Господарське право України - Несинова С.В. - 22.5. Галузі сфери матеріального та нематеріального виробництва. Продукція виробничо-технічного призначення та вироби народного споживання

Ст. 261 ГК України передбачає, що до сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу

сферу).

Традиційно галузі народного господарства поділяються на дві великі сфери - сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу. Саме так вони були поділені у чинній раніше класифікації. Вказана стаття, відтворюючи вказаний загальний поділ, присвячена, головним чином, конкретизації визначення галузей сфери матеріального виробництва.

Матеріальне виробництво пов'язується з видами економічної діяльності зі створення, відновлення або знаходження матеріальних благ, а також з діяльністю, пов'язаною з продовженням виробництва у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності, які продовжують процес створення продукції в ході її реалізації.

До галузей сфери матеріального виробництва за Загальним класифікатором галузей народного господарства було віднесено: промисловість; сільське господарство; лісове господарство; рибне господарство; транспорт і зв'язок; будівництво; торгівлю і громадське харчування; матеріально-технічне постачання і збут; заготівлю; інформаційно-обчислювальне обслуговування; операції з нерухомим майном; загальну комерційну діяльність із забезпечення функціонування ринку; геологію і розвідку надр, геодезичну і гідрометеорологічну служби; виробничі види побутового обслуговування населення; інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

Усі не названі в ч. 1 вказаної статті сукупності виробничих одиниць, які беруть участь у здійсненні інших видів діяльності, становлять галузі невиробничої сфери. До них, зокрема, належать невиробничі види побутового обслуговування населення, житлово-комунальне господарство, охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення, освіта, культура та мистецтво, наука і наукове обслуговування, фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення, управління тощо.

Разом з тим слід зазначити, що види економічної діяльності у КВЕД розподілено за такими галузями сфери матеріального виробництва і невиробничої сфери: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; рибне господарство; добувна промисловість; обробна промисловість; виробництво електроенергії, газу та води; будівництво; оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту; готелі і ресторани; транспорт; фінансова діяльність; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; державне управління; освіта; охорона здоров'я та соціальна допомога; колективні, громадські та особисті послуги; послуги домашньої прислуги; екстериторіальна діяльність. У зв'язку з цим у КВЕД вміщено додатково таблиці відповідності кодів двох класифікаторів - ЗКГНГ та КВЕД.

Водночас склад галузей економіки, на який орієнтується Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ), відповідає класифікації ЗКГНГ, що втратив чинність. У зв'язку з цим це питання також має бути врегульовано згідно з ч. 3 ст. 260 ГК. Врахування особливостей галузей сфери матеріального виробництва є, відповідно до ч. 1 ст. 258 ГК, однією із загальних умов, що визначають особливості правового регулювання господарських відносин.

Однією із загальних умов, що згідно із статтею 258 ГК визначають особливості регулювання господарських відносин, є економічна форма результату господарської діяльності. Результатом економічної діяльності у галузях матеріального виробництва може бути продукт, призначений для використання як засіб виробництва у сфері виробництва або для використання у сфері особистого (невиробничого) споживання. Ч. 1 вказаної статті встановлено, що продукти першого роду називаються продукцією виробничо-технічного призначення (продукція ВТП), а другого - виробами народного споживання (ВНС). Ч. 2 вказаної статті передбачає випадки, коли за своїми властивостями продукт виробництва може бути використаний і як засіб виробництва, і як продукт особистого споживання (наприклад, цукор використовується як сировина та як продукт харчування). У таких випадках економічна форма продукту (продукція ВТП чи ВНС) визначається залежно від того цільового призначення, для якого вироблено цей продукт (спрямування у сферу виробництва для використання його як засобу виробництва чи у сферу невиробничих потреб). Згідно з ч. 3 цієї статті регулювання обігу продукції ВТП та ВНС у сфері господарювання здійснюється ГК та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього. Це означає, що ГК є основним законом, який встановлює порядок обігу такої продукції у сфері господарювання, і всі інші нормативно-правові акти повинні в цій частині відповідати йому. Вказаними вище особливостями економічної форми продукту зумовлюють відмінності у правовому регулюванні обігу продукції ВТП і ВНС. Зокрема ч. 2 ст. 264 ГК встановлює, що законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції ВТП або ВНС, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб.

Обіг майна, що опосередковує невиробниче споживання, регулюється Цивільним кодексом України. Разом з тим відповідні положення ЦК можуть застосовуватися для регулювання відносин, пов'язаних з обігом продукції у сфері господарювання, однак за умови, що ці відносини не врегульовано ГК або іншими спеціальними актами господарського законодавства. Майнові відносини, пов'язані з обігом матеріальних цінностей, що вибули із сфери матеріального виробництва, регулюються цивільним законодавством. Особливості економічної форми продукту зумовлюють відповідну специфіку економічної діяльності, пов'язаної з реалізацією продукції ВТП та ВНС. Виходячи з цього, ч. 4 вказаної статті встановлює, що Господарським кодексом та іншими нормативно-правовими актами можуть передбачатися особливості правового регулювання вказаної діяльності. При цьому інші нормативно-правові акти не можуть суперечити Господарському кодексу.