Господарське право - Вінник О.М. - 1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон.

1.1 Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон.

1.2 Система нормативно-правових актів про спеціальні (вільні) економічні зони.

1.3 Порядок створення та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон.

1.4 Управління спеціальними (вільними) економічними зонами.

1.5. Особливості правового регулювання господарювання у спеціальних (вільних) економічних зонах.

2. Правовій режим концесійної діяльності.

3. Інші види спеціальних режимів господарювання.

1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

1.1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Соціально-економічний розвиток країни з урахуванням особливостей певних територій, об'єктів, галузей народного господарства, особливих (незвичних) умов господарювання тощо досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401 -405);

концесії (глава 40, статті 406-410);

виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст. 413;

спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414);

території пріоритетного розвитку (ст. 415);

режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - С(В)ЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку.

Використання інституту С( В) ЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

• залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

розвитку інфраструктури ринку;

поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку України.

О.В.Бутксвич1, систематизувавши положення чинного законодавства про С(В)ЕЗ, визначає їх соціально-економічне призначення (створення особливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвестицій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні С(В)ЕЗ:

економічні: 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої бази, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпорто-замінного механізму виробництва; 3) посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всіх суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

соціальні: 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, задоволення потреб населення в таких товарах; 3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців та основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні: 1) залучення передових зарубіжних і вітчизняних технологій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Визначення поняття та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон та їх класифікація міститься у відповідних актах законодавства. Крім того, доктринальне визначення С(В)ЕЗ та їх види знаходимо в працях науковців (зокрема правознавців), які досліджували правове регулювання господарської (інвестиційної) діяльності в цих зонах (В.М.Коссак, О.С.Семерак, Л.В.Крупа, О.В.Буткевич та ін.).

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст.401), С(В)ЕЗ - це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проте, зазначимо, це визначення надміру лаконічне п не віддзеркалює основних ознак С(В)ЕЗ, що значною мірою компенсується доктринальним визначенням С(В)ЕЗ, запропонованим О.В.Буткевич: С(в)ЕЗ - це законодавчо визначена частіша території держави, та якій спеціальним внутрішнім законодавством та певний спірок для певних суб'єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань.

Характерними ознаками С(В)ЕЗ є:

територіальна обмеженість С(В)ЕЗ;

строковість С(В)ЕЗ;

юридична підстава запровадження С(В)ЕЗ на певній території ~ спеціальний закон про конкретну С(В)ЕЗ;

мета створення С(В)ЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

спеціальний суб'єктний склад С(В)ЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у С(В)ЕЗ є органи управління С(В)ЕЗ та суб'єкти господарювання С(В)ЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

здійснення управління С(В)ЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види С(В)ЕЗ. Проте в актах законодавства про режим С(В)ЕЗ відсутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, у ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік С(В)ЕЗ (відповідно до цієї статті, на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих С(В)ЕЗ).

Згідно з постановою КМУ від 14 березня 1994 р. № 167 "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" (втратила чинність на підставі постанови КМУ від 25.08.2004 р. № 1109, проте, з теоретичної точки зору, її положення можуть використовуватися), а також постанови КМУ від 24 вересня 1999 р. № 1756 "Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності", С(В)ЕЗ поділяються (за різними критеріями - специфіки певного регіону, мети, характеру правового режиму та ін.) на різні типи.

Залежно від особливостей певних територій (розташування, природно-кліматичні та інші умови), що зумовлює характер правового режиму С(В)ЕЗ

(сприяння зовнішньоекономічній діяльності та/або туристичній діяльності), розрізняють:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордонні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих С(В)ЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти ("порто-франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є С(В)ЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23.03.2000 р. "Про спеціальну (вільну) економічну зону "Порто-франко" та території Одеського морського торговельного порту";

зони прикордонної торгівлі - частіша території держави та кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; С(В)ЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою КМУ від 27 липня 1998 р. № 1147 "Про прикордонний режим" (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. "Про спеціальну економічну зону "Інтерпорт Ковель");

туристсько-рекреаційні зони - С(В)ЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатії й природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (втому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, С(В)ЕЗ, створена Законом України від 18 березня 1999 р. "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець").

Залежно від мети (сприяння підприємництву за пріоритетними напрямами промислової, інвестиційної, інноваційної діяльності):

комплексні виробничі зони - частина території держави, та якій запроваджується спеціальний (пільговій! податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні С(В)ЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони "Славутич", "Миколаїв", "Рені" та ін.;

науково-технічні зони - С(В)ЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим упровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. В Україні створена низка подібних зон відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" (в редакції Закону від 12.01.2006 р.): технопарк "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м. Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м. Київ), "Укрінфотех" (м. Київ), "Агротехнопарк" (м. Київ), "Еко-Україна" (м. Донецьк), "Наукові і навчальні прилади" (м. Суми), "Текстиль" (м. Херсон), "Ресурси Донбасу" (м. Донецьк), "Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій" (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), "Яворів" (Львівська область), "Машинобудівні технології" (м. Дніпропетровськ).

Закон України від 22.12.2006 р. "Про науковий парк "Київська політехніка" регулює відносини, пов'язані із створенням і функціонуванням наукового парку "Київська політехніка" (різновид технопарку), засновниками якого є Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення наукового парку і можуть виконувати проекти наукового парку. Установчими документами цього наукового парку є засновницький договір і статут (визначає мету і предмет діяльності наукового парку, склад і повноваження його органу управління, порядок вступу до наукового парку та виходу з нього, формування його майна, порядок реорганізації та ліквідації наукового парку та інші засади його діяльності).

Науковий парк "Київська політехніка" виконує такі функції:

здійснення повного комплексу заходів, спрямованих на інтенсифікацію процесів розроблення, виробництва та впровадження наукоємкої, конкурентоспроможної продукції на внутрішні та зовнішні ринки;

координація наукової, інноваційної, виробничої та комерційної діяльності засновників і партнерів наукового парку;

організація і здійснення заходів щодо розвитку міжнародного та вітчизняного співробітництва у сфері інноваційної діяльності;

сприяння залученню іноземних інвестицій;

інформаційно-методичне, правове та консалтингове забезпечення засновників і партнерів наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги;

залучення і використання у своїй діяльності ризикового (венчурного) капіталу, підтримка наукоємкого бізнесу;

залучення студентів, випускників і науковців Університету до виконання робіт з реалізації проектів наукового парку;

організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, необхідних для реалізації проектів наукового парку;

захист інтересів засновників і партнерів наукового парку в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також у відносинах з іншими суб'єктами господарювання;

інші функції, не заборонені законодавством.

Особливу роль на транснаціональних фінансових ринках відіграють банківсько-страхові (офшорні) зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які створюються за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами країни, на території якої створено таку зону; в чистому вигляді такого типу С(В)ЕЗ на території України не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у розпорядженні КМУ від 24.02.2003 р.№77;

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють С(В)ЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - спеціальна (вільна) економічна зона "Закарпаття") та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - спеціальні (вільні) економічні зони "Славутич", "Миколаїв").

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє території України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в тому числі іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області" у цін області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більше ніж та 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного. в тому числі в процесі реструктуризації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менше ніж 250 тис. дол. США, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менше ніж 250 тис. дол. США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50% чинної ставки оподаткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді; коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно з законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау.

За оцінкою О.В.Буткевич, територіям пріоритетного розвитку, що створюються відповідно до українського законодавства, притаманні усі характерні ознаки С(В)БЗ, і тому їх слід розглядати як один з відповідних типів С(В)ЕЗ'.