Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Договори, які укладаються державами-членами

Довготривала мета договорів Співтовариства полягає в досягненні певної форми Європейської федерації. Право Співтовариства являє собою автономну правову систему sui generis. Незважаючи на це, право Європейського Союзу до певної міри залишається міждержавним правом. Саме тому деякі норми міжнародного права сприймаються Судом Європейських Співтовариств як ефективне джерело права Співтовариства. Є чотири види норм міжнародного права: а) договори і конвенції; б) звичаєве право; в) загальні принципи міжнародного права; г) судові рішення та наукові праці провідних юристів (ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН).

Четверта категорія не впливає на право Співтовариства. Однак, як постійно підкреслюється СЄС, міжнародне звичаєве право і загальні принципи міжнародного права мають певне відношення до права Європейського Союзу. В справі Officier van Justitie v Kramer Суд вказав на те, що як тільки Співтовариство визнало юрисдикцію держав-членів у таких питаннях, як рибальство в міжнародних водах, воно взяло на себе ті самі зобов'язання, які до того були покладені на держав-членів. Співтовариство також є зобов'язаним відповідно до загальних норм щодо права договорів і тих, що визначають привілеї й імунітети міжнародних організацій. Однак саме на праві договорів, які укладаються між Співтовариством та його державами-членами, буде зосереджена наша подальша увага.

Договори, які укладаються Співтовариством

Оскільки Співтовариство має міжнародну правосуб'єктність, воно наділене правом укладати угоди з: а) державами, які не є його членами; б) групами держав, які не є його членами; в) іншими міжнародними організаціями. Як правило Співтовариство реалізує це повноваження в контексті його Спільної торгової політики. Загальні умови укладання цих угод зазначені в ст. 228 Договору про заснування Європейського Співтовариства. (Однак вони підлягають також певній кількості спеціальних процедур, таких як ті, що згадуються в ст. 113(3) цього ж Договору.)

Відповідно до цих процедур перший крок робить Комісія, надаючи рекомендації Раді. Потім остання уповноважує Комісію розпочати і провести відповідні переговори, що та і робить за допомогою спеціального комітету, призначеного Радою. Далі Комісія висуває формальну пропозицію Раді, яка укладає угоду (в деяких випадках після проведення консультацій або навіть після надання ним згоди). Суд ЄС також може брати участь у процесі укладання угоди, якщо Комісія або держави-члени запросять його надати висновок щодо того, чи узгоджується міжнародна угода, укладання якої планується, з Договором про заснування Європейського Співтовариства (ст. 228(6) ДЗЄС). Суд робив це багато разів. Вище вже згадувалося (див. с. 71), що загальні принципи міжнародного права щодо права договорів мають зобов'язальний характер для права Співтовариства. Один із цих принципів міститься в правилі pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися). З цього випливає, що міжнародні угоди, укладені Європейським Союзом, мають пріоритет над його похідним законодавством.

Договори, які укладаються державами-членами

Хоча Співтовариство має право укладати міжнародні угоди від імені держав-членів, останні також можуть бути самостійними сторонами міжнародних договорів. Загальновизнано, однак, що вони не повинні ставати учасниками угод, що укладаються у сферах, які належать до виключної юрисдикції Співтовариства щодо укладання угод. До набрання чинності Договором про заснування Європейського Співтовариства (або до набрання цим договором обов'язкової сили для держав, які поступово стають членами Європейського Співтовариства) укладання міжнародних угод наражалося на певні проблеми. Принцип тут один: держави-члени повинні вживати заходів для того, щоб усунути будь-яку невідповідність праву Співтовариства. Укладаючи ці договори, зацікавлені держави-члени повинні постійно враховувати інтереси Співтовариства та його інституцій і переваги, які останні надають своїм членам (ст. 234 ДЗЄС).