Господарське право - Вінник О.М. - 3. Види господарської діяльності

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що викликає потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та певних її видів, ураховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками. За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних і соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня (є неосновною).

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) і зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів і нерезидентів), у тому числі іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України "Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання"; розділ VII ГК України "Зовнішньоекономічна діяльність", розділ VIII ГК України "Спеціальні режими господарювання"; спеціальні закони: "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про страхування", "Про режим іноземного інвестування", "Про концесії", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди" та ін.).

Першій з вищенаведених класифікацій господарської діяльності (на підприємництво та некомерційну господарську діяльність) особлива увага приділяється в Господарському кодексі України (глави 4 і 5).

Підприємництво здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінансових результатів своєї діяльності (стійкої та значної неплатоспроможності). Для підприємницької діяльності притаманна ініціативність, що забезпечує пошук нових напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями (є необхідним для збереження або збільшення підприємцем своєї частки на ринку певного товару і відповідно - успішного функціонування в умовах економічної конкуренції). Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати значний рівень самостійності. Отже, характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є:

наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності, що досягається шляхом задоволення суспільних потреб у певних товарах, роботах, послугах в результаті їх реалізації за плату (більшу, ніж собівартість виробництва цих благ);

ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контрагентів тощо;

власна відповідальність підприємця у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності; держава, територіальна громада чи інші особи (в тому числі засновники та учасники суб'єкта підприємництво) за загальним правилом не несуть субсидіарної відповідальності за результати його діяльності підприємця (крім деяких визначених законом випадків);

усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єкту вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 Господарського кодексу:

"Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку".

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (щодо окремих видів діяльності), в яких, відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України, забороняється підприємництво; здійснення такої діяльності відбувається на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який для цього створює некомерційне (казенне) підприємство. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед у тих випадках, якщо здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (біржова діяльність, наприклад).

Однією з ознак некомерційної господарської діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність - у зв'язку з відсутністю в її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) і засновником (засновниками) суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна для казенних підприємств (ч. 8 ст. 73, статті

76-77 ГК України) та некомерційних комунальних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності в разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету, а в разі функціонування суб'єкта некомерційної господарської діяльності на базі приватної (приватні некомерційні підприємства) чи колективної власності (дочірні унітарні підприємства господарських товариств чи кооперативів) - за рахунок власника (власників) його майна та/або засновників (учасників). Своєю чергою це зумовлює залежність суб'єкта такої діяльності від власника (власників) майна та/або засновника (засновників), який (які) забезпечує (забезпечують) відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. З ст. 76, ч. З ст. 78, ст. 137 ГК України). Остання (ст. 137 ГК) передбачає: 1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); 2) контроль з боку власника (безпосередньо або через уповноважений ним орган) за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання; 3) право власника вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господарської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі її надання учасникам біржових торгів не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі).

Принципи господарювання

(ст. 6 Господарського кодексу України)

1. Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання

2. Свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом

3. Вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України

4. Державне регулювання (оптимально обмежене) економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави

5. Захист національного товаровиробника

6. Заборона незаконного (поза межами компетенції) втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини