Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Гармонізація права, що регулює діяльність компаній

Свобода пересування осіб стосується не тільки індивідів як фізичних осіб, а й організацій, які набувають форми юридичних осіб. Це штучно створені юридичні особи, засновані фізичними особами, але які набувають прав і обов'язків, що відокремлюють їх від засновників. Оскільки їм надається правосуб'єктність, вони мають багато можливостей щодо використання переваг права на облаштування. Саме з цією метою ст. 54(3)(g) Договору вимагає від законодавчих органів Європейського Союзу приймати директиви щодо гармонізації тих гарантій, які надаються державними органами юридичним особам для захисту інтересів як населення, так і учасників компаній.

Тут розробка законодавчих програм також призвела до певних затримок. Однією з причин цього стало те, що деякі із запропонованих директив виявилися доволі клопітними з політичної точки зору. Візьмемо, наприклад, П'яту директиву, яка закріплює положення стосовно участі уповноважених працівників у керівництві компанією. Досі були прийняті такі директиви з права, що регулює діяльність компаній:

· Перша Директива про доступ до суттєвої інформації щодо захисту акціонерів та ін.;

· Друга Директива щодо створення публічних компаній з обмеженою відповідальністю, збереження та зміни їхніх статутних фондів;

· Четверта Директива щодо бухгалтерії компаній;

· Третя Директива щодо злиття публічних компаній з обмеженою відповідальністю;

· Шоста Директива щодо роз'єднання публічних компаній з обмеженою відповідальністю;

· Сьома Директива щодо консолідованої бухгалтерської звітності;

· Восьма Директива щодо використання аудиторських послуг;

· Одинадцята директива про надання документів про філіали компаній, заснованих в інших державах-членах;

· Дванадцята Директива про компанії з обмеженою відповідальністю, засновником яких виступає одна людина.

Схоже, процес прийняття гармонізуючих норм у цій сфері триває, незважаючи на політичні складнощі, що виникають з певними пропозиціями. Нині, вперше за останні роки, були внесені пропозиції щодо Європейської компанії. В одній з них пропонується ухвалити Статут Європейської компанії; в іншій — Директиву, яка б регулювала участь працівників у цій Європейській компанії.

Забезпечення європейського громадянства в Співтоваристві без кордонів

Загальні положення

Хоча Європейський Союз, як уже згадувалося вище, продовжує залишатися здебільшого економічним утворенням, протягом останнього десятиліття спостерігається загальна спрямованість до "Європи для її громадян" і забезпечення останнім свободи пересування територією Співтовариства незалежно від економічних міркувань.

Громадянство Європейського Союзу

Договір про заснування Європейського Союзу офіційно змінив назву Римського договору з "Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства" на "Договір про заснування Європейського Співтовариства". Цей символічний жест супроводжувався введенням у ДЗЄС певної кількості положень, що закріплювали створення "громадянства Союзу", ст. 8—8е. Ст. 8е Договору закріплює принцип, який полягає в тому, що будь-який громадянин будь-якої держави-члена стає громадянином Союзу; всі такі громадяни набувають прав і обов'язків згідно з Договором.

Ст. 8—8е Договору містять певний звід положень — своєрідний Білль про права громадян Співтовариства, що перебувають поки в зародковому стані. Ст. 8е Договору закріплює принцип свободи пересування в межах Союзу і надає Раді право приймати норми на підтримку цього принципу. Ст. 8Ь Договору наділяє громадянина Європейського Союзу, що проживає на території держави-члена, не будучи її громадянином, правом брати участь та балотуватися кандидатом на муніципальних виборах та виборах до Європейського Парламенту в державі перебування на тих самих умовах, що і громадяни цієї держави.

Згідно зі ст. 8с Договору громадянин Європейського Союзу, перебуваючи на території третьої держави, має право на захист дипломатичного чи консульського представництва іншої держави — члена Європейського Союзу. Ст. 8d Договору надає громадянам Європейського Союзу право звертатися до Європейського Парламенту та Уповноваженого з прав людини, призначеного Європейським Парламентом.

І нарешті, останнє з цих нових положень ст. 8е Договору вимагає від Комісії кожні три роки доповідати Європейському Парламенту, Раді та Економічному і соціальному комітету про застосування положень цієї частини. Рада може прийняти положення, спрямовані на зміцнення або доповнення прав, визначених у цій частині. Однак національні органи влади повинні схвалити ці норми згідно з відповідними конституційними вимогами.

На шляху до вільного від кордонів Співтовариства

Доки залишається прикордонний контроль у межах Співтовариства, свобода пересування осіб не матиме завершеного вигляду, хоч якими спрощеними були процедури контролю на цих кордонах. До середини 1980-х років це прагнення реалізувалося лише через заяви про наміри та несміливі формулювання принципів. Потім справи значно поліпшились і набули енергійного прискорення. На засіданні Європейської Ради у Фонтенбло 14 серпня 1984 р. було погоджено, що всі митні та поліцейські формальності повинні бути скасовані на кордонах у межах Співтовариства. Роком пізніше Франція і Німеччина зробили перший крок у цьому напрямку, уклавши Саарбрюккенську угоду. Майже відразу після цього, 14 липня 1985 p., деякі країни підписали угоду, яка зобов'язала їх усунути контроль на спільних кордонах, а також впровадити вільний прохід для тих, хто перетинає ці кордони, незалежно від того, чи є вони громадянами Співтовариства. Це була перша Шенгенська угода, яку уклали Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург та Нідерланди. Ці п'ять держав п'ятьма роками пізніше підписали другу Шенгенську угоду, яка встановлювала певні умови та гарантії з метою впровадження свободи пересування осіб. Вона також містить деякі принципи, що регулюють пересування громадян третіх держав територією Європейського Союзу. До перших учасників цієї угоди згодом приєднались Італія, Іспанія і Португалія.

Відповідно до правопорядку та вимог безпеки ці угоди закріплюють положення щодо інтенсивнішого співробітництва між національними органами влади з метою збільшення ефективності прикордонного контролю. Угода також містить перелік заходів боротьби з тероризмом та організованою злочинністю. З цією метою закріплюються положення, спрямовані на поліпшення обміну інформацією та співробітництва на рівні судових органів та урядових департаментів держав-членів.

Амстердамський договір надав завершеного вигляду напрямам політики Співтовариства щодо свободи пересування осіб, надання притулку та питань імміграції, інкорпорувавши їх до основної мети Договору, якою є створення простору свободи, безпеки і справедливості. Відповідно до цього до ДЗЄС було введено новий розділ. Ст. "А" Амстердамського договору вимагає від Ради протягом п'яти років з моменту набрання ним чинності прийняти положення, спрямовані на забезпечення свободи пересування осіб згідно зі ст. 7а ДЗЄС, а також відповідні положення про контроль на зовнішніх кордонах, надання притулку та з питань імміграції. Слід нагадати, що ст. 7а вимагає створення внутрішнього ринку в межах Співтовариства без будь-яких кордонів, забезпечуючи таким чином вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталів.

Ст. "В" Амстердамського договору вимагає впродовж того ж п'ятирічного періоду прийняття Радою законодавства, спрямованого на усунення будь-якого контролю осіб, що перетинають внутрішні кордони Європейського Союзу, незалежно від того, чи є вони громадянами Європейського Союзу або третьої країни. У зв'язку з цим ст. "В"(2) встановлює перелік деталізованих норм, які необхідно прийняти для реалізації таких цілей.