Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 13.5. Умови праці

Уже зазначалося, що ст. 118 Договору надає Раді право приймати норми, спрямовані на поліпшення умов праці для забезпечення відповідної охорони здоров'я та безпеки працівників. Найзначнішим законодавчим актом у цьому відношенні була Директива 89/391 про заходи щодо впровадження удосконалень у безпеку й охорону здоров'я працівників на робочому місці. Вона має значний обсяг, її зміст охоплює всі види діяльності в приватному і громадському секторах — хоча певні сфери громадського сектору, такі як збройні сили та поліція, вилучаються з цього переліку (ст. 2 Директиви). Директива є рамковим документом. Це виражається в закріпленні положення щодо прийняття більш докладних директив зі спеціальних питань (включаючи деякі з перелічених у Додатку) (ст. 16). Прикладами таких директив є Директива 92/85 про вагітних працівниць, які нещодавно народили або годують груддю, і Директива 92/57 про імплементацію мінімальних вимог щодо здоров'я і безпеки на тимчасовій роботі або пересувних робочих місцях. Для приведення цих директив у відповідність до сучасних вимог Комісії допомагає Комітет, який складається з представників держав-членів, головою якого є член Комісії (ст. 17 Директиви).

Два головних розділи Директиви зосереджують свою увагу на зобов'язаннях роботодавців і робітників у цій сфері. Однак із формулювань відповідних статей стає зрозумілим, що основний тягар покладається на роботодавців. За допомогою введення загальних обов'язків роботодавців зобов'язують вживати всіх заходів, необхідних для забезпечення захисту здоров'я і безпеки працівників на робочих місцях, включаючи попередження професійних ризиків, надання інформації та забезпечення спеціальної підготовки (ст. 6(1) Директиви). Ці заходи мають втілюватися у життя відповідно до низки загальних принципів щодо попередження та запобігання ризиків, оцінювання ризиків та їх усунення, пристосування праці до індивідів, адаптації до технічного прогресу, заміни небезпечних елементів на безпечні або менш небезпечні; розвитку послідовної всеосяжної політики попередження, надання пріоритету колективним заходам захисту над індивідуальними, надання відповідних зрозумілих інструкцій працівникам (ст. 6(2) Директиви).

Роботодавці також повинні дотримуватися спеціальних зобов'язань. Так, вони мають впровадити служби із захисту та попередження, у зв'язку з чим зробити відповідні призначення одного чи більше компетентних працівників; якщо такі працівники відсутні на підприємствах, для виконання цього зобов'язання слід залучити спеціалістів зовні (ст. 7 Директиви). Роботодавці також повинні вжити відповідних заходів для забезпечення можливості надання першої медичної допомоги, а також засобів, необхідних для пожежогасіння та евакуації (ст. 8 Директиви). До того ж вони повинні виконувати такі зобов'язання: володіти інформацією про оцінку ризиків для своїх працівників; вирішувати, які захисні заходи вживати і яке захисне обладнання використовувати; мати перелік нещасних випадків на виробництві, які в разі настання надають працівникам можливість не виходити на роботу протягом трьох днів (ст. 9(1) Директиви). Також вони повинні забезпечити відповідне надання інформації працівникам про ризики, на які ті можуть наразитися, а також про заходи попередження цих ризиків (ст. 10 Директиви), належним чином залучати працівників до такого попередження (ст. 11 Директиви) і запроваджувати відносно цього відповідні види навчання для працівників (ст. 12 Директиви).

Зобов'язання працівників поділяються на загальні та спеціальні. Згідно із загальними обов'язками працівники повинні дбати, наскільки це можливо, про власну безпеку і безпеку інших, на яких можуть вплинути їхні дії (ст. 13(1) Директиви). їхні спеціальні обов'язки полягають у належному використанні обладнання, інструментів та речовин, які вони застосовують у своїй роботі; відповідному використанні індивідуального захисного обладнання, яке їм надається; утриманні від неправильного використання засобів захисту, які є на устаткуванні, інструментах та інших механізмах; інформуванні керівництва про будь-яку небезпеку здоров'ю, яка з'являється або може з'явитися на робочому місці; співробітництві з роботодавцем для забезпечення захисту здоров'я та безпеки на робочому місці (ст. 13(2) Директиви).