Суб'єкт інноваційної діяльності є обов'язковим учасником інноваційних відносин. Виокремлення у сфері господарювання суб'єктів інноваційної діяльності, пов'язане насамперед із розвитком науково-технічного прогресу, який зумовив ускладнення суспільних відносин і подальшу спеціалізацію розподілу праці, а також намаганням побудови, переходу до інформаційної, постіндустріальної економіки та формуванням як необхідного складника останньої національної інноваційної системи, що в цілому підвищило попит на високопрофесійні послуги у сфері розроблення та запровадження нових технологій, матеріалів, продукції.
Законодавче визначення суб'єктів інноваційної діяльності міститься в Законі України "Про інноваційну діяльність", згідно зі ст. 5 якого суб'єктами інноваційної діяльності визнаються фізичні й (або) юридичні особи України, фізичні й (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів. Таким чином, Законом до суб'єктів інноваційної діяльності віднесено осіб (фізичних, юридичних) незалежно від національної належності, а також їх об'єднання, які здійснюють будь-який із таких видів діяльності: 1) інноваційну діяльність; 2) залучають майнові та інтелектуальні цінності; 3) вкладають кошти в реалізацію інноваційних проектів.
Очевидно, що законодавче визначення суб'єктів інноваційної діяльності охоплює ширше коло суб'єктів, ніж ті, для яких зайняття саме інноваційною діяльністю є основним різновидом господарської діяльності, що не відповідає закладеному в ГК підходу щодо віднесення суб'єкта господарювання до суб'єктів певного різновиду господарської діяльності та певної категорії обліку на підставі виокремлення саме основного виду його діяльності. Тому відповідно до цього підходу саме інноваційна діяльність має бути одним з основних видів діяльності для осіб, що визнаються суб'єктами інноваційної діяльності.
На цій підставі суб'єкти інноваційної діяльності можуть бути визначені як суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність із безпосереднього створення або із забезпечення створення на основі об'єктів права інтелектуальної власності інноваційних продуктів, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва, господарської діяльності чи іншій сфері, та їх упровадження чи використання як інновацій із випуском нової (суттєво удосконаленої) продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також отриманням інших суттєвих результатів від реалізації інновацій.
Серед суб'єктів інноваційної діяльності в Законі України "Про інноваційну діяльність" виокремлюється інноваційне підприємство - підприємство або об'єднання підприємств, що розробляє, виробляє та реалізує інноваційні продукти й (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 % Його загального обсягу продукції і (або) послуг (абз. 8 ст. 1). Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо (п. 2 ст. 16). Фактично саме інноваційні підприємства і є тими суб'єктами, основним видом діяльності яких є інноваційна діяльність.
Інноваційна діяльність становить предмет діяльності також технологічних та наукових парків. Ідею створення нових форм організації наукового процесу та комерціалізації її результатів у вигляді наукових та технологічних парків, як правило, відносять до другої половини XX ст., коли індустріальна парадигма почала зазнавати впливу високих технологій та інформаційних процесів. Першим взірцем нового підходу став науковий парк, створений на базі Стенфордського університету в 1949 р. (штат Каліфорнія), який згодом перетворився на передовий технополіс "Силіконова долина". Успішний досвід його функціонування стимулював виникнення аналогічних або схожих утворень в усьому світі: спочатку - в Західній Європі та Японії, пізніше - в Південно-Східній Азії, а останніми роками - в Китаї та Індії.
У загальному вигляді технопарк становить компактний науково-технічний комплекс, який може включати в себе наукові заклади, вузи та підприємства промисловості, а також інформаційні, виставкові комплекси, служби сервісу та припускає створення комфортних житлово-побутових умов. Створення та функціонування технопарку спрямоване на максимальне зближення науки та виробництва, прискорення передання та впровадження результатів науково-дослідної діяльності у сферу матеріального виробництва для їх комерціалізації. Він засновується для розвитку та просування наукомістких технологій, формування та підтримки нових ризикових проектів і підприємств, що їх упроваджують. Однак найголовнішим с те, що пильна увага приділяється концентрації всіх елементів інноваційного процесу і перш за все творчого потенціалу людей. Тому, як правило, при створенні технопарків застосовується територіальний підхід - вони засновуються на базі провідних університетів і об'єднують на певній території під своїм головуванням різні наукові установи, підприємства, маркетингові, сервісні, інформаційні центри з метою забезпечення швидкої реалізації наукових розробок як інновацій. Така спеціальна концентрація учасників полегшує цілеспрямоване надання їм підтримки з боку держави, як безпосередньої - шляхом бюджетного фінансування, введення податкових пільг та ін., так і опосередкованої - через стимулювання участі банків, корпорацій та інших представників бізнесу. Крім того, локалізація полегшує державним органам контроль за дотриманням суб'єктами такої зони встановленого режиму, перешкоджає використанню пільг фірмами, які мають зв'язки із зонами, але не входять до числа їх безпосередніх учасників1.
Уперше ідея створення технопарків в Україні отримала законодавче врегулювання в 1996 р. у розпорядженні Президента України № 17/96-рп "Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів", на доповнення та конкретизацію якого було затверджено постановою КМУ № 549 від 22.05.1996 р. "Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів". Однак дійсного впровадження технопаркова модель набула лише в 1999 р. із прийняттям Закону України "Про спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності технологічних парків", яким передбачалося заснування трьох технопарків. Доля цього Закону не була легкою: після неодноразового внесення змін до нього Законом № 2505-1V від 25.03.2005 р. "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків фактично був ліквідований і лише з 01.02.2006 р. його дію було поновлено викладенням Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків" у новій редакції.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" технопарк визначається як юридична особа або група юридичних осіб (учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів із метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків із виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.
Така дефініція технопарку за вітчизняним законодавством дає підстави для виокремлення двох організаційно-правових форм технопарків: самостійна юридична особа та господарське об'єднання (група юридичних осіб), відносини між якими регулюються договором про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів, зміст якого розкривається у п. 2 ст. 1 Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків". Слід відзначити, що технопарк, створений у формі групи юридичних осіб, не може бути визнаний суб'єктом господарювання згідно зі ст. 55 ГК, що зумовлено саме відсутністю в нього статусу юридичної особи.
До предмета діяльності технопарків входять проведення наукових досліджень, подальша розробка їх результатів до стану інноваційного продукту шляхом проведення техніко-технологічного, інженерного проектування, створення дослідних зразків, освоєння пробних партій, а також налагодження виробничого процесу з їх упровадження та/або випуску інноваційної продукції.
Провідною ідеєю у створенні та функціонуванні технологічних парків виступає запровадження для них спеціального режиму інноваційної діяльності, який передбачає надання державної підтримки щодо стимулювання діяльності технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств при реалізації проектів за пріоритетними напрямами діяльності технопарків (п. 7 ст. 1 Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків"). Його зміст фактично полягає у встановленні для технопарків, їх учасників та спільних підприємств певних пільгових умов їхньої діяльності, зокрема: 1) право на отримання бюджетної фінансової підтримки шляхом повного або часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) проектів технологічних парків або повної чи часткової компенсації відсотків, сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків. Для фінансової підтримки проектів технологічних парків щорічно запроваджується бюджетна програма підтримки діяльності технологічних парків, кошти на виконання якої передбачаються в Державному бюджеті України; 2) право на отримання цільових субсидій у вигляді сум ввізного мита, що нараховуються згідно з митним законодавством України при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні. Суми ввізного мита, що нараховуються згідно з митним законодавством України при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні, технологічні парки, їх учасники та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств. При цьому на спеціальні рахунки учасників технологічних парків та спільних підприємств, які є виконавцями проектів технологічних парків, зараховуються 50 % сум ввізного мита, а решта (50 % сум ввізного мита) - зараховується на спеціальний рахунок керівного органу відповідного технологічного парку; 3) пріоритет проектів технопарків для залучення коштів Української державної кредитно-фінансової установи; 4) право на збільшення строку розрахунку за зовнішньоекономічними контрактами, використовуваними в рамках реалізації проекту технопарку (до 150 календарних днів). Кошти, що надійшли в іноземній валюті від реалізації продукції (продажу товарів, виконання робіт; надання послуг) технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств, не підлягають обов'язковому продажу.
Згідно з ч. 1 ст. З Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" спеціальний режим інноваційної діяльності запроваджується для технопарку строком на 15 років і діє при виконанні його проектів. Такий режим інноваційної діяльності встановлюється крім самого технопарку для його учасників та спільних підприємств, що є виконавцями інноваційного проекту відповідно до Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків".
Однак спеціальний режим інноваційної діяльності де-факто поширюється не на всю діяльність технопарків, їх учасників та спільних підприємств, він стосується лише умов виконання конкретного, зареєстрованого проекту технологічного парку. Отже, спеціальний режим надається не інноваційній діяльності технопарку та виконавцям його проекту в цілому, а лише діяльності з реалізації відповідного інноваційного проекту, який пройшов експертизу та на який отримано свідоцтво про його державну реєстрацію. Фактично мову слід вести не про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарку, а про спеціальний режим виконання певного інноваційного проекту останнього.
Свідоцтво про державну реєстрацію проекту технологічного парку відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" є підставою для запровадження спеціального режиму інноваційної діяльності та відкриття спеціальних рахунків технопарків, їх учасників та спільних підприємств та є чинним протягом строку реалізації проекту технопарку, але не більше 5 років.
Крім технопарків, в Україні закладено законодавче підґрунтя для створення та функціонування іншого різновиду суб'єктів інноваційної діяльності, які часто відносять до інноваційної інфраструктури, йдеться про наукові парки. Уперше в Україні започаткування наукових парків покладено Законом України "Про науковий парк "Київська політехніка"" від 22.12.2006 р. З метою інтенсифікації процесів розроблення, впровадження, виробництва інноваційних продуктів та інноваційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках 25.06.2009 р. було прийнято Закон України "Про наукові парки".
Науковим парком законодавчо визнається договірне об'єднання суб'єктів господарювання, створене з метою організації, координації та контролю процесу виконання проектів наукового парку. Мета створення наукових парків полягає у розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності у вищому навчальному закладі та/або науковій установі, ефективне та раціональне використання наявного наукового потенціалу, матеріально-технічної бази для комерціалізації результатів наукових досліджень і їх впровадження на вітчизняному та закордонному ринках (ст. З Закону).
Засновниками наукових парків згідно із Законом України "Про наукові парки" можуть бути як вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, так і наукова установа та інші юридичні особи, що уклали засновницький договір про створення наукового парку (абз. З ст. 1). Науковий парк має права юридичної особи та створюється з Ініціативи вищого навчального закладу та/або наукової установи шляхом об'єднання внесків засновників для організації, координації, контролю за процесом розроблення і виконання проектів наукового парку (абз. 4 ст. 1 Закону). Певний вищий навчальний заклад та/або певна наукова установа можуть бути засновниками одного наукового парку (ч. 5 ст. 13 Закону).
Прийняте засновниками рішення про створення наукового парку підлягає погодженню із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності в порядку, визначеному КМУ (ч. 1 ст. 7 Закону). Одночасно зазначеним центральним органом виконавчої влади затверджується перелік пріоритетних напрямів діяльності наукового парку. У разі якщо засновниками наукового парку є суб'єкти господарювання державної або комунальної власності, що здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління, рішення про участь таких засновників у заснуванні наукового парку приймається за погодженням з відповідними органами, в управлінні яких перебуває державна або комунальна власність, закріплена за такими суб'єктами господарювання (ч. 2 ст. 7 Закону).
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про наукові парки" проекти наукового парку розробляються на конкурсних засадах у рамках пріоритетних напрямів діяльності наукового парку і подаються до виконавчого органу управління наукового парку юридичними та/або фізичними особами відповідно до умов конкурсу пропозицій щодо реалізації пріоритетних напрямів діяльності наукового парку. Результати конкурсу є підставою для прийняття виконавчим органом управління наукового парку рішення, про виконання проекту наукового парку певним суб'єктом та укладає договір про партнерство.
Виконавчим органом управління наукового парку здійснюється реєстрація всіх проектів наукового парку, на реалізацію яких укладено договір про партнерство, а проекти наукового парку, реалізація яких потребує державної підтримки, підлягають державній реєстрації КМУ. Максимальний строк реалізації проекту наукового парку не може перевищувати семи років з дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 15 Закону).
З метою активізації створення та діяльності наукових парків державою використовується низка засобів державного регулювання, зокрема, державне замовлення, надання державної фінансової підтримки, встановлення пільгових умов щодо сплати ввізного мита. Статтею 18 Закону України "Про наукові парки" закріплено право наукових парків на пріоритетний розгляд звернення щодо державного замовлення на поставку продукції, виконання робіт і надання послуг для забезпечення пріоритетних державних потреб. Згідно зі ст. 19 Закону України "Про наукові парки" запроваджується режим звільнення від сплати ввізного мита для ввезення наукового, лабораторного і дослідницького обладнання, а також комплектуючих та матеріалів, що не виробляються в Україні, який діє протягом строку реалізації проекту наукового парку, але не більше двох років з дня затвердження номенклатури та обсягів постачання відповідного обладнання, для комплектуючих і матеріалів - протягом одного року.
Утім державою встановлено низку обмежень щодо діяльності наукового парку, а саме: не допускається здійснення торговельно-посередницької діяльності, надання послуг побутового призначення, виробництво і переробка підакцизних товарів та інших, що не відповідають меті наукового парку (ст. 6 Закону). Майнові права наукового парку на використання і розпорядження технологій та об'єктів права інтелектуальної власності, створених із залученням державних коштів, можуть бути обмежені центральним органом виконавчої влади, у сфері управління якого перебуває вищий навчальний заклад або наукова установа, у випадках, визначених ч. 4 ст. 17 Закону. У такому разі науковий парк та/або його партнери мають право використовувати технологію та/або об'єкт права інтелектуальної власності, створений із залученням державних коштів, лише для власних потреб, якщо інше не визначено центральним органом виконавчої влади, у сфері управління якого перебуває вищий навчальний заклад або наукова установа.
Припинення наукового парку здійснюється виключно шляхом його ліквідації за рішенням засновників або на підставі рішення суду. Реорганізація наукового парку забороняється.
Таким чином, суб'єктів інноваційної діяльності можна визначити як суб'єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), для яких зайняття саме інноваційною діяльністю є одним з основних видів господарської діяльності, і головним результатом роботи яких є створення інноваційного продукту та випуск інноваційної продукції, надання інноваційних послуг, використання (застосування) інноваційних технологій на підставі реалізації інновацій.