Господарське право - Щербина В.С. - Глава 4. Господарське законодавство

1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета сьогодні визначені у кодифікованому нормативному акті - Господарському кодексі України.

Згідно зі ст. 1 ГК цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Отже, предметом господарського законодавства є господарські відносини, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності тощо. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва і обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковане шляхом прийняття Господарського кодексу.

Друге визначення предмета господарського законодавства тривалий час формулювалося не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові. Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські відносини у народному господарстві. Таке визначення терміну "господарське законодавство" узагальнювало адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "супер-система" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" - терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, котрі так чи інакше стосуються народного господарства. З урахуванням того, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких б комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.

Як приклад можна навести транспортні кодекси і статути.

Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарською законодавства. Такими, зокрема, слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є множинність актів, зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, інноваційну тощо), кожен з яких має суттєві особливості, які враховуються у спеціальних актах;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна, комунальна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

3) на території України до цього часу застосовуються окремі акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України;

4) тривалий час був відсутній кодифікований акт господарського законодавства, натомість, діяла значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної виконавчої влади.

З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин напрошується висновок про те, що кодифікувати господарське законодавство навіть у великому акті (Господарському кодексі) буде дуже важко. Сьогодні ми це бачимо вже після прийняття Господарського кодексу, який, на нашу думку, так і не виконав до кінця завдання кодифікації.

Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.

Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України. Цей принцип сформульований, зокрема, у ст. 50 ГК: "у разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України, застосовуються відповідно до Конституції України в порядку, визначеному цими міжнародними договорами".

Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. Законом України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори України"1 чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19 Закону). Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.

Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Водночас законодавством України встановлено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин 2, 3 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: продавець, дарувальник, одержувач ренти, наймодавець, позикодавець, підрядник тощо (ст. 44 Закону України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право"1).

Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так й інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління економікою.

Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин впроваджено принципи прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства, таким чином, обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності законам та підзаконним нормативним актам Указом Президента України від З жовтня 1992 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади"2 в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів. її здійснюють: Міністерство юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - щодо нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції - щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції - щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і засновницькі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи господарських організацій, у тому числі відособлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом господарського законодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як заснованих на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є "суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.