Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 16.8. Перспективи інституційної реформи

На сьогодні взаємовідносини інституцій Співтовариства і національних інституцій є унікальними. їх не можна однозначно охарактеризувати як такі, що відповідають конфедеративній, міжурядовій або федеративній моделі. Постає питання, чи може та чи має таке становище зберігатися впродовж невизначеного терміну?

Є відносно небагато явних прихильників або опонентів того, щоб ці відносини залишалися без змін. Взагалі, політики за межами Співтовариства відчувають, що дещо має статися, і внаслідок цього Співтовариство почне розвиватися в бік або більш федеративної, або більш міжурядової (чи, навіть, конфедеративної) моделі. Проблема дедалі ускладнюється, оскільки в самому змісті процесу прийняття рішень у Співтоваристві приховані дві важливі суперечливі сили. З одного боку, як зазначалося вище (див. с. 328), процес інтеграції буде значно поглиблюватися протягом найближчих років. З іншого, — ДЄС зобов'язує Співтовариство дотримуватись принципу субсидіарності. Наскільки б значними не були спроби виправдати таку явну суперечливість, очевидно, що ці два поняття будуть постійно конфліктувати між собою.

Враховуючи сучасний стан справ, на думку автора, скоріше за все зрештою буде обрано шлях до створення міжурядової моделі, ніж поглиблення федеративних начал. Причина цього полягає в тиску, про що йшлося в попередньому абзаці, якого зазнає Співтовариство стосовно поглиблення інтеграції та подальшого розширення. Схоже, що цей тиск приведе до фундаментальної переоцінки напряму діяльності Співтовариства і його взаємовідносин з національними владними органами. Як уже згадувалось, вірогіднішою і бажанішою є більш вільна модель.

16.8. Перспективи інституційної реформи

Загальні питання

Співтовариство працює, спираючись на свої інституції, і спосіб, у який останні проводять свою діяльність, є визначальним для Його майбутнього. Для того, щоб зробити відповідні висновки щодо майбутнього, доцільно було б скористатися суттєвими положеннями, з різним рівнем обґрунтування, критичних поглядів на ці інституції. Майбутнє Європейського Парламенту вже було належним чином розглянуто в підрозділі про "демократичний дефіцит". Тому цей розділ буде присвячено Ралі, Комісії та Суду Європейських Співтовариств.

Рада

Рішучій критиці піддаються різноманітні аспекти modus operandi Ради. Одним із них є негласний характер її процедур, що не виправдано для будь-якого законодавчого органу. Іншим є то і факт, що Рада складається з членів, основним завданням яких є вирішення проблем на національному рівні. Головним законодавчим органом Співтовариства є орган, який фактично лише малу частину свого часу віддає прийняттю законодавства для Співтовариства.

Водночас, участь Комітету постійних представників, що постійно зростає, здається може виправити цей дефект, але такий підхід цілком заперечується Комісією (див. с. 58). Іншим вирішенням могло б стати забезпечення членських місць у Раді різним міністрам європейських справ (або аналогічним посадовим особам) у державах-членах. Це, у свою чергу, мало б певні вади, які полягали б у тому, що для прийняття законодавства стосовно питань, які потребують широкого вивчення та наявності значного досвіду у відповідних сферах знань, було б необхідно залучати політика мз усіх питань".

По-третє, чи можна вважати вчасним заснування незмінної структури для того, щоб організовувати головування в Раді? Шестимісячне ротаційне головування було придатним тільки тоді, коли Співтовариство складалося лише з шести держав-членів, кожній з яких надавалась можливість очолювати Раду раз на три роки. Враховуючи теперішню кількість держав — членів Співтовариства, вже незабаром це буде відбуватися раз на десять років. Таке становище не може бути визнано розумною основою для встановлення напряму діяльності головного законодавчого органу Співтовариства.