходи для того, щоб запобігти повторенню подібної жахливої трагедії. Одним із необхідних елементів цього стало створення спільних інституцій, які б зробили неможливою нову війну між народами Європи.

Перші з цих інституцій набули форми організації для надання допомоги країнам, які постраждали від війни, у відновленні економіки. У 1947 р. Джордж Маршалл — одна з найважливіших політичних фігур Америки — розробив план, за яким США мали забезпечити надання країнам Європи суттєвої економічної допомоги у реконструкції економіки і подолання бідності. Організація, заснована у квітні 1947 р. для розподілу цієї допомоги, дістала назву Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС). На час свого заснування вона мала 16 держав-членів. Цей орган зберігся й після виконання своєї початкової функції. Сьогодні це провідна світова організація з економічного аналізу та прогнозування, яка має назву Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

У галузі оборони всі союзні європейські держави об'єднав Брюссельський договір 1948 р. Наступного року на зміну цьому об'єднанню прийшла організація, яка зв'язала оборону Західної Європи й військову допомогу, яку надавали США та Канада, і набрала форми Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Німеччину спочатку не включили до цієї організації, але їй дозволили приєднатися у 1955 р. У 1949 р. для досягнення співробітництва в культурній, політичній, правовій та соціальній галузях була створена Рада Європи.