Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 2.1. Вступ

2.1. Вступ

В ідеалі, з огляду на довготривалу мету "ще тіснішого об'єднання" народів Європи, засновники Співтовариства віддали б перевагу інституційній структурі, яка має дві суттєві властивості. По-перше, вона повинна відображати склад держав-членів у законодавчому органі — виборній асамблеї, у виконавчому органі, який віддзеркалює рівновагу сил всередині цієї асамблеї, та в судовому органі, який розглядає всі спори щодо застосування права Співтовариства. По-друге, планувалося, що всі інституції Співтовариства будуть незалежними від органів національної влади держав-членів і розміщуватися в одному місці на території Співтовариства.

Однак були деякі міркування, які стали на заваді встановленню такої структури. Здебільшого вони мали політичну та історичну природу. Впровадження такої широкомасштабної програми неодмінно викликало б передачу Співтовариству значної частини суверенітету держав-членів. Треба додати, що держави-члени повністю б втратили контроль за функціонуванням таких інституцій або навіть контакт з ними. Зникла б також будь-яка можливість враховувати національні інтереси в процесі прийняття Співтовариством рішень. З усіх цих причин, а також пам'ятаючи вступ до цієї книги (див. с. 37), можна стверджувати, що право Співтовариства є правовою системою sui generis. Інституційна структура була розроблена так, щоб враховувати всі вказані міркування, відображаючи водночас, наскільки це можливо, конституційні структури на національному рівні.

З огляду на це інституційна структура Співтовариства має такі характерні риси.

· Суміщення функцій. Принаймні три найважливіших інституції Співтовариства (Комісія, Рада та Європейський Парламент) наділені функціями різного характеру, які не можуть бути чітко пристосовані до традиційного розмежування між законодавчими, виконавчими, судовими та наглядовими органами. Наприклад, хоча Комісія традиційно розглядається як виконавчий орган Співтовариства, вона суміщує усі ці чотири функції.

· Поліцентричність структури. Незважаючи на те, що центр ваги інституцій Співтовариства незмінно знаходиться у Брюсселі, його структура поширюється принаймні на три міста: Брюссель, Люксембург і Страсбург — не враховуючи виключно функціонального розташування, наприклад, Центру ядерних досліджень Євроатому в Іспрі (Італія) та Кал-хемі (Сполучене Королівство). Це може спричиняти деякі перешкоди в управлінні, але надає іншим важливим європейським центрам можливість робити свій внесок у розбудову Європи. Поліцентрична структура була затверджена спеціальним Протоколом до Амстердамського договору.

· Розподілена лояльність (Divided allegiances). Теоретично всі інституції Співтовариства задумані Й створені в такий спосіб, щоб бути відданими тільки одній справі — інтересам Співтовариства. Однак це виявилося практично неможливим з принципових і прагматичних міркувань. Комісія, безумовно, є органом, який зобов'язаний присвячувати себе тільки інтересам Європейського Союзу — у зв'язку з цим від євро-комісарів вимагається навіть складати присягу. Однак Рада представляє інтереси держав-членів, а від Суду Європейських Співтовариств вимагається, щоб до всіх спорів, які передаються йому на розгляд, він ставився з повною і беззастережною неупередженістю.

· Розподіл влад. Цей принцип уперше був сформульований французьким філософом-конституціоналістом Монтеск'є у XVIII ст., і створення французьких післяреволюційних інституцій базувалося саме на цьому принципі. Він полягає в тому, що, здійснюючи свою владу, законодавчі, виконавчі й судові органи мають бути повністю незалежними один від одного. Цей принцип застосовується до інституцій Співтовариства тому, що всі вони є повністю незалежними одна від одної, хоча, як було згадано вище, і виконують змішані функції.