Господарське право - Задихайло Д.В. - 3. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

1. Україною як державою в особі її органів у межах їх компетенції.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. Компетенція Верховної Ради України в галузі державного регулювання зовнішньоекономічною діяльністю визначається Конституцією України, Законами України "Про зовнішньоекономічну діяльність", іншими законами України. Перш за все це прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України і т. ін.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначаються Конституцією України, законами України "Про Кабінет Міністрів України", "Про зовнішньоекономічну діяльність". Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах, здійснює інші функції відповідно до своєї компетенції.

Головною ланкою в системі державного управління зовнішньоекономічною діяльністю є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України1, на яке покладено забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики в цій сфері. Окремі сфери зовнішньоекономічної діяльності регулюють Національний банк України, Міністерство фінансів України, Міністерство іноземних справ, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України, міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі.

2. Органами місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю (органи місцевого самоврядування, територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України).

3. Недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів.

4. Самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними (ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

5. Міжнародними організаціями, які здійснюють регулювання різноманітних аспектів взаємовідносин учасників зовнішньоекономічної діяльності із різних країн. Серед них можна виділити такі, як: Міжнародна торгова палата (МТП), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний банк економічного співробітництва (МБЕС), Міжнародний інвестиційний банк (МІБ), Морська міжнародна організація (ІМО), Світова організація торгівлі (СОТ), Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО), Система електронної передачі інформації з міжнародних розрахунків (СВІФТ), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Конференція ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організація ООН із промислового розвитку (ЮНІДО), Європейське агентство по координації наукових досліджень (Еврика) та ін.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою: 1) законів України; 2) передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; 3) економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України; 4) рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; 5) угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та які не суперечать законам України.

Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" актами і діями державних і недержавних органів.

Нормативно-правові акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність і відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється низкою актів законодавства загальної сфери дії та спеціальним законодавством. Спеціальне законодавство про зовнішньоекономічну діяльність складається з нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють окремі різновиди такої діяльності. Таким чином, законодавство про зовнішньоекономічну діяльність умовно утворює загальну та особливу частини.

Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності мають певну ієрархічну структуру. Верхнім головним рівнем такої структури є Конституція України, яка визначає права, свободи, обов'язки людини та громадянина; право на підприємницьку діяльність, непорушність приватної власності, повноваження органів влади щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності і т. ін.

Зовнішньоекономічна діяльність-діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. У зв'язку з цим правове регулювання такої діяльності здійснюється як національними законодавствами держав, резидентами яких є учасники зовнішньоекономічної діяльності, так і міжнародним законодавством, яке встановлюється такими державами спільно. Статтею 9 Конституції України закріплено, що діючі міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Міжнародний договір України - це договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Частиною 2 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Таким чином, друге місце в ієрархії джерел зовнішньоекономічної діяльності займають міжнародні договори.

Види міжнародних договорів визначені у ст. З Закону України "Про міжнародні договори України". Крім того, вони можуть бути розділені на три групи: багатосторонні, двосторонні та регіональні. До багатосторонніх договорів належать конвенції (від лат. - угода). Прийняття конвенцій зумовлено необхідністю уніфікації правових норм із метою однакового застосування тих чи Інших способів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Особливість конвенцій полягає в тому, що вони мають диспозитивний характер і можуть прийматися окремими країнами із застереженнями.

Історія уніфікації сучасного міжнародного законодавства з регулювання зовнішньоекономічних відносин сягає XIX ст. Яскравими прикладами такої уніфікації є: 1) Паризька конвенція про охорону промислової власності (20.03.1883 р.); 2) Бернська конвенція по охороні літературних і художніх творів (09.09.1886 р.); 3) Конвенція про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (10.06.1958); 4) Віденська конвенція про право міжнародних договорів (23.05.1969 р.); 5) Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (Конвенцію ратифіковано Законом України № 1547-111 від 16.03.2000і); 6) Сеульська конвенція про заснування багатостороннього агентства по гарантіям інвестицій (1985 р.); 7) Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про пере казні векселі та прості векселі (підписана в Женеві 7 червня 1930 р.); 8) Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (підписана в Женеві 07 06.1930 р.); 9) Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписана в Женеві 07.06.1930 р.).

Особливу роль у розробці та прийнятті міжнародних конвенцій з регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграє Комісія ООН ЮНСІТРАЛ (Комісія по міжнародному торговельному праву (UNCITRAL, United Nations Commission on International Trade Law), яка була створена в 1966 р. Основна функція ЮНСІТРАЛ полягає в координації роботи всіх міжнародних організацій у галузі міжнародного комерційного права, а також підготовки міжнародних конвенцій з цих питань. Так, розробленими ЮНСІТРАЛ є такі конвенції: 1) Конвенція про право, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаага, 22.12.1986 р.); 2) Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р. (набуття чинності для України: 01.02.1991 р.2; 3) Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (United Nations Convention on the Limitation Period on the International Sales of Goods)3; 4) Конвенція Організації Об'єднаних Націй про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24.05.1980 (United Nations Convention on International Multimodal Transport on Goods); 5) Конвенція Організації Об'єднаних Націй про морські перевезення вантажів 1978 р. (Гамбурзькі правила від 31.03.1978 р.) (United Nations Convention on the Carriage of Goods by Sea) і т. ін.

Двосторонніми міжнародними договорами є угоди між двома країнами або об'єднаннями країн, які спрямовані на врегулювання відносин тільки між такими країнами. Основні питання, які вирішуються у двосторонніх договорах у галузі зовнішньоекономічної діяльності, стосуються усунення подвійного оподаткування, правової допомоги, визначення режиму зовнішньої торгівлі, правил перевезень і т. ін.

Окремо виділяють міжнародні договори в рамках регіональних об'єднань (СНД, ЄС тощо).

На основі норм міжнародного права створюються норми національного законодавства. Такі норми можуть бути: 1) імплементованим міжнародними нормами. Імплементація (англ. Implementation -"здійснення", "виконання") - фактична реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні, а також спосіб включення міжнародно-правових норм в національну правову систему. Способами імплементації є: інкорпорація, трансформація, відсилання до міжнародно-правових норм; 2) скопійованими правовими нормами. Міжнародні норми створюються як детально опрацьований еталон; 3) правовими нормами, які ґрунтуються на принципах міжнародних норм. Міжнародна норма містить основні принципи правового регулювання без їх детального опису. Норма національного законодавства приймається з урахуванням особливостей конкретної країни.

Основними джерелами зовнішньоекономічної діяльності національного законодавства є: 1) ГК України1; 2) Цивільний кодекс України2; 3) Податковий кодекс України3; 4) Митний кодекс України4; 5) Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-ХІІs; 6) Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР6; 7) Закон України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 № 671/97-ВР1; 8) Закон України "Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна" від 21.10.2010 р. № 2623-УІ2; 9) Закон України "Про захист іноземних інвестицій на Україні" від 10 вересня 1991 р. № 1540а-ХП3; 10) Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.94 № 4002- XII4; 11) Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.94 р. № 185/94-ВР5; 12) Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.1998 р. № 351 -XIV; 13) Закон України "Платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 р. № 2346-ПГ; 14) Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІІІ8; 15) Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" (Правила ІНКОТЕРМС) від 04.10.1994 р. № 567/94,2001. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів МПП9; 16) Указ Президента України "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межі України" від 13.09.1995 р. № 839/9510; 17) Указ Президента України від 04.11.1994 р. № 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України"; 18) Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" від 18 червня 1994 р. № 319/94; 19) Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"11; 20) Постанова Кабінету Міністрів України № 112 від 30.01.1997 р. "Про затвердження Положення "Про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора"; 21) Постанов Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті"; 22) Постанова Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928, якою затверджено Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій; 23) Порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р. № 937; 24) Постанова Кабінету Міністрів України № 356 від 17.05.2010 р. "Про затвердження Положення про Державне агентство України з інвестицій та розвитку"1; 25) Положення про МКАС при ТІШ України (додаток № 1 до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.94 р.); 26) Положення про Морські арбітражні комісії при ТИП України (додаток № 2 до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.94 р.); 27) Регламент Морської арбітражної комісії при ТПП України, затв. Рішенням Президії ТПП України 25.08.1994 р. протокол № 107; 28) Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затверджена Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України 18.01.1996 р. № 30; 29) Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів в Україні платниками податку на прибуток, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 12.08.1997 р. № 293 (у редакції наказу від 16.01.1998 р. Хе 23); 30) Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджена Постановою Правління НБУ12.11.2003 № 496; 31) Постанова Правління НБУ від 16.03.99 р. № 122 "Про затвердження Інструкції "Про порядок видачі Індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон"; 32) наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів" від 06.09.2001 р. № 201; 33) Постанова Правління Національного банку України 30.12.2003 р. № 597 "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями"; 34) Інструкція про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України (затв. постановою Правління Національного банку України 27.05.2008 р. № 148) тощо.

Джерелами правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є не тільки правові норми, прийняті на рівні держав, а й норми, які створюються безпосередньо учасниками зовнішньоекономічних відносин. Такі норми називають Lex mercatorio, що в перекладі з латині означає "торгове право". Міжнародні торгові звичаї (Lex mercatoria) являють собою диспозитивні норми (правила), що, як правило, закріплюються в актах міжнародного характеру в результаті уніфікації міжнародними організаціями норм та правил здійснення зовнішньої торгівлі і які в подальшому можуть бути інкорпоровані в національне право. Міжнародні акти не містять визначення міжнародного торгового звичаю. Проте ех 38 Статуту Міжнародного Суду закріплене визначення міжнародно-правового звичаю, що дає можливість правильного розуміння правової природи міжнародного торгового звичаю. Міжнародно-правові звичаї формуються у практиці міжнародного спілкування. Для того щоб була визнана наявність звичаю, потрібне дотримання низки умов, які підтверджують існування практики, що визнається правова норма: відносної тривалості практики, її ідентичності, загального характеру практики, її правомірності. Найбільш яскравим прикладом, який наводиться у спеціалізованій науковій літературі, є поява міжнародно-правового звичаю про невключення космічного простору до складу державної території. Обліт Землі першим штучним супутником у 1957 р. не викликав із боку держав протестів із приводу порушення їхніх державних кордонів, адже супутник неодноразово пролітав над територіями їхніх держав. Параметри польоту суттєво не змінювались: тобто практика була ідентичною. Практика була достатньо поширеною: супутник пролетів над територіями багатьох держав. Практика була правомірною, бо ніхто не заявив про протилежне. Згодом у Договорі про принципи діяльності держав із дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р. цей звичай знайшов договірне закріплення у ст. II - космічний простір включно з Місяцем та іншими небесними тілами не підлягає національному привласненню. Доказом існування міжнародно-правового звичаю можуть бути різні неправові джерела: резолюції міжнародних організацій і конференцій, дипломатичне листування, спільні заяви держав, комюніке, рішення національних або міжнародних судових органів, практика міжнародних органів та ін. Значення таких джерел неоднакове, але в сукупності вони можуть або підтверджувати, або заперечувати факт існування звичаю.

До міжнародних організацій, які здійснюють уніфікацію міжнародних торгових звичаїв, передусім належить Міжнародна торговельна палата в Парижі, яка створена в 1919 р. Міжнародною торговельною палатою (МТП) підготовлені такі документи, як: Правила інтерпретації комерційних термінів (INKOTERMS); Уніфіковані правила (звичаї та практика) для документарних акредитивів (Uniform Rules (Customs and Practice) for Documentary Credits, UCP-500); Уніфіковані правила по інкасо (Uniform Rules for Collection, UCP-522), Уніфіковані правила по договірних гарантіях (публікація 325) і т. ін.

Крім МТП уніфікацією міжнародних торговельних звичаїв займається Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН). ЄЕК ООН розробляє типові контракти, загальні умови зовнішньоекономічних угод, рекомендації щодо їх укладання для найбільш складних видів договорів.

Як норми матеріального права можуть бути використані встановлена ділова практика, зміст зовнішньоекономічних договорів та інші джерела, які не належать безпосередньо до законодавства, але є обов'язковими для учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Залежно від характеру і різновиду способів, які застосовуються для регулювання зовнішньоекономічною діяльністю, усі засоби поділяються на дві групи: 1) тарифні (які базуються на використанні митного тарифу); нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, антидемпінгові заходи і т. ін.).

Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає в обкладенні товарів, які ввозяться на митну територію України або вивозяться з неї відповідними, ввізними або вивізними митами, якщо інше не передбачено МК України. Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності базується на використанні митного тарифу. Митний тариф України1 - це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. Товарною номенклатурою митного тарифу України є Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. УКТЗЕД є товарною номенклатурою митного тарифу, затвердженого Законом України "Про митний тариф України", що використовується для цілей тарифного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі, здійснення митного оформлення товарів. Процедура ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності визначена "Порядком ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 р. № 428. Обов'язки по забезпеченню ведення УКТЗЕД покладаються на Держмитслужбу України.

Мито - це загальнодержавний податок, який встановлений, нараховується та сплачується відповідно до ПК України, МК України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону і ставок митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Мито сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України, та вноситься до державного бюджету України. При визначенні митної вартості і сплаті мита іноземна валюта перераховується у валюту України за курсом Національного банку України, який застосовується для розрахунків по зовнішньоекономічних операціях і діє на день подання митної декларації. Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємствам зв'язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державною митною службою України.

У випадках, встановлених МК України та іншими законами з питань оподаткування, при ввезенні на митну територію України або вивезенні за її межі окремі види товарів звільняються від оподаткування митом.

Мита, які застосовуються в Україні, поділяють на види: 1) залежно від напряму переміщення товарів: а) ввізне мито (нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України); б) вивізне мито (нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України);

2) залежно від способу нарахування: а) адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом; б) специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом; в) комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення;

3) залежно від строку запровадження: а) постійно діючі мита; б) сезонні мита. Сезонне ввізне і вивізне мито може встановлюватися на окремі товари та інші предмети на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення;

4) з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита: а) спеціальне мито; б) антидемпінгове мито; в) компенсаційне мито.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну".

Уразі якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені МК України, забороняється.

Визначення величини ввізного мита, яким обкладаються товари, пов'язане з установленням країни походження даних товарів. Порядок визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України, визначається МК України.

У разі вивезення товарів із митної території України сертифікат про походження товару в тих випадках, коли він необхідний і це відображено в національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами, видається Торгово-промисловою палатою або регіональними торгово-промисловими палатами.