Господарське право - Вінник О.М. - 4.2. Транспортне законодавство

Договірні відносини у сфері транспорту регулюються Господарським кодексом України (гл. 32 "Правове регулювання перевезення вантажів", статті 306-316), Цивільним кодексом України (щодо перевезень - глава 64, транспортного експедирування - глава 65), а також актами спеціального транспортного законодавства.

Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті. До системи цього законодавства входять:

транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 p.;

закони України: "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.; "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р.; "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р.; "Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період" від 20 жовтня 1998 р.; "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р.; "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 p.;

акти Уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затв. постановою РМ СРСР від 15.10.1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту УРСР, затв. постановою РМ УРСР від 27.06.1969 р. № 401; Статут залізниць України, затв. постановою КМ У від 06.04.1998 р. №457);

відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін.

Крім того, щодо практики розгляду договірних спорів у сфері транспорту була прийнята низка роз'яснень і листів Вищим господарським судом (його Президією), в тому числі:

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом";

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею";

Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 17 квітня 1998 р. № 01-8/142 "Про Статут залізниць"; та ін.

4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту

Участь у договірних відносинах у сфері транспорту беруть різні категорії осіб, які мають необхідний для цього обсяг правосуб'єктності.

Учасників договірних відносин у сфері транспорту умовно можна поділити на дві категорії: 1) безпосередні учасники (як сторони відповідних договорів); 2) опосередковані учасники (здійснюють регулювання договірних відносин, координацію дій безпосередніх учасників договірних відносин).

Безпосередніми учасниками договірних відносин у сфері транспорту є 1) транспортні підприємства (індивідуальні підприємці, що здійснюють перевезення та надають інші транспортні послуги); 2) суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, на користь та/або на замовлення яких надаються відповідні транспортні послуги.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт" перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюється залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. У ч. З ст. 306 ГК України згадується, крім вищезазначених організацій, космічний, трубопровідний транспорт та інші види транспорту.

Транспортні організації (індивідуальні підприємці - у випадках, не заборонених законом) повинні мати відповідні ліцензії на здійснення перевезень відповідним видом транспорту, порядок отримання яких регулюється Законом України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Опосередкованими учасниками транспортно-договірних відносин є органи державної виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у галузі транспорту. До складу системи цих органів входять:

Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) як головний (провідний) орган цієї системи;

підпорядковані Мінтрансзв'язку: Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця); Державна авіаційна адміністрація, Державний департамент автомобільного транспорту, Державний департамент морського і річкового транспорту, Державна спеціальна служба транспорту.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, (затверджено постановою КМУ від 06.06.2006 р. № 789), основними завданнями Мінтрансу України є:

участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту;

забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України;

участь у межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем;

здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства;

організація і контроль відповідно до законодавства за діяльністю морських і річкових портів;

виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстраційних функцій у сфері забезпечення безпеки руху, торговельного мореплавства та судноплавства на внутрішніх водних шляхах;

забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність.

Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань:

здійснює державне управління в галузі транспорту, у сфері використання і обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

вживає заходів щодо розвитку національної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів, інфраструктури транспортного комплексу України;

здійснює відповідно до законодавства заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової, соціальної політики та політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

• розробляє і реалізує заходи щодо налагодження взаємодії та координації діяльності всіх видів транспорту;

організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;

здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху, відповідно, на морському та річковому, залізничному та автомобільному транспорті;

контролює впровадження автоматизованих систем управління, зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення національної транспортної системи України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів;

забезпечує в межах своєї компетенції правове регулювання перевезень пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, технічної експлуатації рухомого складу, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання аеропортів і шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства;

здійснює загальне управління проведенням державної реєстрації суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, забезпечує діяльність лоцманської, гідрографічної служби та служби регулювання руху суден;

виконує відповідно до законодавства функції із забезпечення перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;

здійснює інші повноваження, визначені вищезгаданим Положенням, та виконує інші функції, що випливають з покладених на нього (Мінтрансзв'язку) завдань.

4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту
4.4. Договір на перевезення вантажів
4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг
РОЗДІЛ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ
ТЕМА 16. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
1. Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності
2. Види господарсько-правової відповідальності
3. Функції та підстави господарсько-правової відповідальності
4. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності
5. Форми господарсько-правової відповідальності
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru