Господарське право - Задихайло Д.В. - ВСТУП

Сфера економічних відносин є предметом регулювання достатньої кількості галузей права і часто їх співвідношення має конкурентний характер. Так, у названій сфері свій предмет знаходять повністю або частково не тільки господарське право, а й цивільне, фінансове, адміністративне, природноресурсові галузі тощо. Це викликає потребу точного визначення сфери регулювання кожної з цих галузей права, але юридична наука прагне до її вирішення хоча б на певному етапі розвитку економічних відносин та їх правового забезпечення.

Господарське право займає центральну ланку в системі регулювання економічних відносин, адже сферою його застосування є господарські відносини, що виникають згідно із ст. 1 Господарського кодексу України саме у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, зокрема з такими, як споживачі товарів та послуг, органи державної влади та місцевого самоврядування, що правомочні вживати засобів державного регулювання господарської діяльності (наділені відповідними організаційно-господарськими повноваженнями), громадяни або юридичні особи, що є засновниками суб'єктів господарювання та реалізують щодо них повноваження на засадах відносин власності.

Труднощі та комплексність відносин, що становлять предмет господарського права, визначає також і складне поєднання методів господарсько-правового регулювання.

Метод правового регулювання органічно пов'язаний із тим, на реалізацію яких інтересів спрямоване правове регулювання - приватних чи публічних. У випадку з господарським правом зрозуміло, що господарська діяльність, і зокрема підприємництво, якому за визначенням ст. 42 Господарського кодексу України властиві самостійність, ініціативність, систематичність, ризиковий характер та мета отримання прибутку, є частиною масового виробництва та структури функціонування відповідних ринків, знаходиться у фокусі водночас і приватних, і публічних інтересів.

Процес виробництва, обміну, розподілу та споживання благ, що здійснюється в різноманітних формах, передбачає існування того чи іншого типу координації економічних відносин, інтересів, процесу вибору. Економічна теорія розглядає два основних типи такої координації: спонтанний та ієрархічний. Досконалий ринок передбачає спонтанний порядок координації. У господарсько-правовому вимірі йому відповідає метод автономних рішень та метод координації. Названі методи реалізуються через прийняття самостійних рішень суб'єктом господарювання щодо визначення сфери та видів господарської діяльності, її масштабу, або використання отриманого прибутку на реінвестування господарської діяльності, розширеного її відтворення, або розподілу прибутку між учасниками, його спрямування на їх особисте споживання щодо укладання та виконання господарських договорів із власними контрагентами тощо. Останні координують поведінку їх сторін - суб'єктів господарювання в узгодженому ними напрямі реалізації їх майнових інтересів.

У той же час слід ураховувати, що майже всі сучасні економіки світу - господарські системи - розбудовані як змішані, що містять поряд із ринковим типом координації ієрархічний або його сутнісні елементи, де останній має забезпечувати публічні інтереси в економічній сфері і реалізується шляхом застосування методів приписів та рекомендацій. Вони можуть бути надзвичайно різноманітними за змістом і стосуватися порядку діяльності в тій чи іншій сфері господарювання, вимог до якості товарів та послуг, вимог або обмежень до господарської компетенції (правосуб'єктності) господарської організації, до формування її статутного капіталу тощо.

Очевидно, що визначена диференціація є в цілому схематичною. Адже метод приписів може застосовуватись засновником приватного підприємництва щодо планування ним власної господарської діяльності, а метод координації використовуватись у відносинах з органами державної виконавчої влади у випадках укладання договорів, що опосередковують відносини державно-приватного партнерства.

Важливо підкреслити, що метою господарського права і господарського законодавства є встановлення стабільного і ефективного суспільного господарського порядку в економічній системі України. Складність та ієрархічність такої системи, її внутрішніх і зовнішніх зв'язків, утримання її функціонування в межах параметрів, що дозволяють вирішувати суспільно-економічні завдання розвитку країни, зрештою і визначають складне співвідношення предмета і методів господарсько-правового регулювання. Адже згідно зі ст. 5 ГК України - правовий господарський порядок формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів.

Таким чином, господарське законодавство України є основним засобом створення правового господарського порядку, ґрунтується на конституційно-правових положеннях, що визначають основне коло суспільно-правових цінностей та елементів функціонування економічної системи суспільства.

Господарське законодавство, як і більшість галузей вітчизняного законодавства, є кодифікованим. Господарський кодекс України був прийнятий 16 січня 2003 р. і набув чинності з 1 січня 2004 р. Його прийняття є результатом самовідданої праці українських вчених-господарників та сучасного етапу розвитку економічних відносин, якому властива потужна тенденція до посилення ролі держави в економічній системі в умовах загострення цілої низки актуальних проблем сучасності, що активно виявляють себе на глобальному економічному просторі. Господарський кодекс України дозволяє в єдиному правовому механізмі узгодити реалізацію і публічних, і приватних інтересів у сфері господарювання, визначаючи їх оптимальне співвідношення в кожному секторі сфери господарювання. Одним із найважливіших завдань правової політики держави є, як уявляється, подальший розвиток, деталізація положень Господарського кодексу України, модернізація його змісту, підвищення ефективності впливу його норм на господарські відносини.

Особливістю господарського законодавства, що тяжіє до системної впорядкованої організації, тим не менше є надзвичайно великий обсяг як нормативного матеріалу, так і джерел його розміщення. Значною мірою ця ситуація пояснюється складністю та розгалуженістю самого предмета регулювання - господарських відносин, сфери господарювання. Адже названа сфера розподіляється не тільки на окремі види господарської діяльності, що визначаються її належністю до окремих галузей, ринків та секторів національної економіки, а й за функціональним призначенням у господарській системі - інвестиційна, інноваційна, страхова, банківська, посередницька, торговельна та інші види діяльності.

Слід зазначити, що розвиток господарського законодавства, його систематизація (адже системність права і законодавства суттєво підвищує ефективність його сумарного впливу на відносини, що регулюються) відбувається шляхом прийняття укрупнених, а також фактично кодифікованих нормативно-правових актів у окремих сегментах відносин у сфері господарювання. До таких можна віднести законодавство України про банківську, страхову діяльність, про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тощо. Окрему категорію джерел господарського права складають міжнародні договори України у сфері господарювання, що ратифіковані Верховною Радою України та відповідним вищим органом держави - договірної сторони. Особливого значення набувають договори, що опосередковують приєднання України до міжнародних економічних організацій або багатосторонніх торговельних систем, наприклад Світової організації торгівлі. До джерел господарського права міжнародно-правового характеру слід віднести так звані міжнародні правові звичаї, що містять нормативне регулювання відносин, зокрема у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідними міжнародними правовими звичаями регулюється широке коло відносин, пов'язаних з поставкою товарів, розрахунками за контрактами міжнародної купівлі-продажу товарів тощо. Окрему категорію джерел господарського права становлять так звані локальні нормативні акти, що приймаються, зокрема, засновниками господарських товариств або самими суб'єктами господарювання у разі об'єднання їх у ті чи інші види об'єднань підприємств або у саморегулівні організації тощо. Найбільш поширеним прикладом локального нормативного акта є статут господарського товариства. Слід зазначити, що норми локальних актів мають свою специфіку, але є передбаченими і ґрунтуються на положеннях законів України і мають відповідну юридичну силу.

Ключовим елементом господарських правовідносин € суб'єкт господарювання, а тому засобами права мають бути визначені його правова характеристика як суб'єкта правовідносин через необхідний обсяг правосуб'єктності, достатній для реалізації його інтересів, та інтересів його контрагентів у відповідній сфері, а також визначення порядку створення, управління, правового залучення та використання матеріальних та нематеріальних активів, особливостей майнової відповідальності самого суб'єкта та його засновників перед іншими суб'єктами правовідносин тощо.

Однак господарські товариства є найпоширенішими та універсальними у світовій практиці господарювання господарськими організаціями. Існуючі види господарських товариств та їх основні правові характеристики виникли і удосконалювались століттями у процесі їх використання в країнах Європи. На різних етапах розвитку господарських відносин одні з таких видів були більше затребувані, інші - менше і навпаки. Отже, і сьогодні ми можемо спостерігати активне використання одних форм господарських товариств, тоді як низка інших практично не використовується. Так, широкого застосування в господарській практиці України та інших країн світу набули, зокрема, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, правові конструкції яких використовуються як безпосередньо для здійснення виробничої діяльності, так і як базові для створення складних за структурою спеціалізованих господарських організацій в окремих секторах економіки. Такими, наприклад, є ринки фінансових послуг, де функціонують такі суб'єкти, як банки, страхові компанії, корпоративні інвестиційні фонди тощо. Бурхливий розвиток такого роду суб'єктів господарювання протягом другої половини минулого століття у країнах заходу привів до створення сучасних стандартів корпоративного управління, а отже - до розвитку корпоративного законодавства шляхом його поглиблення і деталізації.

У основі затребуваності використання господарських товариств саме як господарських організацій корпоративного типу лежить необхідність об'єднати майнові і немайнові ресурси кола суб'єктів - засновників, а інколи і їх активну персональну участь в управлінні справами організації, що є принципово необхідним для створення цілісного майнового комплексу та забезпечення його ефективного функціонування як необхідної і достатньої умови здійснення успішної господарської діяльності в конкретному секторі економіки.

Важливо також підкреслити, що господарське законодавство, зокрема Господарський кодекс України, створює широке коло організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, що розраховані на різні конфігурації приватних та публічних інтересів щодо їх створення та функціонування. Це, однак, не виключає можливості або необхідності у майбутньому в законотворчому порядку створення нових форм, особливо у специфічних секторах національної економіки, що активно розвиваються. Необхідний теоретичний та законотворчий досвід в Україні існує.

Будь-яка господарська діяльність, можливо, за винятком послуг, що стосуються віртуально-інформаційної сфери, потребує відповідного майнового забезпечення. Таке майно або майнові права щодо його використання можуть бути надзвичайно різноманітними за складом, обсягом та структурою, але важливо щоб його натуральні властивості, а також обсяг прав щодо використання такого майна в господарській діяльності забезпечував її суб'єктам достатню свободу для прийняття низки відповідних рішень.

Господарський кодекс України визначив зміст відповідних правових режимів використання майна в господарській діяльності. Так, суб'єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність на основі прав власності (а це господарські товариства, виробничі кооперативи тощо), на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним Йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна.

Окрім того, сучасна економіка передбачає широке залучення до господарської діяльності як природних ресурсів, так і використання прав промислової власності, зокрема, на винаходи, промислові зразки, комп'ютерні програми, комерційну таємницю, сорти рослин та породи тварин тощо. Названі та інші об'єкти права інтелектуальної власності можуть об'єднуватись у вигляді технологій, що є відносно цілісними інноваційними продуктами, для їх залучення у виробничий процес. Особливого значення набувають також права на об'єкти, що виконують функцію індивідуалізації учасників господарського обороту, концентрують у собі високу ділову репутацію суб'єкта господарювання, товарів та послуг, що ним виробляються. Таким є право на комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, торговельні марки.

Сучасний стан сфери господарювання в межах національної економіки, ураховуючи незавершеність ринкових трансформаційних процесів у нашій країні, активну динаміку внутрішнього розвитку та вплив на неї процесів світової глобальної економіки, актуалізацію проблематики забезпечення національної економічної безпеки, ставлять господарсько-правову науку, а отже, і господарське законодавство, на передній край захисту національних економічних інтересів та національного економічного суверенітету. Саме тому освоєння господарського права як навчальної дисципліни і тим більше як галузі юридичної науки має тільки свій початок, але не має пункту остаточного завершення. Психологічне сприйняття цієї обставини допоможе зробити процес опанування господарського права захоплюючим і цілеспрямованим.